ЯЙЦЯ – НА ЕКСПОРТ, КНИЖКИ – НА МАКУЛАТУРУ

Експорт яєць у Німеччину, продаж книжок на макулатуру і «Ще не вмерла Україна» в Боришківцях: що про Кам’янець і Кам’янеччину писала преса на початку ХХ століття (мовою оригіналу).

ГАЗЕТА «РАДА», №139 ЗА 18.06.1908

Експорт яєць із Поділля за кордон усе збільшується і збільшується, через це й ціни на них усе піднімаються. Скупо­вуються яйця по губернії й великими і незначними партіями, головним чином по районах, що близькі до залізниці, а також і поблизу кордону: з повітів брац­лавського, вінницького, летичівського, літинського, проскурівського і почасти ушицького яйця експортуються через станцію Волочиск, а з повітів могилівського, ямпільського і почасти кам’янецького через Новоселицю, і зрештою частини камянецького та ушицького повітів при кордоні обслуговують Гусятин та Гуковську таможенну заставу. Щороку з Поділля в Австрію і головним чином в Німеччину яєць вивозиться кілька милійонів штук.

ПЬЮТЬ ПОДОЛЯНЕ! З 1.120 усього монопольок* на Поділлі приблизно 1.060 припадає на самі села. Коли ж більш-менш великих сіл на Поділлі налічується як раз 2.100, то виходить, що одна монополька обслуговує приблизно два села. Але опріч того по цих селах є не мало ще приватних шинків, і їх таки чимало, бо патентового збору торік було аж на 75.000 карб. Коли з-поміж подолян-чоловіків одлічити 25% непитущих, то вийде, що спиртні питва споживають 1.155 тисяч. І ці 1.155 тисяч на рік приблизно пропивають 17 мил. карб., опріче пива, вина та меду. Це пересічно на одного чоловіка припадає щось більше 15 карб на рік за саму тільки горілку. А коли додати сюди ще пиво, вино і ин. питва, то це число певно удвоїться, а то навіть і втроїться.
*російська імперія мала монопольне право на виробництво та продаж міцного алкого­лю. Монопольками в ті роки називали і невеликі гуральні, і їхні вироби – пляшки горілки.

ГАЗЕТА «РАДА», №282 ЗА 11.12.1908

ГРОМАДСЬКА ПОВИННІСТЬ. Після довгої проволочки справа з наукою української мови по «второклассных шко­лах» на Поділлі вступає в нову фазу. Як відомо, коштів на це не знайшлося ні у духовенства, ні у земства, до якого було звернулось духовенство. Тепер справу в свої руки бере кам’янецька «Просвіта», тобто само громадянство. Не можна не привітати цього заходу кам’янецької «Просвіти» та її ініціативи в цій справі. Справді, коли нікому немає діла до того, чи відбуватиметься наука на Україні українською мовою, коли нікому від цього, мовляв, ні тепло, ні холодно, то громадянство само повинно взяти справу в свої руки і зробити все, що може, щоб справа не загинула. Так само цілком натурально, що органом громадянства в данному разі виступає те товариство, що поставило собі за мету ширити освіту на Поділлі. (…) Вряди-годи по газетах промайне коротенька звістка, що та або инша «Просвіта» на пропозицію кам’янецької своєї товаришки або ухвалила дати од себе допомогу на подільські школи, або за браком коштів одкинути. Постійного, повсякчасного нагадування про цю справу, потрібної, скажемо так, настирливости ми на жаль не бачимо, а це дуже шкодить справі. Кам’янецька «Просвіта», вийшовши на зовсім таки доб­рий і певний шлях, простує ним якось занадто боязько й обережно. Треба, навпаки, голосно, скрізь і всюди, при всякій оказії нагадувати нашому громадянству про його повинність самому завести українську мову по школах на Поділлі. (…) Пам’ятник Шевченкові, видавницька справа, самі «Просвіти» і таке інше – це може у нас існувати і розвиватись тільки тоді, коли само громадянство про них подбає, дасть потрібні кошти, постачить енергічних робітників і само витворить відповідні умови для розвитку всіх цих справ. Ми ні однієї з зазначених справ не можемо скинути з себе, бо инакше вона стане й не посунеться наперед в близькому часі, бо инакше її треба буде викинути з живих актуальних справ нашого національного життя і нашим дітям наново доведеться її починати. За нас ніхто инший робити не буде, і це треба пам’ятати нашому громадянству в кожній справі. Треба про це пам’ятати і в тій справі, яку підняла оце кам’янецька «Просвіта».

ГАЗЕТА «РАДА», №173 ЗА 01.08.1909

ВИНОГРАД НА ПОДІЛЛІ. Департамент хліборобства зацікавився статистичними даними про виноград на Поділлі. Справа ця була доручена земській губерській управі. Цими днями спеціяліст по виноградарству д.Моргенштейн подав управі таке статистичне звідомлення. На Поділлі в 1908 році було під виноградом 2.605 десятин. По повітах було: в ямпольському – 860 десятин, балтському – 820 дес., ольгопольському – 600 дес., могилівському 155 дес., камянецькому – 80 дес. та ушицькому – 90 дес. Цього року число десятин винограду побільшилось значно. В 1908 році врожай винограду був в ольгопольському повіті, могилівському та ямпольському – гарний; десятина вродила 400 пудів; в балтському повіті виноград трохи примерз ще з зими; в наддністрянській частині повіта десятина вродила до 200 пудів, а в степній не більше 50 пудів. Загалом врожай був такий: в могилівському повіті 46.500 пуд., ямпольському – 511.000 пудів, ольгопольському – 301.000 пуд., балтському – 13.100 пуд., ушицькому та камянецькому – по 18.000 пуд., а всього на Поділ­лі було зібрано винограду 7.065.000 пуд. В цьому році буде зібрано винограду значно менше. З 706.500 пудів винограду повернуто на вино 141.300 пудів, з якого вийшло 120.000 відер вина, решту винограду роспродано та використувано ягодою.

ГАЗЕТА «РАДА», №67 ЗА 21.03.1912

ВАНДАЛІЗМ. У Кам’янці, як і у всякому більш-менш великому місці, єсть «городская публичная бібліотека». Не то, щоб дуже гарна була ця бібліотека, особливо після всяких «изъятий» останніх років, але завше можна було знайти в ній найкращі класичні твори російські і перекладні. Періодичні видання і наукові твори тут в великому загоні. І от, цими днями кам’янчане були дуже здивовані, коли побачили, що з публичної бібліотеки вивозять якісь книжки перекушцики старого непотрібного паперу. Що ж виявилось. Бібліотечна адміністрація, щоб «збільшити» бібліотечне помешкання, постановила продати коло 50 пудів старих періодичних видань і часописів, починаючи з тридцятих років дев’ятнадцятого століття і кінчаючи останніми роками. Цікаво, що серед проданих видань, крім чисто таких спеціальних, як наприклад, «Горный журнал», були й «Вьстник Европы», «Русское 6огатство», «Русская мысль», «Записки академій наук», «Кіев­скія университетскія Извьстія» і багато інших, загалом коло тридцяти назв. Для такої вбогої бібліотеки, як кам’янецька, ці книжки були дуже потрібні навіть в тому разі, коли між ними й попадались дуб­лікати. Бо наприклад, в «Кіевск. университетскихь Извьстіях» надруковано силу наукових праць по історії Поділля, Київщини і Волині таких учених, як професори Антонович, Дашкевич, Голубовський, Ловецький, Володимирський-Буданов. Між іншим, в проданому бібліотекою на обгортку оселедців «Журналі министерства народнаго просвъщенія» надруковано капітальну працю проф. Володимирського-Буданова про магдебурзьке право на Україні, працю проф. Леонтовича про литовський статут, досліди про літописи акад. Шахматова і сила инших. Кам’янецькі просвітителі очевидно не знали елементарного правила, що біб­ліотека вбирає в себе друковано слово, а назад ніколи не вертає, хоч би й якась книжка була й в п’ятьох примірниках. В крайньому разі багатіша бібліотека дарує зайві примірники у вбогішу бібліотеку, а не продає своїх книжок обгортати оселедці. Могла би губернська кам’янецька бібліотека подарувати, коли в неї знайшлись зайві книжки, в якусь повітову вбогу бібліотеку. Бо, здається, років двадцять тому сама ж кам’янецька біб­ліотека розсилала листа з уклінним проханням по усіх редакціях присилати дарові примірники; люде слали, а тепер їх дарунки йдуть на обгортку оселедців. Вандалізм, за який трудно пробачити і змовчати.

ГАЗЕТА «РАДА», №101 ВІД 03.05.1912

Подільська «Просвіта» має 5 книго­збірень-читалень: одну в самому Кам’янці та чотири по селах. Це, здається, єдина з наших «Просвіт», що мала спроможність влаштувати українські книгозбірні, та ще не для вжитку самих тільки товаришів-просвітян, а й для загального вжитку. Колись був дуже недовгий вільніший час, коли ще не було столипинського цир­куляра про инородців та про сепаратизм українських просвітних товариств. Під той час Подільська «Просвіта» і влаштувала оті книгозбірні. Дальші часи стали далеко гірші, то не то що книгозбірні, а й самих українських просвітних товариств уряд не дозволяв, з тих же, що були вже, чимало позачиняв. Років 1909 та 1910 14 сел зверталися до Подільської «Просвіти» з проханням заснувати у їх книгозбірні, та уряд вже не дав дозволу на заснування. В році 1911-му знову 5 сел прохали влаштувати їм книгозбірні, але рада товариства не вдавалася за дозволом, зважаючи на попередні одмовлення. Таке поступовання ради не можна не зважати помилкою й не можна не пожалкувати, що так сталося, бо дозволу треба домагатися вже хоч би для того, щоб не казали нам наші вороги, як ото бувало уже, своє брехливе: «Вони не просять». Ще сумніще бачити, як під впливом заборон та утисків дуже швидко губимо ми і завзяття в просвітній праці й надію; бо брак цих двигунів є найбільше лихо усякої діяльносте та поступу. (…) Книгозбірні Подільської «Просвіти» перебувають в злиднях. Щуровецька книгозбірня має 130 назв книжок, печерська – 204, іваньківецька – l20, куничанська – 94 й тільки кам’янецька – 1300.

ГАЗЕТА «НОВА РАДА», №66 ЗА 17.06.1917

В останні часи по Кам’янецькому повіті засновуться все більш і більш українських товариств «Просвіт», не дивлячись на те, що такій роботі часом перешкоджають ще не зовсім свідомі селяне, і головним чином «товарищі інтернаціоналісти». В таких приблизно обставинах 11 червня с. р. одкрилась в Боришківцях «Просвіта» і що цікавіше і дорожче усього, що одкрилась вона по власній ініціативі самих селян, які до Кам’янецької «Просвіти» звернулись тільки з проханням прислати своїх промовців.

Кам’янецька «Просвіта», як і завше, охоче послала двох своїх членів – солдата та семинариста. Коли зібралось багато селян, просвітяни з хором «Просвіти», з гарним українським прапором, портретом Шевченка, жалібним плакатом «Вічна память павшим борцям за Волю» і вінками з гарних квіток, пішли до церкви, співаючи весь час «Ще не вмерла Україна». На цвинтарі перед церквою панотець сказав промову про значіння одкриття й істнування «Просвіти» і одслужив панахиду по світлій душі Шевченка. Після панахиди солдат, що приїхав туди, сказав промову про життя Шевченка, про те, які тяжкі муки за Волю України і яке значіння має Шевченко для нас українців. Під час промови почали підходити і ті селяне, які, не співчуваючи «Просвіті», тримались осторонь. Під кінець промови деякі селяне плакали, слухаючи, в яких обставинах жив кращий з наших борців. Після промови і просвітяне, і всі селяне пішли, маніфестуючи по селі.

По дорозі дуже гарний хор Боришковецької «Просвіти» весь час співав «Заповіт», «Ще не вмерла Україна», «Ви жерт­вою в бої нерівнім лягли» та инші. Обійшовши село, маніфестанти пішли до школи, в якій вирішено одкрити «Просвіту». Перед школою був мітінг, на якому промовці вітали згуртованих селян, казали про всю ту користь, яку дає нам гуртування, про необхідність його яко способу добути і Волю і Землю. Торкаючись історії України, один з промовців, коли казав, які права ми мали до з’єднання з Московщиною, прочитав Переяславський трактат. Видно було, що селяне обурились тій кривді, на яку пішов Московський уряд.

Од’їзжаючи, Кам’янецькі просвітяне роздали безплатно селянам багато газет і брошур, боришковецькі просвітяне казали, що після офіціально одкритої вже «Просвіти» до неї буде записуватись дуже багато селян. Не можна поминути того, що в Боришковцях найбільш співчувають і піддержують «Просвіту» дівчата та молоді жінки.

Ірина ПУСТИННІКОВА.