ПОЛЬСЬКИЙ САПЕР ІЗ КАМ’ЯНЦЯ

Хоча наше місто відоме на всю країну і далеко за її межами 143-м об’єднаним навчально-­тренувальним центром «Поділ­ля», що на високому рівні готує саперів для оборони та розмінування нашої Батьківщини, а також 48-ю Кам’янець-Подільською інженерною бригадою, в минулому з Кам’янцем було пов’язано життя та діяльність ба­гатьох відомих військовослужбовців різних національностей, відзначених найвищими армійськими нагородами.

Одним із них був Юзеф ХЕМПЕЛЬ (Jozef Hempel), який наприкінці 1944 року королівською владою був удостоєний найвидатнішої лицарської відзнаки і звання Офіцера Британської імперії за ус­піх кампанії союзних військ у Італії, де кам’янчанин показав себе як найбільш здібний командир 5 інженерного батальйону.

«Успіх цих операцій значною мірою залежав від утримання доріг і мостів, які ворог переважно зруйнував, а майстерність та енергія, з якими підполковник Хемпель керував своїм батальйоном, значною мірою сприяли збереженню комунікацій, що мало життєво важливе значення для успіху операцій. Він також відзначився, особисто керуючи своїм батальйоном під час розмінування мінних полів», – зазначається в пояснювальному листі до нагороди.

Крім того, Юзеф Хемпель став Кавалером Срібного Хреста V класу Найвищого військового ордена Республіки Польща Virtuti Militari. Це, до речі, одна з найстарших військових відзнак у світі, яка була заснована 1792 року останнім польським королем Станіславом Августом Понятовським на честь перемоги над російською армією в битві під Жилинцями, що за традицією присуджується Президентом Польщі за мужність перед лицем ворога лише в час активних бойових дій або у 5-річний період після закінчення останньої війни. За 230 років існування ордена ним було нагороджено понад 26 тис. осіб. Крім того, сапер із Кам’янця-Подільського має на своєму рахунку ще Хрест Монте-Касіно, що вручається в пам’ять про мужність і героїзм бійців 2-го армійського польського корпусу в боях за однойменну гору в період італійської кампанії у травні 1944 року.

Народився майбутній герой 5 серпня 1893 року в селі Тучно Люблінського воєводства, але дитинство провів у місті Умані. Він був сином Юзефа Тадеуша і Ядвіги з роду Драбінських. Освіту здобував у Кам’янець-Подільській чоловічій гімназії, але з початком Першої світової війни приєднався до Польських легіонів, які воювали на боці Австро-­Угорщини. У серпні 1915 року перебував у родині Уздровенців у місті Каменськ, що в південно-центральній Польщі. Згодом повернувся до військової служби у складі 4 піхотного полку Польських легіонів. Він був одним із тих, хто на заклик Юзефа Пілсудського в липні 1917 року відмовився скласти присягу на «вірне братерство зброї з Німеччиною та Австро-Угорщиною», що ввійшло в історію як «Криза при­сяги». За це Хемпеля та його побратимів німецька влада інтернувала до табору в Щипйорно. Після здобуття Польщею незалежності брав участь у війні з більшовиками, під час якої двічі потрапляв у полон, але швидко вдавалося втекти.

Кваліфікований як сапер із 1919 по 1923 рік служив у батальйоні хіміків у Варшаві, де 15 серпня 1924 року був підвищений до капітана саперів та офіцера Варшавського регіонального керівництва інженерії та саперів. 1928 року Юзеф Хем­пель увійшов до складу Департаменту інженерії Міністерства військових справ Польщі та викладав інженерну справу для майбутніх саперів. 1 січня 1936 року був підвищений до звання майора, а навесні 1939 року став заступником керівника мостового батальйону саперів. На початку Другої світової війни указом від 3 вересня став командиром вищевказаного батальйону та керівником навчального відділу в Головному штабі саперів. Після нападу Радянського Союзу на Польщу 17 вересня був змушений емігрувати до Угорщини, а з лютого 1940-го перебратися до Франції. Там Хемпель займався навчанням майбутніх спеціалістів розмінування в місцевості Сен-Джем неподалік від Анже.

Після капітуляції Франції в червні 1940 року під натиском нацистів разом з іншими саперами перебрався до Великобританії, де керував відповідним відділом у Шотландії. У складі англійських військ воював із нацистами та їхніми союзниками на Близькому Сході та в Єгипті. Після 3-місячного перебування в Палестині наприкінці 1942 року переїхав до Іраку, де приєднався до Польської армії. У її складі отримав звання підполковника та очолив батальйон саперів у дивізії. Разом із польськими військами на початку 1944 року брав участь у славетній битві під Монте-Кассіно, одній із чотирьох найбільш кровопролитних бойових зіткнень Дру­гої світової війни, внаслідок яких союзні війська прорвали лінію німецької оборони та ввійшли до Риму. За це йому також присудили найвищу військову відзнаку Республіки Італії – Хрест «За військову звитягу».

Наприкінці жовтня очолив школу саперів на базі 2 корпусу в м.Капуя, яку очолював до липня 1946 року. Згодом був переведений до Великої Британії, де служив заступником керівника 5 Бригади в місті Лік на південному заході Англії та певний час працював у польському культурному центрі. Одружився з Уршулею Лагун, яка народила йому сина Андрія. Помер 22 вересня 1956 року, був похований на кладовищі Бромптон у Лондоні.

Бачимо, що тепер Кам’янець гідно продовжує саперські традиції, які не раз рятували життя та здоров’я, а також у минулому столітті звільнили Європу від на­цистської чуми. Дай Боже, у ХХІ переможуть і рашиський терор.

Олександр БУЧКОВСЬКИЙ, військовослужбовець ЗСУ.