ЯК КАМ’ЯНЧАНИ ВШАНОВУВАЛИ ПАМ’ЯТЬ ВЕЛИКОГО КОБЗАРЯ В УМОВАХ РОСІЙСЬКОГО ЦАРАТУ

9-10 березня – Шевченківські дні

(на основі пошуків краєзнавця Андрія Паравійчука)

У ці дні ми продовжуємо вшановувати пам’ять Великого Кобзаря. Тому, мабуть, буде цікаво дізнатися, як на початку ХХ століття в нашому місті проводилися різноманітні заходи на його честь, і як місцева російська влада забороняла їх проводити.

ЗБЕРЕГЛИСЯ ЗАПИСИ

Зокрема стаття, написана на основі зібраних матеріалів випускника Кам’янець-Подільської художньо-промислової школи, просвітянина і відомого кам’янецького краєзнавця – шістдесятника Андрія ПАРАВІЙЧУКА (14.10.1901 р. – 26.08.1986 р.).

Чимало краєзнавчих матеріалів, які так ретельно збирав Андрій Григорович, так і залишилися нерозібраними, у вигляді окремих виписок і машинописів у дбайливо ним підписаних теках. Одна з них називається «Кам’янець-Подільський і події, пов’язані з іменем Тараса Шевченка» і зберігається в архіві Історико-культурологічного «Подільського братства».

Саме в цій, невеликій за обсягом, папці знаходяться записи, пов’язані з іменем Великого Кобзаря і вшануванням його пам’яті кам’янецькими патріотами та просвітянами в російсько-царські часи.

Із неї видно, як скрупульозно дослідник працює над збиранням матеріалів, що стосуються перебування на Поділлі Тараса Шевченка, а також різноманітних заходів, пов’язаних із його іменем.

НЕВІДОМИЙ ЗНІМОК КОБЗАРЯ

Якщо слідувати за хронологією, то перша така згадка (виписка) стосується невідомого прижиттєвого знімка Кобзаря. Цей знімок, роботи товариша Шевченка – Івана ГУДОВСЬКОГО, був виявлений серед паперів українського художника – популяризатора, засновника кам’янецької художньо-промислової школи В’ячеслава РОЗВАДОВСЬКОГО, і переданий його рідними через Андрія Паравійчука на зберігання до Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника.

Імовірно, В’ячеслав Розвадовський його отримав (як встановив Андрій Паравійчук) не пізніше як 1901 року від Івана Гудовського для роботи над поштовими листівками, які художник розробляв із метою вшанування пам’яті Великого Кобзаря.

РОЗВАДОВСЬКИЙ І ЗБИРАННЯ КОШТІВ НА ПАМ’ЯТНИК

Коли 1904 року, з ініціативи золотоношської земської управи, при Київській міській думі виникає Комітет зі встановлення в м.Києві пам’ятника Тарасу Шевченку (тоді вся українська громадськість готувалася до двох знаменних дат, пов’язаних з іменем Тараса Шевченка: 50-річчя з дня смерті Кобзаря (1911 р.) та 100-річчя від дня народження (1914 р.), то в багатьох українських містах, як Східної, так і Західної України, розпочинається рух зі збирання коштів на пам’ятник.

Такий рух виникає і в Кам’янці-Подільському, де за цю справу береться В’ячеслав Розвадовський, який у 1905-1908 рр. очолює місцеву художньо-промислову школу. Зокрема, залучаючи можливості школи, видає значними накладами поштові листівки (графічні роботи художників з уривками віршів Кобзаря), а також тиражує копії зі своєї картини «На могилі Тараса» (лише поштових листівок, виготовлених у Кам’янці-Подільському, Андрій Паравійчук нараховує десять позицій).

В’ячеслав Розвадовський сприяє у відкритті 1908 року в одному із приміщень Старого міста (кут Журавльовки навпроти Кафедрального костелу) однойменної книгарні українського видавництва «Час», яка також займається збиранням коштів на пам’ятник.

Саме В’ячеслав Розвадовський звертається до великого художника Іллі РЄПІНА із проханням розробити проєкт однієї з листівок на вірш Тараса Шевченка «Кавказ» і отримує відповідне сприяння.

Про всі ці речі ми довідуємося з листа Андрія Паравійчука до дирекції Канівського краєзнавчого музею.

Таку активну діяльність В’ячеслава Розвадовського погано вітали російські націоналісти, і через постійні погрози з їхнього боку він навіть змушений був покинути Кам’янець-Подільський та переховуватися на Галичині.

ПРОГРАМА ВШАНУВАННЯ ПАМ’ЯТІ

Про те, як вшановували пам’ять Кобзаря 1911 року (50 роковини з дня його смерті), ми також дізнаємося із записів Андрія Паравійчука.

Тоді була розроблена ціла програма місячних заходів (із 26 лютого по 26 березня). Зокрема 26 лютого, о 5 годині, в соборі Олександра Невського розпочалася панахида. А ввечері у приміщенні «Просвіти», яка розташовувалася на вулиці Олександрівській (тепер Соборній), відбулося урочисте зібрання, на якому з вітальною промовою виступив голова Подільської «Просвіти» Кость СОЛУХА. Далі читався реферат про Тараса Шевченка і декламувалися його твори.

А 27 лютого в Пушкінському народному домі (тепер Будинок культури) відбувся літературно-музично-вокальний вечір, який складався із трьох частин. Вечір розпочато зі співання «Заповіту» хором у національних костюмах. Далі знову був прочитаний реферат М.Філінським. У другій частині вечора – вистава «Невольник». У третій – читання творів ювіляра, декламації та музичні виступи артистів.

ЮВІЛЕЙНИЙ КОМІТЕТ ДО 100-РІЧЧЯ КОБЗАРЯ

Також із записів Андрія Паравійчука ми довідуємося про те, як кам’янчани готувалися до святкування сотої річниці від дня народження Тараса Шевченка, і що зрештою із цього вийшло.

Тоді, на початку 1914 року, із проханням про вшанування пам’яті Кобзаря на місцевому рівні до міської думи звернулися чимало кам’янецьких патріотів (усього 168 підписів).

Заява-прохання розпочиналася такими словами: «В самом непродолжительном времени, а именно 25 февраля 1914 года, истекает 100-летие со дня рождения гениального украинского Кобзаря Тараса Григорьевича Шевченко, поэзия котрого приобрела славу не только среди единомышленников его, но и среди других народов».

Серед підписантів ми знаходимо імена місцевого фабриканта Дмитра Бабичева, місцевого фотографа і власника фотомайстерні Михайла Раковського, Дмитра Богацького, краєзнавця Миколи Яворського, художника Михайла Дяченка і, безперечно, лікаря за фахом, незмінного голови Подільської «Просвіти» Костя Солухи та ін. Незабаром міська дума на чолі з Туровичем доброзичливо відреагувала на таке прохання і створила з цією метою свій ювілейний комітет. До його складу, зокрема, ввійшли: О.Киржацький, Бенський, Великошапко, А.Панасюк, а очолив Кость Солуха.

Ювілейний комітет розробив цілий план відповідних заходів, серед яких: перейменування вулиці Лагерної та присвоєння одній зі шкіл імені Тараса Шевченка. На 25-те лютого (за старим стилем) пропонувалася святкова відправа (архиєрейська служба) в головному кам’янецькому кафедральному православному Соборі (Олександра Невського). Того ж дня, після обіду, планувалося святкове засідання міської думи, де мала звучати доповідь, присвячена пам’яті Кобзаря, а ввечері в Пушкінському домі передбачався безплатний літературно-музичний вечір.

СПОГАДИ УЧАСНИКА

Цінним, на наш погляд, також є запис Андрія Паравійчука спогадів одного з очевидців тих подій, учителя зі Старої Ушиці Дмитра Михайловича КОНДРУКА, який розповідає про те, де розташовувалася «Просвіта», як вона була облаштована, чим тоді займалася, а також згадує про заборону святкування: «Пригадую підготовку до святкування 100-річчя з дня народження Тараса Шевченка 1914 року… Підготовку вело Т-во «Просвіта», яке містилося на Олександрівській вул. № (де нині харчоторг). На другому поверсі тут був зал для зборів, засідань. Часом тут вечори влаштовували. В залі на стіні (висів. – Прим. aвт.) килим, на ньому портрет Шевченка, роботи Михайла ДЯЧЕНКА. Під портретом – бандура. Поряд, в окремій кімнаті, – бібліотека «Просвіти» (яка. – Прим. авт.) містилася там з 1909 до 1914 р.

…У лютому 1914 року мало відбутися святкування 100-річчя Шевченка. Передбачалося, що це буде в Пушкінському домі, але губернатор заборонив святкування, і воно не відбулося. Я спеціально приїздив на це святкування. …У Кам’янці збирали гроші на пам’ятник Шевченкові в Києві. Для цього розпродували поштові листівки з написом «Жертвуйте на пам’ятник Т.Шевченкові в Києві». Пам’ятаю маленький срібний жетончик розміру 10-15 копійок – із портретом Шевченка, датами народження і смерті. Жетончики і листівки були в «Просвіті» та крамниці «Час…».

ЗАБОРОНА НЕ ЗАБАРИЛАСЯ

Та такий загальноукраїнський захід, який набув широкого розголосу, здобув чимало противників і не лише з боку російсько-царських чиновників, але й у колах російських націоналістів. Останні старалися очорнити ім’я Кобзаря і применшити його вагу, а також усілякими способами старалися зашкодити святкуванню знаменної дати, дискредитувати українських патріотів, котрі мали прямий стосунок до цього заходу.

У результаті заходи із вшановування пам’яті по всій тодішній підросійній Україні були заборонені на рівні Міністерства внутрішніх справ росії.

Відповідно подільський губернатор, а точніше на той час виконувач його обов’язків, віцегубернатор Чорторийський віддав розпорядження про заборону «каких бы то ни было чествований памяти малорусского поэта Шевченко, носящих публично-общественный характер». А начальникам поліції «иметь строгое наблюдение за недопущением публичного чествования памяти… поэта» як громадськими органами, так і приватними особами.

Тоді дісталося багатьом. Цей рік видався важким і для Подільської «Просвіти» – 1914 року в діячів «Просвіти» були проведені поголовні обшуки, в результаті яких була вилучена вся українська література, а сама «Просвіта» заборонена.

ПІСЛЯМОВА

Сьогодні ми маємо можливість не оглядатися на наших «старших братів», а самим вирішувати, які свята відзначати і які постаті вшановувати. Але так було не завжди. Тому дуже важливо боронити свою країну від ненависного загарбника і пам’ятати послання великого Кобзаря: «У своїй хаті своя й правда, і сила, і воля».

Мирослав МОШАК.