НЕОГОТИКА: ПРИГОДИ СТИЛЮ НА ПОДІЛЛІ. ЧАСТИНА ПЕРША

«Подолянин» не так давно розповідав про подільські шляхи сецесії, одного з наймальовничіших і найулюбленіших архітектурних стилів в історії. Впевнене друге місце на народному п’єдесталі посідає неоготика – ще один мальовничий стиль, котрий прийшов на наші землі на початку ХІХ століття. Про збережені неоготичні споруди Кам’янця, Кам’янеччини та Поділля і поговоримо сьогодні.

АРХІТЕКТУРА НОСТАЛЬГІЇ

По-хорошому, друге місце мало б бути в готики. Кому ж не подобається цей архітектурний політ угору, яскраві плями вітражів, втілене в камені бажання світла і висоти. Але в Україні мало прикладів цього стилю. У ХІІ-ХІІІ століттях, в часи розквіту європейської готики, в нас більшість храмів і замків будували з дерева, а кам’яні святині взорували на візантійських, а не європейських зразках. Однак Кам’янець має шматочок справжньої дефіцитної готики: це головний об’єм колишнього францисканського костелу в Старому місті, котрий так безжально пере­кроює під свої потреби РПЦвУ (вул.Францисканська, 10). До Поділля мода на стрільчасті вікна, висотність, великі вітражні вікна і каркасні конструкції з арк­бутанами та контрфорсами дійшла набагато пізніше, в XV-XVI століттях, і втілилася в досить скромних спорудах, як-от декілька кам’янецьких соборів, а також костели у Скалі-Подільській, Бережанах, Підгайцях, Язлівці тощо.

Побачити готичні вікна кам’янецького францисканського кос­телу нині майже неможливо: на території колишнього кляшто­ра розташоване єпархіальне управління РПЦвУ.

Після готики прийшли ренесанс і маньєризм, потім – бароко та рококо, далі – класицизм з ампіром. Так у будь-якій моді: на зміну лаконізму приходить буяння, після мінімалізму панує підкреслена декоративність. Архітектурні тренди такі ж: якщо довго будували як під лінійку, далі настане час на криві лінії. Неоготика довго визрівала у Великій Британії, ще з кінця XVII століття. Острівна країна має чимало зразків готичної архітектури. Тож навіть коли в материковій Європі панувало бароко, місцеві аристократи будували в готичних формах. Це сприймалося як продовження національного стилю, чогось, що було притаманним Британії протягом століть.

Якщо середньовічні зодчі намагалися через систему аркбутанів та високі вікна створити храми, наближені до неба, і зовнішній вигляд соборів був продиктований їхніми конструктивними елементами, то в новому своєму прояві неоготика взяла від стилю-попередника переважно декоративність без ідеологічної наповненості. Замість прагнення сягнути божественного маємо ностальгію за минулим та романтизацію Середньовіччя. «Справжня» готика була часто асиметричною. Неоготичні споруди найчастіше симет­ричні за планом.

«ПОЛУНИЧНІ ПАГОРБИ» ПІД ЛОНДОНОМ І НА ПОДІЛЛІ

По-справжньому ввів моду на неоготику оксфордський граф Горацій Воллпол, син британського прем’єр-міністра та зачинатель літератури жахів. Його резиденція Строберрі Хіллз («Полуничні пагорби») на південний захід від Лондона зводилася з 1749 р. і стала провісницею нової світової моди – тієї, яка змінить неокласицизм ампіру і запанує скрізь у світі на початку ХІХ ст. Навіть у Африці та Авст­ралії. І на наших теренах також.

Популярність «Полуничних пагорбів» була такою грандіозною, що маємо на Поділлі її парафраз. Якщо не дуже приглядатися до деталей, резиденція Вітославських у селі Чернятин неподалік від Жмеринки виглядає сестрою-близнючкою палацу над Темзою. Тільки народженою вже в першій третині ХІХ ст. 1730 р., за сто років до зведення подільського палацу, король Август ІІ віддав маньковецький ключ із Чернятином Томашу Домбському. Його внука Текля одружилася 1778 р. з польним обозним Ігнацієм Вітославським гербу Нечуя, представником небагатого давнього роду з українського Підляшшя.

Ігнацій Вітославський звів у 1820-х розкішний палац на місці замку XVII ст. Не так будував із нуля, як перебудовував уже існуючу садибу, зорієнтувавши оновлену будівлю фасадом на південь, у бік Кучманського шляху. Все в маєтку було у стилі нео­готики – навіть в інтер’єрах. Вони відносно непогано збереглися, що робить палац у Чернятині особливо цікавим для туристів. Недарма сусіди-шляхтичі в унісон дивувалися красі місцевої резиденції як зовні, так і всередині. Дотепер є склепіння вестибюля, розписані найяскра­вішими фарбами з сільського будмагу, камін, голландські ках­леві п’єци на сходах другого поверху, герби Вітославських та їхніх предків у розетці на стелі аванзалу другого поверху.

Автором проєкту будівництва/реконструкції садиби в неоготичному стилі був, імовірно, архітектор мальтійського походження Генрік Іттар. Польський тижневик «Tygodnik Ilustrowany» 1870 р. писав, що зодчим був італієць, ім’я котрого не збереглося. Можливо, мався на увазі саме Іттар: він навчався в Римі.

Українські «Полуничні пагорби» спершу були невеликими, а пізніше обросли прибудовами, ніби черепаха рибами-прилипалами. Коли в Чернятин прийшла залізниця, навпроти брами резиденції зупинявся потяг, якщо ним їхали поміщик або його гості. Збереглися пілони воріт, але й нині неможливо вийти до них відразу з вагона: станція «Чернятин» давно в іншому місці.

За брамою праворуч – фруктовий сад, а далі дві алеї ведуть до англійського парку. Його заклав відомий ландшафтний архітектор Діонісій Міклер на основі дубового лісу чи то на межі XVIII-ХІХ століть, чи то 1814 р. Є ставок з острівцем. Він був би милим, якби береги не заросли борщівником. Колись тут був цілий каскад ставів. Нині це невелика колекція боліт. Мешканці Чернятина впевнені, що палац і парк поєднує підземний хід. Перевірити, наскільки легенда прав­дива, ні в кого руки не дійшли.

Велика кам’яна квіткова ваза, вкрита зображеннями янголів у неоготичних нішах, котру навіщось побілили вапном, колись стояла в парку, а нині переселилася до південного фасаду палацу. Ще одна, менша, наслідує скіфський звіриний стиль. Обидві стилізовані під ранньохристиянські хрестильні чаші.

Іттар щедро прикрасив південний і західний фасади резиденції, а інші залишив без декору. Так, неначе перед нами не споруда у просторі, а декорація на сцені, задником котрої можна знехтувати. Високі готичні фіа­ли-шпилі нині збереглися тільки біля головного входу до палацу. Його охороняють два леви на гранітних сходах. Колись такими стрімкими вертикалями закінчували всі численні лопатки будинку.

Зображення палацу облетіли не одне тогочасне видання. Найбільш рання літографія датується 1840 р. У 1842 р. вона була опублікована в польському ілюстрованому часописі «Przyjaciel Ludu» та «Атласі Подільської губернії», який 1842 р. уклав генерал-майор і колишній губернатор Кам’янця-Подільського Карл Фліге. В «Атласі» картинку супроводжував підпис: «Прегарна вілла у готичному стилі поміщика Вітославського у містечку Чернятин». Ще раз літографію надрукували 1870 р. в польському часописі «Tygodnik Ilustrowany». На той час зображення вже застаріло: палац встигли перебудувати. Едвард Хлопицький згадував 1870 р., що в інтер’єрах стіни були інкрустовані мозаїкою, а підлога – перламутром. Улітку на пласкому даху встановлювали кадки з кипарисами та апельсиновими деревами.

Ажурна неоготична тераса-­лоджія в південно-західному куті палацу з’явилася пізніше. Тут колись був головний вхід до будинку. На стіні біля нього висіла кам’яна чаша з голівками янголів, з уст котрих стікала вода.

Як і інша подільська шляхта, Вітославські спробували себе в цукровому бізнесі. Справа не вистрілила, цукроварня стояла покинутою. 1865 р. Евгеніуш Вітославський втратив й інші статки і близько 1870-го продав Чернятин та Маньківці Марії Львовій. У ті часи поляки могли продавати свою власність лише росіянам. Вензелі на брамі з літер М і Л – згадка про нову хазяйку.

Із радянських часів у палаці розмістився один із корпусів сільськогосподарського технікуму. Нині це коледж при Він­ницькому національному аграрному університеті.

(Далі буде).

Ірина ПУСТИННІКОВА.