ЗІ ШВЕЙЦАРІЇ ДО ТОВТР: КАМ’ЯНЕЧЧИНА НА МАЛЮНКАХ МЮНЦА

Яке найдавніше зображення нашого міста? Чи хоча б фортеці? Хтозна. Але одними з найдавніших є малюнки Йогана Генріха МЮНЦА. 13 листопада деяким із них виповниться вже 243 роки.

ПЛУТАНІ ШЛЯХИ ЙОГАНА ГЕНРІХА МЮНЦА

Наш герой, художник-порт­ретист, вояк і архітектор, на­родився 28 вересня 1727 р. в ельзаському Мюльхаузені. Тоді це була частина Швейцарської конфедерації, а тепер – французьке місто Мюлуз на кордоні з Німеччиною та Швейцарією. До Поділля звідти майже 2000 км, і у XVIII столітті дуже небагато хто міг похвалитися, що подорожував на таку відстань. Мандри були доступні лише багатіям, а наш герой великих статків не мав. Але життя викристалізувало з нього різнопланово розвинуту людину, яка знала чотири мови (французьку, англійську, німецьку та нідерландську), розбиралася в гірничій справі та геології, цікавилася ботанікою. Таких людей важко втримати на місці. Мюнц був про­образом сучасних «цифрових кочівників» і фрілансерів: їздив світом, працював у найрізноманітніших галузях та ніколи так і не розбагатів.
У 22 роки Йоган Генріх вирушив із рідного Мюльхаузена, щоб мандрувати наступні майже 50 років. Та перші мандри мали мало спільного з приємним дозвіллям. Як капітан швейцарської армії, він брав участь у війні за іспанську спадщину. Іспанія вразила юного військового своїми готичними соборами. Він замальовував їх у вільні хвилини. Коли 1748 р. воєнні дії завершилися, і його полк розформували, 20-річний капітан звернувся до ради ремісників у рідному Мюльхаузені й приєднався до цеху художників. У такому статусі 1751 р. він поїхав до Риму, де майже два роки зай­мався вивченням античного мистецтва та копіював давньоримські вази.

СТИЛЬ, НАРОДЖЕНИЙ НА ПОЛУНИЧНОМУ ПАГОРБІ

Потім бажання побачити світ закинуло його на острів Джерсі 1754 р. Там Мюнцу пощастило зустрітися з відомим англійським письменником Річардом Бентлі. Той покликав із собою до Англії та познайомив зі своїм другом – Горацієм Уолполом графом Оксфордом. Уолпол прославився на весь світ не титулом, його вважають родоначальником літератури жахів. Він – автор першого готичного роману «Замок Отранто». Саме це відомо любителям літератури, а не його колекція антикваріату чи бурхлива політична кар’єра. Молодий швейцарець на чотири роки оселяється у знаменитому «Будинку Полуничного пагорба» – маєтку Уолпола, побудованому в неоготичному стилі 1749 р. Два любителі готики знайшли розуміння відразу.
Йоган Генріх МЮНЦ працює як гравер і художник, допомагає друзям аристократа оформлю­вати інтер’єри маєтків. Сите жит­тя закінчилося 1759-го: Уолпол обурився, дізнавшись, що в Мюнца роман із його служанкою. З дів­чиною Йоган Генріх потім одружився, а от помиритися з графом уже не вийшло.
Мюнц перебирається до Лондона, пише та видає там друком декілька праць із мистецтво­знавства і проєкт викладання курсу готичної архітектури для майбутніх зодчих. Але щоб навчати інших, треба вміти й са­мому. Йоган Генріх проєктує в лон­донському районі К’ю дере­в’яний неоготичний собор. Храм виявився незручним. 1807 р. споруду знесли. Там же, в К’ю, зводить ще одну споруду – «Альгамбру» за зразком мавританської готики Іспанії. Також проєктує «готичні кімнати» в палацах аристократів. Так Мюнц стає одним із перших архітекторів неоготики – стилю, котрий у наступні декілька декад захопить весь континент і добереться до Поділля. Згадаємо костел у Підлісному Мукарові в нашому районі чи південний вхід до ка­м’янецького Петропавлівського кафедрального костелу. А садиба в Чернятині біля Жмеринки своїми абрисами наслідує «Будинок Полуничного пагорба».
Життя потім занесло Мюнца до Голландії (виплавляв там срібло та мідь і працював у монетному дворі), Греції та Єрусалиму.

ПЕРША НЕОГОТИЧНА СПОРУДА УКРАЇНИ

На місці не сиділося: 1779 року він вирушає до Варшави. Там продає декілька своїх картин королю Станіславу Августу і на отримані кошти їде у Гродно (нині Білорусь), де знову вступає до війська князя Станіслава Понятовського. Дізнавшись про таланти Йогана Генріха, Понятовський замовив йому збудувати новий палац у своїх українських володіннях. Було у князя містечко Корсунь із мальовничим гранітним острівцем на річці Рось – от там би щось модне втнути! Йоган Генріх взявся за роботу. Паралельно супроводжував кня­зя в поїздках, викладав у гродненському військовому коледжі та вступив у місцеву масонську ложу.
1783 р. Мюнц звів у Корсуні (нині Корсунь-Шевченківський Черкаської області) невеликий дерев’яний палацик, оточений мініатюрним парком. Пізніше цей протопалац став так званим «швейцарським шале». Це був компромісний варіант. Треба було думати про щось серйозніше і більше.
Мюнц хворів, тому Понятовський наймає йому на допомогу ще одного художника, Джона Ліндсея, котрого магнат кликав Яном. Обидва пани створили цілу теку листів з ексізами резиденції. Сам король Станіслав Август за компанію зі своїм колегою, австрійським імператором Йосипом ІІ, 1787 року схвалив проєкт корсунського палацу. Господар Корсуню потім детально описав цю подію у своєму щоденнику.
Зустрічати аж двох королів висипав весь Корсунь. Селяни, як згадував потім князь, так тішилися, що все намагалися подарувати Станіславу Августу то теличку, то корову. Монарх від настільки несподіваних дарів лише відбрикувався. Завершити зустріч мала традиційна учта для жебраків, але князь із пихою писав, що серед його ста десяти тисяч підданих таких не зна­йшлося жодного. Але традиція є традицією, із ситуації безжеб­раччя треба було якось виходити. Тоді магнат придумав зібрати довгожителів-дідів. Вони дві години розмовляли з королем, хтось навіть згадував, як брав участь у Полтавській баталії 78 років тому. Інший стверджував, що його батько сам довіз Карла ХІІ з почтом до турецького кордону. Після обіду дідусям ого­лосили, що весь посуд на столі – в їхньому розпорядженні, це дарунок від князя. Та довгожителі обурилися і заявили, що прийшли віддати шану королям, а не за якимись там подарунками. З князя вийшов би непоганий фантаст.
Палац у Корсуні – перша неоготична споруда на теренах тогочасної Речі Посполитої та сучасної України. Парк навколо палацу розбив теж Мюнц.

КАМ’ЯНЕЧЧИНА НА МАЛЮНКАХ МЮНЦА

У 1779-1783 рр. щоліта Мюнц мандрував Україною і малював її. Його маршрут був продиктований потребами князя Понятовського. Залишилися види Пикова, батьківщини першого подільського аеронавта та мандрівника Яна Потоцького, Миньківців, які тоді ще не були у власності дивака Ігнація Сцибора-­Мархоцького, Стрижавки під Вінницею, Говорів біля Віньківців. Цікаво, що, на відміну від Наполеона Орди, котрий про­-йде битими стежками Поділ­ля через майже століття після Мюн­ца, Йоган Генріх змальо­вував не лише фортеці та палаци, а й види природи і сіл. Навіть Канів, де він будував палац, майстер зображав провінційно-сільським. Тут є річка, є селянські ма­занки, є рибалки на човнах. Існує і декілька портретів українських селян – це цінне джерело для вивчення національного костюма українців майже 250 років тому.
Замальовки Мюнца зберігаються у відділі малюнків бібліотеки Варшавського університету. Вони цінні не лише тим, що часто це перші графічні зображення архітектурних цікавинок наших теренів, а й коментарями, які Мюнц додавав до кожного з малюнків.
У Кам’янці художник бував двічі: 13 листопада 1781 року та 5 травня 1783 р. Він намалював декілька видів і додав до них описи міста. Ось так описував Мюнц каньйон Смотрича та Стару фортецю:

«Скелю, на якій збудовано Ка­м’янець, можна обвести овальною лінією, по всьому периметру її омиває невелика глибока річечка Смотрич, яка робить великі круті повороти з півночі на південь і впадає в Дністер недалеко звідти, на схід від Хотина. Води Смотрича інколи піднімаються на висоту 6-8 футів (близько 2-3 м), в інші періоди річка скрізь судноплавна. Ця ізольована скеля виступає на відкриту місцевість у західному напрямку, і на цьому власне виступі збудовано фортецю, яку від міста відокремлюють два глибокі урвища, над якими зроблено мости. По одному з урвищ лине Смотрич. Кількості води, яка по ньому проходить, досить, аби запустити з іншого, південного боку в рух від 3 до 6 коліс млинів, де мелють борошно. Млини належно сховані від ворожих посягань».

Оскільки Мюнц за своє життя бачив чимало укріплень і замків Європи, то дозволив із висоти власного досвіду досить їдкі коментарі про наші фортифікації:

«Фортифікаційні споруди міста складаються з мурів, веж і тому подібного, вони розміщені непродумано, здебільшого до того, як для гармат було винайдено порох, тепер у занедбаному стані. Оборонні споруди фортеці трохи в кращому стані та збудовані з урахуванням внутрішніх теренів, які може зайняти ворог. Великі вежі й батареї міцної кладки, які панують над околицями. На західному камінному краю фортеці є кілька висунутих уперед споруд із землі і ровів (фашин). Зараз вони не мають оборонного значення і потребують ремонту. До Ка­м’янця є два під’їзди і дві брами. Одна, головна, – з північного боку, інша – із західного. Стежка до неї проходить вздовж північної стіни фортеці. Ширина урвища, яке утворює каньйон, не скрізь однакова: від 150 до 200 та 230 кроків. Зовнішній крутий спуск також нерівний, має від 60 до 80-100 футів вертикальної висоти довкола вежі, за винятком північної брами, де зовнішні ви­сочини знижуються здалеку і утворюють пологий спуск, який можна подолати, але по якому б’ють з усіх сторін. Оскільки зовнішні височи­-ни, які оточують місто, значно нищі за місто, звідси випливає, що над ним можна панувати зусібіч, окрім як із боку фортеці, яка над ним височіє. За 500 кроків від вежі в північно-­східному напрямку бу­ло збудовано новий склад пороху».

Як архітектор, Мюнц у примітках до малюнка фортеці зазначив: «У скелі контрескарпу мож­на облаштувати приміщення як для житла, так і для великих складів абощо, які будуть захищені від ворожих зазіхань з огляду на те, що рів усюди недоступний».

1783 р. Мюнц залишив опис Руської брами з описами грун­-тів та точними координатами: «Кам’янецький рів у напрямку сходу (мається на увазі каньйон), в який впадає річечка Смотрич, яка прорила цю глибину впродовж століть. Вежа залишилася від перших фортифікаційних споруд, зведених задовго до винайдення пороху для гармат, контрескарп перпендикулярний, 60-80 футів заввишки. Скеля вапнякова: корали закам’янілі. Верхній шар грунту глинистий. Широта 48°45′, довгога 43’40”. Відстань до Варшави 90 миль у напрямку південь – південний схід та 2 милі північніше Хо­тина».

Зачудували Мюнца і Подільські Товтри: зберігся його малюнок «Чотирьох кавалерів» біля Вербки на північ від Кам’янця. Йоган Генріх вирішив, що це не природні утворення, а древні кургани.

Помер художник і архітектор у німецькому Касселі 1798 р.
У місті йому стоїть пам’ятник.

Ірина ПУСТИННІКОВА.