ГЕНЕРАЛИ ВСІХ ОКУПАНТІВ ЗАКІНЧУЮТЬ ОДНАКОВО

Березень 1944 року… Між Хмельницьким і Кам’янцем-Подільським у залізні кліщі Червоної армії потрапила вся 1-ша танкова армія генерал-полковника Ганса Хубе – і її доля вже була визначена. «Котел Хубе» – так увійшов в історію цей момент.

Командуючий німецькою групою військ «Південь», досвідчений генерал-фельдмаршал Еріх фон Манштейн був стривоже­-ний ситуацією під Кам’янцем. Він залишив фронт і вилетів у ставку Гітлера до Німеччини попри те, що генерали в той час панічно боялися потрапляти на очі фюрера, який істерично кричав, звинувачував їх у всіх невдачах, усуваючи з посад одного за одним. Але Манштейна гнав страх і передчуття повторення трагічних наслідків Сталінградської битви, які 3 дні оплакували в Німеччині. Гнав Манштейна і жаль за тисячами солдатів, які неодмінно загинуть у пеклі цієї битви. Коли на Східному фронті загинув його 20-річний син Геро фон Манштейн – офіцер вермахту, він на власній шкурі відчув весь трагізм війни, біль втрати близької людини і занепав духом. До речі, так сталося і з командуючим підводним флотом Німеччини грос-адміралом Карлом Деніцем, який безжально розстрілював і відправляв на дно морів та океанів сотні мирних і військо­вих кораблів разом із десятками тисяч людей, які гинули при цьому. Та, коли загинули його два сини і племінник – офіцери підводного флоту, Деніц заявив про поразку і згортання битви на морі.

Під час Сталінградської битви Манштейн звертався до Гітлера з проханням відвести вій­ська армії генерал-фельдмаршала фон Паулюса, але той не дослухався. В результаті ця армія перестала існувати…

У Гітлера своїх дітей не було, тому йому не було жаль ні чужих дітей, ні свого народу, і він воював до останнього німця. Його особисті патологічні амбіції перевершували здоровий глузд, любов і повагу до людей. Ге­нерали це розуміли і 20 липня 1944 р. здійснили замах на Гітлера. Полковник Штауфенберг, у якого було четверо дітей, приніс у портфелі вибухівку в ка­бінет, де Гітлер проводив нараду. Пролунав потужний вибух – були вбиті й поранені, але Гітлер залишився живим. Сотні офіцерів, які брали участь у змові, було страчено…

Але повернемося до подій березня 44-го. Гітлер прийняв свого найкращого генерал-­фельдмаршала фон Манштейна, але дозволу на відступ 1-ї танкової армії не дав – наказав триматися до останнього.

…4 березня 1944 р. війська 1-го Українського фронту розпочали Проскурівсько-Чернівецьку операцію. Сильним броньованим ударом прорвали оборону ворога і вийшли в район Волочиська, Чорного Острова, де в декількох місцях перерізали за­лізничну магістраль Львів – Одеса. 25 березня 1944 р. після звіль­нення Чемерівців і Оринина вони підійшли до Кам’янця-­Поділь­ського й розпочали його штурм.

26 березня місто було звільнено від німецьких загарбни­ків.

Жителі з радістю зустрічали визволителів після 3-річного жорстокого гніту. 85 тисяч невинних людей із числа військовополонених, жінок, дітей, людей похилого віку було розстріляно, по-звірячому закатовано фашистами і прислужниками-­поліцаями за роки окупації.

Під час визволення міста загинули 6495 воїнів, високих державних нагород удостоєні 15 тисяч бійців і офіцерів. 49-й механізованій і 6-й понтонно-мостовій бригадам, 56-му танковому полку, 88-му окремому інженерному батальйону і 8 авіаційним частинам було присвоєно найменування «Кам’янець-Подільських». А німецького генерал-фельдмаршала Манштейна 1 квітня 1944 р. за військову поразку та незгоду з політикою Гітлера відправили у відставку. За злочини проти людства Манштейн був за­суджений Нюрнберзьким трибуналом до 18 років ув’язнення – помер 1973 р. Генерал Ганс Хубе 21 квітня 1944 р. загинув в авіакатастрофі у віці 53 років, похований у Берліні.

Генерал-фельдмаршал фон Паулюс у полоні брав активну участь в антифашистському комітеті. В подальшому проживав у Східній Німеччині – в Дрездені. Паулюс виступав на Нюрнберзькому процесі як свідок – звинувачуючи оточення Гітлера, зокрема фельдмаршала Кейтеля в злочинах проти людства. Один із синів Паулюса зазнав важкого поранення під час Сталінградської битви, був із армії звільнений, другий син – Ернст, який не поділяв поглядів батька, застрелився 1970 р.

Історія не один раз нас дивувала своїми паралелями. І тому нехай не сумніваються генерали путіна, що їм також доведеться відповідати за злочини проти людства, України і жителів Ка­м’янеччини.

Анатолій БЕРНАДІН, пресцентр Хмельницької обласної ради ветеранів, військовий лікар, Почесний ветеран України, член НСЖУ.