НЕОГОТИКА: ПРИГОДИ СТИЛЮ НА ПОДІЛЛІ. ЧАСТИНА ДРУГА

(Початок у «Подолянині» від 17 липня)

ВІД КУЗНІ ДО КУРЯТНИКА: ВТРАЧЕНА НЕОГОТИЧНА СПАДЩИНА КАМ’ЯНЕЧЧИНИ

Щоб побачити буйство подільської неоготики, колись не треба було їхати за 137 км від Кам’янця. Чудово впорядкований маєток Журовських-Раціборовських у Макові був за стилістикою еклектичним: тут були споруди і у стилі історизму, і кла­сицизму, і романтизму. І декілька неоготичних, звісно. Скажімо, в цьому стилі був витриманий панський шпихлір (так називали симбіоз комори та ферми), стилізований під середньовіч­чя замочок із баштою, котрий називали «Цап», кузня і навіть фільваркові курники (курятники). Жодна з цих будівель не збереглася. Млин у Приворотті, в котрому нібито Кармалюк зустрічався з донькою мельника, теж був неоготичним – і так шкода, що цю споруду зруйнували на початку ХХІ століття. Стоїть у руїні. «Цап» згадується як існуючий ще в путівниках 1970-х років. Та романтична будівля не дожила навіть до 1990-х, коли її намарно шукала авторка цих рядків.

У панському маєтку в Балині неоготичними були стайні місцевого конезаводу. Вони збереглися до нашого часу, але побачити у споруді хоч щось неоготичне вже неможливо: забагато було перебудов.

З елементами неоготики був зведений палац Маковецьких у Михайлівці – від комплексу залишилися тільки грот у колись розкішному парку і занедбана кам’яна огорожа маєтку. Одна з чотирьох резиденцій дивака та вільнодумця Ігнація Сцибор-­Мархоцького у Притулівці роз­містилася в замку, реконструйованому в неоготичному стилі.

А найкраще збережений приклад неоготики на Кам’янеччині відомий уже багатьом – ідеться про гарний костел Йосипа Обручника в Підлісному Мукарові (1859-1871). Риси стилю помітні і в резиденції Дверницьких в Усті (її недавно було відремонтовано).

ТУРЕЦЬКИЙ СЛІД У НЕОГОТИЧНОМУ ПАЛАЦІ

Одна із найгарніших неоготичних резиденцій Кам’янеччини все ж збереглася. Йдеться про палац родини генерала Михайла Крупенського в мальовничому селі Кривчик. Краєвиди тут запаморочливі, гора Грабина має декілька легенд про печери і залишки укріплень, а от про існування панської резиденції здогадуються не всі: вона захована від очей густою зеленню парку. Та й не дуже там чекають на гостей: у палаці за адресою Сонячна, 2 з радянського часу психоневрологічний інтернат для чоловіків.

Про палац у Кривчику надзвичайно мало інформації. За одними даними, його звели в середині ХІХ століття. За іншими – ще до 1793 р. (у такому разі це був би один із перших проявів неоготики на Поділлі). Є і третя версія, авторки цих рядків: палац виник не раніше як наприкінці ХІХ ст. На це натякають вікна споруди, характерні саме для того періоду.

Коли Російська імперія конала в метастазах розпаду, перетворюючись на імперію більшовицьку, Поділлям прокотилася хвиля антипанських набігів і пограбувань. 1918 р. протягом лише одного тижня були пограбовані садиби і маєтки в Цивківцях, Холодках, Браїловці, Карачківцях, Говорах, Рахнівці, Маньківцях, Митках, Дашків­-цях, Матейкові, Затишші, Ходаках. І у Кривчику також. Так почався шлях занепаду, котрий триває вже понад століття.

Після Жовтневого перевороту в палаці декілька років функціонував піонерський табір, котрий пізніше перепрофілювали на будинок відпочинку на 47 місць. Жителі навколишніх сіл мали право відпочивати тут безкоштовно по 1 особі від села: як жертви режиму Крупенського, напевно. Далі будинок став інтернатом для сліпих. У часи гітлерівської окупації німці рік утримували мешканців інтернату, але 1943 р. 45 із них живцем закопали в урочищі Соломинчик. Двоє тих, хто вижив, були в той час у селі. 1945 р. в палаці створили інтернат на 160 місць для бездомних інвалідів війни. 160 для цього палацу – це дуже багато. Психоневрологічний інтернат діє тут із 1978 р.

У грудні 2022 р. палац чи не вперше в його історії дослідили науковці Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника. Колишня директорка закладу Стефанія Баженова повідомила колегам, що під штукатуркою на одній зі стін палацу є панно з арабською в’яззю. Плиту знайшли в туалеті в південному крилі садиби під час ремонту. Навіть не одну – дві. Це нині у приміщенні вбиральня, а в часи Крупенських тут була залита сонячним світлом веранда. Панно слугували її при­красою. Напис допоміг розшифрувати професор турецького Університету Газі в Анкарі Мех­мет Хаккі Сучин. Так кам’янецькі історики дізналися, що напис османською мовою згадує султана Ахмеда ІІІ і Сілахдара Дамада Алі-пашу (мученик Алі-паша). Останній був великим візиром під час правління Ахмеда ІІІ між 1713 і 1716 роками. На панно говориться:

«Дорогоцінний султан світу,
Полюс часу Ахмед Хан, який був звільнений від світу горя свого часу.
Поки світ наповнений смутком і горем,
не залишилося жодної кру­пин­ки горя, всі були повні радості.
[відсутнє] Вічне і дорогоцінне Право
День і ніч мої руки й язик голосили
Стільки ж, скільки труднощів, боїв і битв
Тепер запанували слухняність і спокій.
[відсутнє] Далеко від будь-якої помилки
Ця молитва у всіх на язиці вранці і ввечері.
Сила долі Королівства свідчить про це
Така освічена людина, як великий візир, була його нареченим
[відсутнє] і його візир Алі-паша
Ім’я його в усіх світах згадують добром.
Своїми доброчесними заходами він зробив мир у світі,
[відсутнє] йому підвладні були всі створіння світу».

Так і з’ясувалося, що в нео­готичному палаці зберігається унікальна для наших теренів пам’ятка османської письменності. Історики К-ПДІМЗ вва­жають, що плити у Кривчик потрапили з Хотинської фортеці. Крупенські походили з Бессарабії – там і могли отримати плити під час одної з реконструкцій фортеці.

ШКОЛА З РОГАМИ

По один із найяскравіших прикладів неоготики можна вирушити в колишній Городоцький район – у Нове Поріччя. Краєвид села 1874 р. потрапив на обкладинку №493 польського тижневика Klosy («Колосся»). Фантомні польські болі за втраченими східними територіями – Кресами – тоді були ще сильніші, ніж вони є в поляків нині. Нове Поріччя на той момент уже понад 80 років не було польським. Але часопис вважав село частинкою «коханої рідної землі», бо панували в Новому Поріччі поляки, родина Скибневських.

У Новому Поріччі справді мальовничо: зелений глибокий яр над крихітною річечкою, притокою Смотрича. Шкода, що залишилася для нас лише приро­да і «рогата школа». Давно немає еклектичного палацу, зведеного Віктором Скибневським (09.09.1787 – 28.02.1859), уродженцем Фельштина (Гвардійського тепер). Батьки дали йому небагато – частину подільського села Нижні Вовківці. Все інше набув власною, часом важкою, працею. Пахав – так, сам, на полі. Торгував волами. Був мирським суддею на польсько-російському прикордонні. Спочатку викупив іншу частину Вовківців. Далі купив інші села. Мазники. Охримівці. Андрійківці. Райківці. Підлісний Олексинець. Слобідка Олексинецька. Могилівка, Ду­наївці, Січенці. Панасівка. Застав’я. Мушкутинці. Антонівка. Вінцентівка. Голозубинці. Іванківці. Нове Поріччя. Загалом – 32 тисячі моргів землі. Вартість маєтку була декілька мільйонів карбованців.

Папа Римський пожалував Вік­тору Скибневському графський титул «ad personam», а за рекомендацією кам’янецького римо-католицького єпископа 1817 р. Віктору надали почес­ний титул Лицаря Золотої Міліції св. Палацу і Двору Латеранського, – що б це не означало. Одружився Віктор 1821 року на Антоніні Залеській, з якою мав шестеро синів і дві дочки. Майже всі діти народилися у Вовківцях. Нове Поріччя стане родинним гніздом пізніше. Після його раптової смерті сини розділили батьківський маєток так, що стали заможними панами, хоча не кожен зміг вберегти батьківський набуток.

Класицистичний палац тут звели у 1840-х рр. Із малюнків Наполеона Орди відомо, як він виглядав. На одній з акварелей видно і неоготичний флігель або ж стайню поруч із витонченою готичною вежею з прапором на даху. На прапорі був герб власників.

Нині цей флігель слугує сільською школою. За незвичні щипці на даху прозвали її «рогатою». Від просторого парку Скибневських авторства Діонісія Міклера є нині декілька дерев. А від місцевої пивоварні графині Ігнатьєвої, яка поставляла продукцію і на експорт, залишилися тільки підвали. Палац зник орієнтовно 1917 р. Дивом вціліли металеві неоготичні надгробки Скибневських. Нині вони стоять перед найстарішим із городоцьких костелів.

(Далі буде).

Ірина ПУСТИННІКОВА.