ПАЛАЦ РОЖАЛОВСЬКИХ

с.Рихта Кам’янець-Подільського району Хмельницької області

Із розподілом Речі Посполитої 1793 р. більша частина Подільського воєводства по річку Збруч із центром у Кам’янці ввійшла до новоствореної Подільської губернії у складі Російської імперії. Рихта, що стала прикордонним поселенням із його великим маєтком, не покривала всіх фінансових витрат на своє утримання. У першій половині ХІХ ст. маєток декілька разів переходив із рук у руки різним шляхетським родинам. Родина Плонських до середини ХІХ століття утримувала Рихту. Після них маєток розділили на частини, одну з яких отримав Костянтин Підвисоцький, а інша перейшла у власність Ксаверію Тржецеському. На плані 1860-х рр. Рихта зображена на правому березі річки Жванчик. На лівому березі позначено дві будівлі, що оточені огорожею. Поряд напис «Госп.Д.» – господарський двір. Імовірно, власниками цієї частини стали Емілія Підвисоцька та її чоловік Ромуальд Рожаловський, тоді як частина Рихти із залишками замку і палацом залишилася за її братом Каролем Підвисоцьким. Припускаємо, що до 1882 р. на господарському дворі поряд із шпихліром, стайнею і великим погребом Ромуальд Рожаловський побудував палац для себе та дружини, а у старому палаці Рихтівського замку він облаштував лікарню.

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. земельні наділи в Рихті мали М.К.Рожаловська, А.Р.Рожаловська, О.Н.Петалас, О.А.Крижанівський, Д.Калінін.

Останні виявлені документи свідчать, що палац міг бути побудований О.Крижанівським перед Першою світовою війною у 1907-1908 роках.

Під час Першої світової війни, оскільки фронт проходив неподалік, імовірно, в палаці тимчасово один із поверхів прилаштували під шпиталь для військових російської армії. За свідченням старожилів села Рихти, перед приїздом 1916 року до Кам’янця імператора Миколи ІІ з Рихти для його привітання відібрали гарної зовнішності дівчат. Їх розмістили із квітами вздовж сучасної вул.Шевченка, коли цар на авто проїжджав до Маріїнської жіночої гімназії та собору Олександра Невського.

Зі встановленням радянської влади було створено «Подільське губернське земельне управління», що було складовою «Головного управління державними землями та майном». При управлінні функціонував «Відділ державних земельний маєтностей». Його працівники разом із землемірами і головами сільських рад здійснювали обстеження маєтків та фруктових садів колишніх поміщиків. У Державному архіві Хмельницької області у фонді 2300 зберігаються матеріали з опису населених пунктів Кам’янецького, Ушицького і Летичівського повітів. За відсутності відомостей з опису палаців та прилеглих територій, документи цього фонду набувають цінного змісту з дослідження маловивчених палаців і господарських будівель. В акті №19 від 8 липня 1922 року, який складений представником Кам’янецького уземвідділу агрономом Оттоном Бокуном, зав. Рихтецьким волземвідділом т.Василем Барабащуком, Рихтецьким волкомнезамом Антоном Боршуляком і головою сільради с.Рихти т.Аксентієм Винником здійснено обстеження будівель поміщиків Крижановського і Петаласа, в ході чого комісія з’ясувала, а саме: «житлові будинки зайняті місцевими селянами. Будинок поміщика Крижановського. 1. Житловий будинок (кімната одна і сарай), проживає Семен Романов. Площа 102 кв. арш. (51,6 м²); стіни глиняні, дах солом’яний, негодний, протікає, вікна відсутні, двері також. 2. Ж/б (дві половини, сіни та комора), проживає Роман Кулибик на площі в 42 кв. арш. (22,8 м²) та Михайлина Петровська такої ж площі; стіни глиняні, дах солом’яний, протікає, вікна несправні. 3. Ж/б ­ одна кімната, сіни та комора. Проживає Гаврило Кулибик на площі 55 кв. арш. (27,8 м²); стіни глиняні, дах солом’яний, протікає, вікон двоє. Будинок поміщика Петаласа. 4. Ж/б. Проживає Мартин Луненко на площі 45 кв. арш. (22,74 м²), напівзруйнований. 5. Ж/б. Одна половина комора і сіни, проживають Винник Микита і Романюк Федір на площі 112 кв. арш. (56,61 м²), стіни глиняні, дах солом’яний, старий, дірявий. 6. Ж/б. Дві половини, сіни і комора ­ живуть Чернецький Василій і Матвій на площі 98 кв. арш. (49,53 м²), стіни глиняні, дах солом’яний, дірявий. 7. Колишня свинарня, перероблена на кузню та ж/б, живе коваль Іван Калиновський на площі 238 кв. арш. (120,29 м²), який самовільно зайняв будову 1920 року та влаштував там кузню, житлові кімнати, стельмашню та сарай для тварин; стіни кам’яні, дах і кровельна частина зірвані. Поміщику Петаласу належала конюшня, ж/б для прислуги, колишні короварня та сарай.

Будівлі, що потребують ремонту, але годні для господарських цілей для агробази.

Житловий будинок, колишній палац, двоповерховий, 250 арш. довжини, 18 арш. ширини і 3 арш. висоти, стіни кам’яні, годні, побудовані 15 років тому (автор ­ імовірна побудова палацу 1907­1908 рр.). Дах гонтовий, дещо протікає, всередині потребує капітального ремонту. На верхньому поверсі 6 кімнат, комора, печей зруйнованих 7, дверей 11 пар, вікон немає, двері розбиті, немає замка. На нижньому поверсі 3 кімнати і окремо нежитлових кімнат 4, печей варильних 3 ­ зруйновані до основи, дверей і вікон немає. Шпихлір­магазин 35 арш. довжиною, 16 арш. шириною і 3 арш. висотою, дах солом’яний, негодний. Колишня возовня 20 арш. довжиною, 10 арш. шириною, 4 арш. висотою, дах гонтовий, негодний, стіни кам’яні, розкрадаються, під возовнею погріб несправний. Акт складений у 2­х екземплярах. Секретар Аксентій Винник (авт. ремарка: зі встановленням радянської влади власники будинків спеціально утримували свою нерухомість у незадовільному стані, аби оцінка нерухомого майна не підпадала під націоналізацію. Тому протягом 1920­1922 років власники спеціально доводили свої будівлі до умов, які б не дозволили провести вилучення нерухомого майна та заселення мешканцями, що були віддані радянській владі).

За свідченнями старожилів, протягом 20­30­х рр. ХХ ст. в палаці діяла лікарня.

В акті за №27 від 26 вересня 1926 року та ж комісія в тому ж складі встановила, що до колишнього нетрудового господарства при с.Рихті колишнього поміщика Крижанівського входили: «колишня стайня загальною площею 356 кв. арш. (179,94 м²) і оціночною вартістю на суму 36 карб. 50 коп. та колишній шпихлір для сипки зерна оціночною вартістю 24 карб. 60 коп.». Комісія описала: «Сад бувшого поміщика Крижановского. Стан саду незадовільний, дерева нечищені, обросли мохом, а внизу кущами, огорожа відсутня (4 десятини)». Сад складався з яблунь, груш, вишень і черешень. До саду примикали лукові землі (5 десятин). За свідченням старожилів, перед палацом на похилому пагорбі з південної сторони існував чудовий малинник, в якому дівчатка визбирували ягоди, а «ПАННА» (так називали дівчатка власницю палацу) слідкувала з балкона за їхньою роботою.

Під час Другої світової війни з розповіді місцевої жительки Софії Дюг, яка працювала в палаці медсестрою, відомо, що палац прилаштували під шпиталь для німецьких військових, які хворіли на тиф і туберкульоз. Тоді ж колишній палац був прилаштований під лікарню для осіб, які хворіли на туберкульоз. Відомо, що поряд із комплексом були зведені морг, конюшня і сарай. Територія шпихліра була віддана під забудову мешканцям села, а велика стайня поступово через свою ветхість була з часом розібрана.

У 1970­х рр. здійснено перепрофілювання комплексу на амбулаторію для обслуговування 10 довколишніх сіл. У той же час проведені суттєві ремонтні роботи, а саме обкладено облицювальною плиткою «кабанчик» зовнішні стіни і здійснено низку перебудов. Неподалік від палацу зведено новий корпус для важкохворих осіб на туберкульоз. Амбулаторія функціонувала до 2021 р., після чого будівля закрита та перебуває у власності Управління охорони здоров’я Кам’янець­Подільської міської ради. У листопаді 2023 року на будинок за адресою Лесі Українки, 5­А виготовлено технічний паспорт.

Новозведений будинок був двоповерховий, прямокутний у плані, із влаштованими з північної сторони асиметричними сходами, що вели на житловий поверх. На південному фасаді з головної зали виходив балкон (на сьогодні зруйнований). Вікна півциркульні, високі. Вигляд історичних фасадів не збережено. Збережені частина ліпнини житлового поверху та печі дають підстави припустити, що палац збудовано у стилі історизму.

Руслан НАГНИБІДА, молодший науковий співробітник НІАЗ «Кам’янець».