НАЙБАГАТША НА ПАМ’ЯТКИ
(Продовження. Початок у «Подолянині» від 6, 13 і 20 червня)
Серед вулиць Нового плану найбагатшою на пам’ятні будинки та місця є вулиця Шевченка (колишня Бульварна), з якою ми почали ознайомлюватися тиждень тому. Детально описувати кожен будинок не будемо, але згадаємо найприкметніше, пов’язане з розглядуваними визначними місцями, почавши з найдавнішої споруди Нового плану.
1865 року, ще задовго до відкриття життєдайного мосту через Смотрич, на Новий план зі Старого міста перемістилася православна Подільська духовна семінарія. У головному корпусі семінарії – найбільшому тодішньому кам’янецькому будинкові, зведеному в 1861-1865 роках у стилі російського класицизму, були класи (в семінарії навчалися шість років), а також жили вихованці, які утримувалися в семінарії на кошти єпархії. У меншому й розташованому нижче будинку, зведеному трохи пізніше, був гуртожиток (бурса) для тих вихованців, котрі оплачували самі своє утримання. Найвідомішим випускником семінарії був композитор, автор безсмертного «Щедрика» Микола Леонтович. Закінчив семінарію і видатний організатор шашкового руху в Росії Павло Бодянський. Сьогодні корпуси належать Подільському державному аграрно-технічному університету.
У будинку №18, що на розі з Пушкінською вулицею, в 1959-1974 роках мешкав Микита Годованець, завдяки якому Кам’янець став, за влучним ви¬словом Сергія Воскрекасенка, столицею байки. У цьому ж будинку проживав журналіст і літературознавець Юхим Альперін, для якого байкар і його творчість стали темою успішно захищеної кандидатської дисертації. Син же Юхима Йосиповича – Михайло Альперін – став відомим джазовим музикантом, викладає джазове фортепіано, сольфеджіо, імпровізацію у Вищій музичній академії в Осло.
Розташований через дорогу нинішній міський Будинок культури збудували у 1899-1900 роках з нагоди сторіччя з дня народження великого російського поета Олександра Пушкіна. Багато імен пов’язано з цим будинком. Так, навесні 1917 року тут виступив із промовою на військовому з’їзді майбутній голова Тимчасового уряду Росії Олександр Керенський, у березні 1922 року зустрічався з кам’янчанами всесоюзний староста Михайло Калінін, у 1943-1944 роках працював видатний український співак Борис Гмиря.
У травні 2005 року біля міського Будинку культури відкрили пам’ятник Тарасові Шевченку. Приємно, що скульптор, лауреат Шевченківської премії Богдан Мазур, зобразив Кобзаря молодим, адже Тарасові Григоровичу, коли він восени 1846 року відвідав місто над Смотричем, було всього 32 роки.
Розташований неподалік на протилежному боці вулиці будинок, відомий сьогодні кам’янчанам як стара пошта, століття тому належав місцевому відділенню Селянського поземельного банку. В наш час відновили давній вигляд будинку, взявши за зразок фотографію 1910 року.
На розі з вулицею Соборною розмістився величний корпус коледжу будівництва, архітектури й дизайну. Будинок зведено на межі XIX-XX століть для засідань міських думи й управи. Тут мала притулок і редакція щоденної газети Подільського союзу російських націоналістів «Подолянин», що видавалася в 1910-1917 роках. У радянський час майже чотири роки це був найголовніший будинок новоствореної Кам’янець-Подільської області, виділеної 22 вересня 1937 року зі складу Вінницької області: тут до квітня 1941 року (доки 
обласний центр не переїхав до Проскурова) господарював обком КП(б)У.
Корпус сучасної восьмої школи навпроти собору Олександра Невського збудували у 1882-1884 роках. Сюди зі Старого міста перевели Маріїнську жіночу гімназію. Найвідомішою випускницею цього навчального закладу стала оперна співачка Лідія Липковська. Під час Першої світової війни тут був військовий шпиталь, який навесні 1916 року відвідав імператор Микола ІІ. Від 1949 року будинок належить восьмій школі. Тут навчалися згаданий уже Михайло Альперін, російський співак і композитор Аркадій Укупник, український математик, чиї монографії видають англійською мовою, Юрій Теплінський, шаховий композитор, чемпіон світу в складі збірної України Анатолій Василенко.
Піднявшись від вулиці Князів Коріатовичів на один квартал угору на південь, на вулиці Шевченка побачимо праворуч колишній будинок казенної палати. Його збудували у 1897-1898 ро¬ках за проектом петербурзьких архітекторів. Згодом у цьому будинку містилася редакція головної довоєнної кам’янецької газети «Червоний кордон». На її шпальтах дебютували кострубатими віршами майбутні знамениті письменники Наталя Забіла й Іван Багряний. Останній навіть недовго працював у редакції газети.
Якщо будинок колишньої казенної палати є пам’яткою архітектури та містобудування національного значення, то розташовані навпроти будинки, в яких тепер розміщуються дві міські дитячі школи – музична та хорова, є пам’ятками місцевого значення. Це колишні Інститут щеплення віспи та безплатна лікарня для бідних. Останню відкрили 1884 року при безпосередній участі двох чудових лікарів – докторів медицини Юзефа Ролле й Едмунда Фаренгольца.
Відразу ж за школами розмістився районний Центр національної культури та мистецтв «Розмай». А далекого 1912 року тут, у будинку 
Крайза, обладнали кінозал «Гігант» на 200 місць. У радянський час кінотеатр, названий 1927 року іменем Петра Войкова – одного з організаторів розстрілу Миколи II та його сім’ї, радував кам’янчан приємними сюрпризами: першими демонстраціями 1958 року – широкоекранного, а 1967 року – широкоформатного фільмів. З гляда-чами тут зустрічалися видатні
українські актори: 1966 року – Іван Миколайчук, 1972 року – Броніслав Брондуков.
Рухаючись ще трохи вулицею Шевченка на південь, ми підійдемо до будинку, в якому 1901 року відкрили лютеранську кірху. 1965 року тут розмістилася відкрита ще 1951 року перша в місті дитячо-юнацька спортивна школа. Найзнаменитішими її вихованцями були двоє футболістів – капітан збірної СРСР Володимир Капличний і гравець львівських «Карпат», який 1969 року забив переможний гол у фіналі Кубка СРСР, Володимир Булгаков. 1990 року на вулиці навпроти школи шуміли перші в місті рухівські мітинги.
Будинок №65 береже пам’ять про зоолога Петра Бучинського – першого декана фізико-математичного факультету Кам’янець-Подільського державного українського університету. У вересні 1927 року його поховали в глибині подвір’я рідного будинку. Ще на початку 1960-х років тут була могила, навколо неї – жива огорожа, а тепер – тільки рівне місце…
(Далі буде).