БАРАНЯЧІ ЛАПИ З ІСТОРІЄЮ

15 серпня – День археолога

Ті з кам’янчан, хто бував у липні – на початку серпня у Старому місті, могли бачити археологічні розкопки в незвичному місці – на дитячому майданчику між школою №1 і Ратушею. Про те, що саме там знайшли археологи, «Подолянину» розповів керівник Кам’янець-Подільської архітектурно-археологічної експедиції державно­го підприємства «Науково-дослідний центр «Охоронна археологічна служба» Інституту археології НАН України Павло НЕЧИТАЙЛО.

– Павле, чому було обрано таку незвичну локацію для розкопок – дитячий майданчик?
– Ділянки швидше обирають нас, оскільки я працюю в Охоронній археологічній службі України. Ми виконуємо роботи в місцях, де діє закон про охорону культурної спадщини. – розповідає керівник Ка­м’янець-Подільської архітектурно-археологічної експедиції дер­жавного підприємства «Науково-дослідний центр «Охоронна археологічна служба» Інституту археології НАН України Павло НЕЧИТАЙЛО – Це історичні міські осередки, пам’ятки археології, території заповідників. Якщо на цих територіях проводяться будь-які втручання у грунт (прокладання траншей, будівельні роботи), то все це має відбуватися під наглядом археолога. Зазвичай у цих випадках кажуть, що так ми зберігаємо свою історію, не даємо її втратити. Але я поясню детальніше. Археологічний нагляд проводиться в межах тієї площі, яка відкривається будівельниками чи ремонтними роботами. Це тільки називається лагідно «нагляд». А насправді потрібно уважно дивитися за грунтом і вибирати всі знахідки, в потрібний момент зупинити копачів, якщо натрапили на археологічний об’єкт. Зробити зачищання археологічного об’єкта, фотофіксацію, скласти загальний план ділянки, план об’єкта, замалювати перерізи. Потім помити матеріал, розділити його на кістки, кераміку, скло, метали. Передати певні категорії матеріалів колегам на опрацювання. Сфотографувати і замалювати матеріал, описати його, скласти інвентарний список матеріалу, виготовити таблиці знахідок. Потім передати знахідки в установу, яка є частиною музейного фонду України. В цьому разі ми будемо передавати у фонди НІАЗ «Кам’янець». Потім опрацювати історичні джерела, плани дослідження попередників і написати звіт із виконаної роботи. І це ще я не повністю всю кухню описав. Тому цей нагляд – довга історія. На щастя, роботи на дитячому майданчику – це спільний проєкт міської влади і кам’янецьких бізнесменів. І оскільки міський голова розуміє важливість такої процедури під час виконання земляних робіт у центрі міста, слідом за будівель­никами на дитячому майданчику з’явилися археологи – представники державного підприємства науково-дослідного центру «Охоронна археологічна служба України».

Польський ринок – узагалі дуже особливе місце в кам’янецькій археології. Всім відомо, що це ринкова площа, і вона не забудовувалася. 2015 року Петро БОЛТАНЮК від­крив житло трипільської культури в північній частині площі. Між ново­зведеним будинком і дитячим майданчиком 2016 року Дмитро ЧЕРНОВОЛ дослідив металообробну майстерню трипільської культу­ри. Перша знахідка такого об’єкта в Україні, до речі. У 1980-х роках траншеєю навпроти першої школи та біля будинків на північ від дитячого майданчика відкрили, ймовірно, давньоруські житла Іон ВИНОКУР і Микола ПЕТРОВ. 2016 року я з Ігорем СТАРЕНЬКИМ відкрили рештки бруківки і споруду османського часу, в якій розміщувалася кав’ярня. Отже, Польський ринок – надзвичайно цікава територія, що має ключове значення для розуміння самого Старого міста.

– Що вдалося знайти і на якій глибині?
– Усього під час реконструкції дитячого майданчика було закладено 47 ям під опори нового атракціону. Ями були відносно неглибокими – від 0,4 до 0,7 м. Більшість – це невеликі ямки під стовпчики. Однак уже на етапі прокопування у відвалах виявилися фрагменти кераміки і залізних виробів XV-XVII століть. У північній частині ділянки давні шари були знищені перекопами. Що цікаво, в усіх ямах, які вдалося пройти до материка, його було зафіксовано на глибині близько 1 м. У ямах у північній стороні майданчика на цьому рівні спостерігалася ще засипка з камінням. Що це може означати? Або в цьому місці якийсь перекоп, або ж справа трохи цікавіша. Якщо поглянути на перший детальний план Кам’янця авторства Кіпріана Томашевича початку 1670-х років, то ми побачимо, що в цьому місці намальована така лінія короткими косими лініями. В такій манері Томашевич зо­бразив яр на Вірменському ринку. Можливо, тут у давнину теж було якесь пониження рельєфу. Адже недарма вулиця Зарванська на­зивається так – за деякими свідченнями, вона розташовувалася за ровом, яром.

Найкраще недоторкана стратигра­фія Польського ринку проявилася в західній частині ділянки. Тут сучасні верхні шари – дерновий і теперіш­ній, який його підстилає, складали 20 см. Під ними залягав чорний куль­турний шар із матеріалами XVI-XVII століть. А нижче залягав бу­рий суглинковий шар, який асоціюється з шаром трипільської культури. У цьому шарі в одній із ям було знайдено грудки обмазки наземної споруди. Це підтверджує висновки Дмитра Черновола, що в центрі поселення на території Старого міста розміщувалися ремісничі та господарські споруди наземного типу, одну з яких – ливарню – він дослідив 2016 року. Тобто вже на глибині пів метра в західній частині дитячого майданчика залягав шар трипільської культури.

– Так близько від поверхні! А є якісь здогадки, якою була та трипільська споруда?
– Це була будівля на дерев’я­ному каркасі, обмащена глиною. Швидше за все, невелика. Ми зачепили лише її фрагмент.

– А з інших періодів знахідки були?
– Так. У південній частині майданчика було виявлено велику яму османського часу. Точніше, її бу­ло розкрито двома найбільшими ямами під опори атракціону. Тільки простежена довжина цієї ями складала понад 4,5 м. Простежувалася яма під сміттєвою засипкою радянської доби на глибину 1,3-1,5 м. Менша яма, теж тотожна за запов­ненням, простежувалася в західній частині майданчика. Яма була забита мішаним грунтом із дрібним камінням і великою кількістю кісток корів та овець з характерними кухонними надрізами. У ямі також виявили дрібні фрагменти білоглиняного посуду, оздобленого різнокольоровими поливами, залізні ви­роби. Судячи зі знайдених керамічних матеріалів, а також контексту знахідки, її можна визначити як яму османського часу доби Кам’янецького еялету (1672-1699). На це вказують і фрагменти люльок для куріння тютюну та свинцева куля – накладка на ніж.

– У самому центрі міста – і такі велетенські ями із залишками баранячих лап? Чому? Навіщо?
– Тут треба уявити собі Кам’янець кінця XVII століття. На фінальному етапі існування Кам’янецького еялету місто перебувало у стані постійної облоги. Продовольство до нас тоді завозили з Хотина. Але польські загони, що базувалися у фортеці «Окопи Святої Трійці», валки з провіантом регулярно грабували. Наприклад, 6 жовтня 1694 року поляки перехопили караван аж із 4000 возів, кожен із яких був запряжений шістьма волами. У цьому каравані містилося безліч м’яса, рису, вина, срібла та кави. Все це до Кам’янця так і не потрапило.

Місто тоді було в жалюгідному стані. Сміття в 1690-х роках із Ка­м’янця турки не вивозили. Більшість дерев’яних будинків вони розібрали і спалили. Численні обійс­тя перетворилися на смітники. Не стала винятком і площа Польський ринок. Тут османи викопали велетенську яму для харчових відходів. У детальному описі міста «Defter-i-Mufassal-i Eyalet-i Kamanice» 1681 року згадується про десять кав’ярень і два магазини, що продають «баранячі лапи». Можливо, один із цих магазинів розташовувався на Польському ринку, і велика яма слугувала для утилізації відходів. Чисельність османського гарнізо­-ну того періоду визначають між 5-7 тис. осіб.

– В уяві більшості людей, далеких від археології, цінними є лише рештки старовинних речей – зброї, посуду, одягу тощо. А ви знайшли велетенську кількість залишків баранячих і коров’ячих кісток. І що з цим доб­ром буде далі?
– Виявлені кісткові рештки будуть передані археозоологу Михайлу КУБЛІЮ. Це дозволить отримати більше інформації про малу та велику рогату худобу, яка була основою раціону османського гарнізону. Я розповів історику-тюркологу Олександру ГАЛЕНКУ про османські ями – і з цими баранячими лапами виявилася цікава історія. Це був своєрідний турецький фастфуд. Варені овечі лапи називалися «пача». Так їх їли чи обгризали. Баранячі голови (варені) – теж тогочасний фастфуд. У Кефе вони називалися «аш» (їжа).

Ірина ПУСТИННІКОВА.