ШИМОН ОКОЛЬСЬКИЙ – ГЕРАЛЬДИСТ І ТЕОЛОГ ІЗ КАМ’ЯНЦЯ
У XVII столітті книгам давали довгі назви. Одна з найвизначніших книг про польську шляхту всіх часів вийшла у 1640-х роках під назвою «Orbis Polonus splendoribus coeli, triumphis mundi, pulchritudine animantium condecoratus, in quo antiqua Sarmatorum gentiliata pervetusta nobilitatis insignia etc. specificantur et relucent». Українською ця вервечка латинських слів перекладається як «Польський світ, прикрашений блиском неба, тріумфами світу, красою живих істот, в яких давні сарматські язичники, вікові відзнаки шляхти та інше вказані і сяють». Історики називають цей тритомник просто «Орбіс Полонус». А нам він цікавий тим, що написав його один із видатних кам’янчан того періоду.
Небагато містян чули щось про Шимона ОКОЛЬСЬКОГО. Тим часом у Львові у 1913-1943 рр. існувала навіть вулиця, названа на його честь (нині це вул.Старицького). Шимон народився в січні 1580 р. в Кам’янці. Прізвище його родини читалося чи як Окольські, чи як Окульські, але загальноприйнятою є версія через «о». Родина належала до гербу Равич і була, ймовірно, не з бідних, бо змогла відрядити сина на навчання до університету в італійській Болоньї.
Після закінчення студій Шимон повернувся до рідного міста. Невдовзі юнак став жертвою одного з нападів татарів на Поділля. Його як живу здобич забрали до Криму разом з інши-
ми бранцями. І знову натяк на те, що родина Окольських була не з бідних: через декілька місяців його вдалося викупити з полону. Невдовзі по тому Окольський став ченцем ордену домініканців. Постриг прийняв у нашому монастирі. Так за талановитим священником закріпилося прізвисько Шимон із Кам’янця. Гострий розум і гарна освіта зробили його одним із найпомітніших теологів Поділля того часу, і це посприяло непоганій кар’єрі. Шимон був преором (настоятелем) домініканських обителей у Єзуполі (нині це селище за 10 км від Івано-Франківська) та Рогатині.
Коли в Тисмениці 1630 р. теж з’вився домініканський конвент, Шимон став його першим вікарієм. Тисмениця належала багатію, брацлавському воєводі Миколаю Потоцькому на прізвисько Ведмежа лапа, гроші на будівництво монастиря виділив саме він. Запримітивши розумного вікарія, затоваришував із ним. Так Шимон із Кам’янця став ще й придворним теологом і проповідником.
Між 1638 та 1641 рр. Шимон був настоятелем домініканського кляштора у Старокостянтинові, а 1641 р. повернувся на малу батьківщину. Тоді він став пріором домініканського монастиря в Кам’янці. Якраз у той час Окольський працював над своїм opus magnum, головною працею – гербовником «Орбіс Полонум». Це детальний опис усіх польських шляхетських родів із вказанням їхнього герба, походження та легенд, пов’язаних із родами. Перш ніж вийти друком, манускрипт пройшов апробацію у представників домініканського ордену, в тому числі в тодішнього провінціала Русі Якуба Потоцького та пронунція Августина де Імоли. Тодішній монарх Польщі Владислав IV також схвалив видання. «Орбіс Полоніум» приніс Шимону славу видатного геральдика свого часу і навіть надавав консультації аристократам того часу. Серед них був і втікач від кривавого режиму московського царя Івана IV Грозного – князь Андрій Курбський, перший російський дисидент. Тритомник на декілька століть став настільною книгою для багатьох шляхтичів, котрим потрібно було довести своє шляхетне походження.
Завдяки «Орбісу Полоніуму» Окольський, котрий на часи свого пріорства в Кам’янці мав ступінь бакалавра св. Фоми (Томаса), 1643 р. став професором теології. 1648 року Шимон досягнув своєї кар’єрної вершини – став генералом-провінціалом домініканського ордену на Русі. Для цього покинув Кам’янець заради Львова. Провінціалом у домініканців називають вищого настоятеля провінції (регіонального підрозділу ордену), який керує діяльністю домініканців на визначеній території. На таку посаду обирають, як правило, на чотири роки. Обов’язком провінціала є духовний і адміністративний нагляд над монастирями, ченцями та апостольською діяльністю в межах своєї провінції. Провінціал підзвіт-ний Генеральному магістрові ордену і має повноваження видавати розпорядження, здійснювати візитації та підтримувати дисципліну в провінції. На цій посаді зарекомендував себе як один із найкращих домінікан-ців, котрі працювали на українських землях.
Як не шкода, та виплеканий подільською землею теолог був дуже далеким від українців, яких у ті часи називали русинами. Окольський залишив по собі чималу спадщину, був автором декількох теологічних праць. Серед його творів – «Житія деяких святих монахинь домініканок» (Краків, 1638), «Небесні земні янголи, пальмами та ліліями прикрашені» (1644 р., друга частина життєописів черниць ордену), «Kioviensium et Czernichoviensium episcoporum etc. ordo et numeris descriptus» (хронологічно впорядкована розповідь про чернігівських і київських єпископів), а також видана 1646 р. у Львові робота під назвою «Russia Florida». Ні, це не те, що ви подумали, а історія домініканського ордену на українських теренах.
А ще Шимон вів щоденник. Його фрагменти вийшли друком у польському Замості 1638 р. під назвою «Dyaryusz transakcyi wojennej miedzy wojskiem koronnem i zaporoskiem w r. 1637» – «Щоденник військових угод між коронним і запорозьким військами 1637 року». Книгу він присвятив своєму покровителю Миколаю Потоцькому. Зачин, по-бароковому багатослівний і хитросплетений, фактично адвокатує будь-які діяння Потоцького: «Солдат, який любить славу, раз перемігши ворога своєї країни, тепер уже немає кого боятися; але для гетьманів і військових старшин після кожної перемоги завжди відкривається нова потреба і більша війна».
Такою «більшою війною» для магната стали сутички з козацькими та повсталими загонами під керівництвом Якова Острянина, Павла Бута, полковників Дмитра Гуні та Карпа Скидана. У документі детально описані битви військ Миколая Потоцького з українськими повстали-ми селянами та козаками під Лубнами, Говтвою, Кумейками. У сутичках, яким ще лише судилося перерости з часом у Хмельниччину, Окольський був капеланом польських військ. Він детально описав, скажімо, події грудня 1637 р. у Черкасах, під час кульмінації антипольського повстання під проводом козацького ватажка Павла Бута (Павлюка). Повсталі, до котрих доєдналися реєстровики Черкаського полку на чолі з полковником Яковом Гугнивим, ще у травні 1637 р. захопили артилерію з Черкаського замку. Проти них вирушило військо гетьмана великого коронного Станіслава Конецпольського, на чолі котрого стояв уже згадуваний нами Миколай Потоць-кий, на той момент гетьман польний. 16 грудня поляки розбили повстанців у битві під селом Кумейки біля Черкас. Уцілілі козаки відступили через Мошни і Черкаси до Боровиці. Тим часом Черкаси палали – такий наказ, імовірно, віддав сам гетьман Конецпольський.
Шимон Окольський писав тоді у щоденнику: «…Коли військо прийшло до Черкас, місто палало вогнем так, що небезпечно було зупинятися в ньому. Міщан там небагато, а козацьких домів дві тисячі. Хоча гетьман Потоцький наказав гасити вогонь, але піднявся такий сильний вітер, що вціліли лише окремі будинки поблизу замку, ніби Божа кара вразила місто». Щоденники Окольського були перекладені українською та російською мовами, на них спиралися у своїх працях історики Самійло Величко та Степан Лукомський. За однією з версій, Микола Гоголь використав мемуари Шимона з Кам’янця для роботи над повістю «Тарас Бульба».
Помер Шимон Окольський у Львові 1653 р.
Книги Окольського оцифровані та доступні для перегляду онлайн:
https://books.google.com.ua/books?id=IItKAAAAcAAJ&pg=PA63&dq=Dyaryusz+transakcyi+wojennej+mi%C4%99dzy+wojskiem+koronnem+i+zaporoskiem+w+r.+1637&hl=uk&newbks=1&newbks_redir=0&sa=X&ved=2ahUKEwjC4sGJzqqLAxXhU1UIHQaID7QQ6AF6BAgMEAM#v=onepage&q&f=false
https://books.google.com.ua/books?id=nqBMAAAAcAAJ&printsec=frontcover&source=gbs_book
Ірина ПУСТИННІКОВА.