ІСТОРІЯ ФОТО З ПРОДОВЖЕННЯМ

мірКам’янець-Подільський тра­диційно у другій половині травня відзначає День міста. Він насправді є містом скарбів, і в усі часи головним скар­бом Кам’янця були люди, які творили його історію і продовжують це робити нині. Сьогодні розповімо про світлину, яка поєднує події сторічної давнини та сьогодення. На аукціоні фото скромно називалося «Священник із сім’єю. м.Кам’янець-Подільський», але одна зі статей у «ПОДОЛЯНИНІ» та захоплення кам’янчанина Анатолія ПАЛАДІЙЧУКА, який популяризує історію Української республіканської капели під орудою Олександра Кошиця і вивчає життєпис її хористів, стали приводом для приїзду нащадків однієї зі славних ка­м’янецьких родин до міста, де сто років тому вирувало життя їхніх предків. Ідеться про родину ПРИХОДЬКІВ.

ПОСАДИЛИ САДИ, ВИРОСТИЛИ ДІТЕЙ, НЕСЛИ КУЛЬТУРУ

Голова родини Кіндрат Приходько – міський садівник Ка­м’янця-Подільського (з 1899 р.), заклав дендропарк, що тягнеться від Новопланівського мосту до Руських фільварків.
Обидва його сини народилися у Княжполі. Віктор Приходько (1886-1982) ввійшов до складу першої делегації «Просвіти», яка побувала в Києві з метою схвалення заснування університету в Кам’янці-Подільському. З квітня 1918 р. обіймав посаду голови Подільської губернської народної управи, займався організацією українського шкільництва. В часи Директорії – міністр юстиції, а в екзильному уряді УНР – заступник міністра фінансів.

Олекса Приходько (1877-1977) відомий як диригент і педагог. Зокрема, він працював у Першому українському національному хорі під орудою Кирила Стеценка, в Українській республіканській капелі під керівництвом Олександра Кошиця. Від 1940 р. – керівник хорів і теат­ральної студії у Празі.

– Рідна сестра Олекси та Віктора Приходьків – Ольга Приходько, яку називали Тусею, 24 березня 1919 р. у складі Української республіканської капели під орудою Олександра Кошиця (старший брат Олекса був адміністратором хору) виїхала з Кам’янця в закордонне турне з культурно-дипломатичною місією УНР – виборювати незалежність українською піснею. Вже 11 травня 1919 р. відбувся перший тріумфальний концерт капели у Празі – світова прем’єра «Щедрика», – роз­повідає просвітянин Анатолій Паладійчук. – Уявіть, нашій Тусі – наймолодшій хористці з гарним меццо-сопрано (їй було всього 15), рукоплескали найкращі зали Чехословаччини, Австрії, Швейцарії, Франції, Бельгії, Голландії, Англії й Німеччини. 1920 р. разом із 15 учасниками капели та братом вона переїхала на Закарпаття, до Мукачевого, а згодом – у Подєбради (місто в Чехії). Відвідувала курси при Українській господарській акаде­-мії, приятелювала з Оленою Телігою. Потім Ольга вступила до філософського факультету Українського вільного університету. 1924 р. вийшла заміж за Ігоря Лоського – одного з наймолодших учасників бою під Крутами, котрий вижив, але був важко поранений.

1927 р. народила єдину доньку Олену. Далі – еміграція в Берлін, а 1932 р. родина Лоських переїхала до Львова.

1936 р. Ігор Лоський помер від ту­беркульозу. Ольга разом із дочкою переїхали в помешкання Дмитра Донцова. 1949 р. Ольга Приходько-Лоська була репресована якраз через книги з його великої біб­ліотеки. До 1955 р. відбувала покарання в таборі в Горьківській області. Померла 5 травня 1996 р. у Львові. На сьогодні пані Ольга є єдиною відомою хористкою капели, яка дожила до відновлення Незалежності України.

ПРИЇЗД НАЩАДКІВ

І ось 4 травня наше місто відвідали нащадки славного роду Приходьків – онучка Ольга (жи­-ве у Львові, працює сімейною лі­каркою), правнучка Юлія та праправнук Дем’ян нашої Ольги Приходько-Лоської (Тусі).

– Вважаю це історичною подією, яка б не відбулася, якби не газета «Подолянин» і Олег Будзей, – продовжує пан Анатолій. – Коли я почав займатися дослідженням іс­торії капели Кошиця, «Щедрика», Леонтовича, то запитав, чи щось відомо про фото Олекси Приходька. Олег Васильович показав свою статтю в «Подолянині» від 1 липня 2016 р. «Не все кануло у вічність» (стаття доступна на сайті газети. – Прим. ред.). Пізніше мені вдалося купити це фото на антикварному інтернет-сайті. І я б його не знайшов, якби раніше не прочитав статтю у вашій газеті, бо світлину на продажу підписали просто «Священник із сім’єю. Кам’янець-Подільський». На цьому фото 1910-х ми бачимо 4-х осіб, які 1919-го поїдуть у складі Української республіканської капели з Кам’янця в європейське турне. Це Ганна Ватич (перекладачка), Ольга Ватич (хористка, дружина Олекси Приходька), Олекса Приходько і наймолодша хористка Ольга Приходько.

До речі, свого часу «Подолянин» знайомив читачів із фраг­ментами спогадів Віктора Приходька – «Під сонцем Поділля», та Ольги Приходько (Ватич) – «Прадід Ілія». Урешті Анатолію Паладійчуку вдалося декілька місяців тому відшукати внучку Ольги (Тусі) Приходько пані Ольгу СІКОРУ, і на запрошення кам’янецької «Просвіти» (голова Славко ПОЛЯТИНЧУК) вона разом із рідними завітала до Кам’янця. І була в нашому місті вперше.

– Я показав їм місце, де на Підзамчі жила родина Приходьків, Маріїнську гімназію, де навчалася бабуся Оля (Туся), парк, який закладав прадідусь Кіндрат, – щиро радіє пан Анатолій. – На залізничному вокзалі гості послухали, як «Щед­рик» проводжає потяги, та роздивилися пам’ятну дошку на будівлі вокзалу, де увіковічена капела перед прем’єрою у Празі. Весь день був наповнений спогадами…

Нащадки родини Приходьків пообіцяли ще повернутися до Кам’янця. А поки вони із вдяч­ністю роздивлятимуться родинне фото, подароване Анатолієм Паладійчуком, і читатимуть книгу «Кам’янець – Соборна столиця України» (автор Дмитро БАБЮК), подаровану Славком Полятинчуком, адже пані Ольга знає та цікавиться історією УНР.

P.S. До речі, як повідомив Славко Полятинчук, ініціативна група проєкту «Щедрик» проти «русского мира», «Просвіта» та ВІ «Активна громада» готуються до відзначен­-ня 150-річчя Олександра Кошиця (12 вересня ц.р.), і, зокрема, визначено переможця на найкращу ідею виготовлення меморіальної дошки Кошицю, ним став Олег Грицьков.