АБРИКОСІВКА

Село Абрикосівка Кам’янець-Подільського району має ту щасливу особливість, що відкриває упорядкований за абеткою список населених пунктів цього територіального утворення. Справді, майже неможливо конкурувати з назвою, яка починається з літери А, а продовжується літерою Б. Не має суперників Абрикосівка і на теренах Хмельницької області. А ось в Україні є кілька хитріших сіл, і першість тут утримують дві Абазівки – одна з Полтавщини, а інша з Харківщини.

Утім і Абрикосівка в Україні не єдина. Два села з такою назвою є в Криму, одне – в Запорізькій області. Крім того, є селище Абрикосівка в Херсонській області. Абрикоси в Україні, на щастя, ростуть багато де, але наша Абрикосівка найпівнічніша та найзахідніша з усіх Абрикосівок.

До речі, слово «абрикосівка» фіксують і словники української мови. Це горілка, виготовлена з абрикосів. Але, звісно, не на честь цього напою 15 серпня 1966 року Президія Верховної Ради Української РСР перейменувала Безнісківці (така первісна назва села) на Абрикосівку. Тоді українська карта очищалася від немилозвучних імен – і назви дерев, квітів стали у великій пригоді організаторам «генерального прибирання». Так, того ж дня Козодавинці стали Каштанівкою, а Раколупці – Барвінковим.

Із виданих на межі XIX-XX століть праць під редакцією Юхима Сіцінського довідуємося, що Безнісківці існували вже на початку XV століття, а 1460 року їх згадано в дозволі польського короля як одне із сіл, з яких біскупам можна брати десятину.

За переказами старожилів, давня назва села походила від того, що його першим поселенцем була людина без носа.

На XV століття припадає ще одна згадка про село: 1493 року якийсь Струсь платив від Безнісківців за вісім димів. У ті часи податок, що нараховувався залежно від кількості печей і димарів у господарстві, називали димом.

У 1530-1542 роках у села було троє власників – Ярош (звісно, не з «Правого сектора»), Матвій і Єжовський. Їм належало п’ять з половиною плугів або ланів (це ще одні давні одиниці оподаткування населення).

1565 року в Безнісківцях хазяйнував і платив податок за сім ланів канонік кам’янецького католицького капітулу Фома Гінтор. Цю землю подарували капітулу (духовній колегії при католицькому єпископі) якісь Гербурт, Бонк і кам’янецька міщанка Мальхерова. Тоді ж друга частина села (значно менша) належала Незабитовському, який платив податок усього за півтора лану.

1569 року в Гінтора було два лани (частина Бонка), а в Радецького – три лани. З XVI століття маємо дані ще за 1578 рік, коли Безнісківцями володіли Павло та Христофор Ячимірські (два з половиною лани), Римник (два лани) та Валентин Бонк (п’ять ланів).

Маємо кілька свідчень про Безнісківці, що припадають на XVII століття. Так, 1627 року кам’янецький католицький капітул вів процес щодо землі з власниками села – Олександром Гумецьким, Ячимірським й Оленою Сідлецькою. Очевидно, цей процес завершився певним компромісом, бо з середини XVII століття і аж до 1793 року, коли Поділля перейшло від Польщі до Росії, половина села належала капітулу, а половина – різним власникам (у 1661-1679 роках нею володіли Лабенти).

На початку XVIII століття «вляпався в історію» власник Безнісківців – дворянин Іван Івашкевич. Збереглася й була опублікована в «Архіві Південно-Західної Росії» скарга від 28 квітня 1706 року парафіяльного священика Безнісківців Андрія Лебедовського про те, що озброєний Івашкевич верхи під’їхав до церковних дверей, став вимагати, щоб до нього вийшов священик, який якраз тоді стояв в облаченні біля вівтаря, паплюжив його лайливими словами, прицілювався в нього з пістолета, а коли священик утікав, то шаблею порубав на ньому ризи. Ось такі пристрасті вирували в Безнісківцях.

Далі у XVIII столітті власниками Безнісківців були подільський стольник Андрій Гуровський із Гурова, звіногродський скарбник Зубаржевський, гродський кам’янецький суддя Францишек Ксаверій Качковський. Тільки 1776 року вдалося остаточно розділити землю між капітулом і власниками села, чого, як зазначено в одному з документів XVIII століття, не було з 1400 року.

Після переходу Поділля до Росії було скасовано католицьку єпископську кафедру в Кам’янці-Подільському, тож маєтності, що належали капітулу в Безнісківцях, стали державною власністю. Невдовзі російська імператриця Катерина II подарувала ці землі племінницям князя Григорія Потьомкіна. На початку XIX століття одна з них – графиня Олександра Володимирівна Браницька (уроджена Енгельгард) – продала належну їй частину села.

Наприкінці XIX – на початку XX століття Безнісківці належали відомому кам’янецькому адвокатові Данилу Яковичу Бабичеву, а керував його маєтком Лук’ян Олександрович Сосновський.

1729 року в Безнісківцях на кошти громади збудовано дерев’яну церкву з трьома банями (куполами) на честь Миколи Чудотворця. Кам’яна церква з’явилася в селі 1881 року, а 1894 року відкрито церковнопарафіяльну школу. Храмовий празник у селі припадає на 22 травня (тобто, на літнього Миколи).

При радянській владі Безнісківці стали центром сільської ради. Щоправда, 15 серпня 1959 року внаслідок укрупнення Безнісковецьку сільраду об’єднали із Супрунковецькою, але в незалежній Україні 23 грудня 1994 року було відновлено вже Абрикосівську сільську раду, що складається всього з двох сіл – Абрикосівки та Корчівки.

1924 року в Безнісківцях організовано артіль «Сільськогосподарський пролетар», керували якою Семен Гітіліс й Олександр Сас. 1958 року колгосп імені Богдана Хмельницького села Безнісківці приєднали до колгоспу імені Хрущова села Супрунківці й назвали колгоспом імені Щорса. Проте 13 лютого 1990 року, відповідно до постанови загальних зборів колгоспників, цей колгосп розукрупнили на два самостійні господарства. Одне з них – колгосп «Маяк» в Абрикосівці. Утім 3 квітня 2000 року колективне сільськогосподарське підприємство «Маяк» самоліквідувалося. Селяни передали паї в оренду іншим аграрним формуванням. 2008 року в Абрикосівку прийшов природний газ.

Якщо наприкінці XIX століття в селі було 1127 мешканців, то наприкінці XX століття їх стало тільки 563. Як бачимо, за століття мешканців поменшало вдвічі. Їх і далі меншає. За даними сільської ради (на 1 січня відповідного року) в Абрикосівці мешкало: 2010 року – 504, 2011 року – 506, 2012 року – 505, 2013 року – 495 осіб. Отже, печальний рубіж – менше ніж півтисячі – село перетнуло.

Серед уродженців села згадаємо Євгена Семеновича Гітіліса, який у 1962-1964 роках був головою Кам’янець-Подільського міськвиконкому, та Леоніда Івановича Шабагу – директора у 1986-1990 роках Кам’янець-Подільської спецшколи-інтернату для дітей з пониженим зором.