ПОЇХАЛИ! ТРАНСПОРТ КАМ’ЯНЦЯ-ПОДІЛЬСЬКОГО НАПРИКІНЦІ ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ ст.

На сторінках «Подолянина» ми неодноразово зустрічалися з цікавими публікаціями про минуле нашого краю. Стаття студента історичного факультету К-ПНУ ім.І.Огієнка Тараса Маховського також присвячена історії нашого міста – міському транспорту Кам’янця-Подільського на межі ХІХ і ХХ ст. Це результат його напрацювань, які незабаром ляжуть в основу бакалаврської роботи. Водночас юний дослідник, користуючись підходами Public History (публічної історії), прагнув подати наукову інформацію у доступній для пересічного читача формі. Попри те, що він є автором низки наукових публікацій, це – його дебют у згаданому напрямі.

Олександр ФЕДЬКОВ, доктор історичних наук, професор.

ПОЇХАЛИ! ТРАНСПОРТ КАМ’ЯНЦЯ-ПОДІЛЬСЬКОГО НАПРИКІНЦІ ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ ст.

Важливим щоденним елементом побуту кам’янчан наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. був транспорт. Він слугував швидким та ефективним способом пе­реміщення містом і його околицями, доставки вантажів. Наявність у власності транспортних засобів слугувала своє­рідним свідченням достатку та розкоші знаті. І якщо наприкінці ХІХ ст. життя в Кам’янці-Подільському без транспорту не могло б ритмічно пульсувати, то сьогодні без нього воно б зупинилося. Отож, яким транспортом користувалися мешканці Кам’янця та околиць майже 150 років тому? Відповідь очевидна – гужовим. І тоді, як і сьогодні, транспортні засоби різнилися вартістю, якістю, комфортом, технічним штибом. Місцева еліта, особливо в теплий період року, надавала перевагу чотиримісним фаетонам із відкидним верхом; середній клас і представники місцевого бізнесу їздили на двомісних бричках, що не поступалися комфортом, але були меншими та маневренішими; простолюд їздив возами, що використовували як для вантажних, так і для пасажирських перевезень. У зимову пору надавали перевагу санам, що своїм оздобленням засвідчували соціаль­ний статус власника.

Гортаючи архівні документи, прослідковуємо певні збіги із сучасним життям, адже історія циклічна. Йдеться про першу в місті «службу таксі» – візників. Офіційна діяльність тодішнього «приватно­-го підприємця» здійснювалася з дозволу міської думи та під пильним контролем поліції. «Стоянки» візників розташовувалися в людних місцях, тарифи ж варіювалися від відстані й тривалості поїздки. Цікаво, що робота у сфері послуг мала свою специфіку, вигоди і недоліки. Траплялося різне: ігнорування швидкісних норм, порушення правил дорожнього руху тощо. Скажімо, візник Юрій Шкаровський перевищив швидкість їзди міс­том (січень 1883 р.), але не зважив на вимоги поліції сповільнитися і далі погнав кіньми.

Траплялися й вуличні перегони. Двоє візників Степан Бобровський та Іван Долінський вирішили довести один одному, хто з них більш хвацький: рухаючись двома смугами дороги, вони так гнали коней галопом, що навіть не помітили, як мало не переїхали пішоходів. Часом порушення швидкісного режиму мало ще гірші наслідки. 1891 р. Василь Красовський не впорався з манев­рами на дорозі та не розрахував швид­кості, тому мало не скоїв «замах», зачепивши своїми саньми самого пана губернатора.

Цікаво, що правила дорожнього руху порушували не тільки візники, а й пересічні громадяни. Наприклад, за керування кіньми напідпитку 1904 р. затримали Пилипа Кравцова, адже його необережна їзда складала загрозу для пішоходів. Але ж то хіба дивина для наших сучасників? Такого нині – хоч греблю гати…

Значною проблемою для Кам’янця-­Подільського на межі ХІХ і ХХ ст., як і сьогодні, залишається проблема хаотичного «паркування» транспортних засобів. Хоча місцева влада намагається вирішити її шляхом створення нових паркомісць, однак «споконвічну» звичку викорінити таки важко.

…Завітавши якось у травні 1910 р. до губернського центру, Олександр Бодан і Пантелеймон Михайлов вирішили відпочити. Залишивши коней і воза на центральній площі, гості попрямували до трактиру. Побачивши відверте порушення правил, місцевий поліцейський зна­йшов власника воза та наказав «перепаркувати» деінде. Однак нетверезі чоловіки вирішили відстояти свою правоту бійкою.

Схожа ситуація відбулася і в жовтні. Пізнього вечора містянин Антон Загурський вирішив відпочити після важкого робочого дня та, перегородивши кіньми вулицю, пішов тамувати втому алкоголем. Помітивши недолуге паркування, місцевий поліцейський розшукав Загурського. І хоча наказ забрати коней із дороги обурив чоловіка, та все ж той його ви­конав. Вервечку огріхів у справі візникування в ХІХ ст. продовжує неправильна експлуатація транспортних засобів, їхній технічний стан (СТО тоді не було). Якось восени 1890 р. перевізник Карл Томашевський виїхав на роботу без встановленого для візничих номерного знаку, за що й отримав штраф. Антон Матковський, натомість, порушив правила дотримання справності транспорту тим, що перевозив пасажирів без хорошої упряжі, що створювало небезпеку для всіх учасників дорожнього руху, оскільки такий транспортний засіб міг умить стати некерованим.

Звертали увагу й на зовнішні ознаки транспорту. Навесні 1901 р. правоохоронці зупинили пошарпаний та брудний фаетон пана Лапушинського. Крім того, як виявила перевірка, ще й один кінь був сліпим на обидва ока. Такий фаетон був загрозою не тільки для пішоходів, інших різновидів міського транспорту, а й для самого Лапушинського.

Крім гужового транспорту, на початку ХХ ст. на території російської імперії з’являється кардинально новий спосіб пересування – автомобіль. Модну новинку швидко підхопив і Кам’янець-Подільський. Уже 1911 р. міська дума видала розпорядження, що стосувалося особ­ливостей експлуатації автомобілів на міських шляхах. Однак ні тогочасна преса, ні архівні матеріали не згадують бодай про якісь перипетії з дорогим транс­портом.

А й справді, автомобілі були доступні лише найбагатшим містянам, які їздили на них виважено, повільно та обережно, а пішоходи, чуючи звук двигунів «металевих коней», завчасно поступалися дорогою.

Отже, на рубежі ХІХ і ХХ століть екологічний гужовий транспорт у Кам’янці-Подільському був важливим елементом міського життя, забезпечуючи швидке і надійне перевезення людей та вантажів. Тогочасні транспортні засоби (фаетони, брички, вози) не лише виконува­ли функціональну роль, а й були своє­рідним символом соціального статусу. Служби візників, що нагадували сучасні таксі, були популярними серед містян, а порушення правил швидкості та паркування було звичним явищем.

Ці питання, як і 150 років тому, залишаються актуальними й сьогодні, коли Кам’янець-­Подільський опинився в центрі сучасних викликів.

Тарас МАХОВСЬКИЙ.