ТІ, ХТО НЕ ДОЖИВ: ДЕРЕВ’ЯНІ ХРАМИ КАМ’ЯНЕЧЧИНИ
Частина І
У ЗМІ та соцмережах усе більшого розголосу набуває тема деколонізації нашої архітектури – тема, в котрій «Подолянин» був піо- нером. Адже писав про це ще з 2019 р. Це добрий знак: нарешті має настати кінець засиллю імперських форм у наших храмів. А, отже, настане і час озирнутися в пошуках нового базису, основи. І на Поділлі таким базисом є подільська архітектурна школа.
Подільська архітектурна школа – це не навчальний заклад, не інституція чи будівля, а набір прийомів, які народні будівничі використовували при будівництві найбільш народних же споруд – церков і селянських хат. І якщо з хатами все більш-менш зрозуміло, з храмами питання важче. До нашого часу без істотних зовнішніх змін на Кам’янеччині залишилися лише дві (дві, вдумайтеся!) церкви у традиційному для наших теренів стилі: це Хрестовоздвиженська на Карвасарах у Кам’янці (1799) та Дмитрівська в селі Залуччя (1735). Все! Всі інші церкви були або перебудовані в російському стилі, або храму давали померти власною смертю від старості, а поруч вибудовували більшу муровану споруду в синодальному стилі.
Експедиції подільського історика Юхима СІЦІНСЬКОГО на межі ХІХ-ХХ століть і харків’ян Павла ЖОЛТОВСЬКОГО та Стефана ТАРАНУШЕНКА в 1920-х рр. та 1930 року залишили декілька показових світлин. Вони фіксували лише старі, питомо українські споруди, але за багатьма давніми подільськими церквицями вже маячили піонерами зросійщення високі дзвіниці храмів у неоросійському стилі. Саме таким є вид Михайлівської церкви (1738) в Кульчіївцях чи церкви Івана Богослова у Княжполі.
Юхим Сіцінський зауважував у своїй праці «Історичні відомості про парафії та церкви Подільської губернії», що в кульчієвецького храму на одвірку був напис: «Во ім’я Отця, і Сина, і Святого духа. Храм цей создася майстер Іван місяця апріля. Майстер Степан Хамулич». До 1795 р. церква в Кульчіївцях, як і всі інші подільські храми, була греко-католицькою, а після «возз’єднання» з російською імперією була насильно переведена у православні. Юхим Сіцінський двічі фотографував цей храм. 1905 р. він був на майданчику один. Та вже за декілька років за ним уже виросла нова, теж дерев’яна церква в синодальному стилі з різьб- леним декором фасаду. Її зафіксував уже Павло Жолтовський.
Про Княжпільську церкву в Сіцінського сказано, що храм цей дуже давній, як і саме село. Вже 1552 р. мельник Сидор Осташкевич подарував місцевій святині рукописне Євангеліє. Цінну книгу ще наприкінці ХІХ століття віддали в музей Київської духовної академії. Храм зазнав декількох реконструкцій – 1602 і 1746 р. Як і більшість подільських церков, княжпільська була тридільна, складалася з бабинця, нави та вівтаря. Бабинець, найзахідніша частина кожної такої споруди, розташована біля входу, колись призначався для жіноцтва. Звідси й назва.
У межах самого Кам’янця храмів у подільському стилі було декілька. Крім Карвасарів, мала таку церквицю і Геленівка (Голинівка), чию назву Сіцінський уже подає як Єленівка. Це було сільце на річці Мукші з греко-католицькою Дмитрівською церквою, освяченою в червні 1758 р. Храм був дуже бідним: «зроблений з хворосту, обліплений надворі та всередині глиною, з одним куполом та трьома вікнами». Сіцінський зауважує, що церквиця (схоже, саманна) скидалася на сільську хату. Не збереглося жодної її світлини, але є калька з малюнка Сіцінського.
Перебудов у проросійському стилі зазнала Дмитрівська церква (1737) у Гораївці: її стіни на початку ХХ століття були обшиті тесом, а бічні главки підняті на по-московському довгі.
Продовження в одному із грудневих номерів «Подолянина».
Ірина ПУСТИННІКОВА.