ЯК У ДАВНИНУ ЦЕРКВИ ЗАХИЩАЛИ КАМ’ЯНЕЦЬ

Протягом XV-XVІІ століть на Поділлі, яке першим з українських земель відбивало набіги татарських орд, виник своєрідний тип поселень – міста-фортеці. Одним із таких міст був Кам’янець-Подільський, що розвивався під захистом державної (королівської) фортеці ХІІІ-ХVІІІ століть. Проте, в разі ворожого нападу, кам’янецька фортеця не могла вмістити всіх, хто потребував захисту, тому мешканці міста дбали про свою безпеку самі. Цьому сприяло отримання Кам’янцем Магдебурзького права (маємо на увазі грамоту князів Коріатовичів 1374 року та королівський привілей 1432 року), завдяки чому розвивалися як цеховий устрій міста, так і місцеве самоврядування, одним із важливих завдань якого було розв’язання проблеми міської оборони.

Зокрема, упродовж XVІ-XVІІ століть коштом трьох національно-релігійних громад міста – руської (тобто, української), польської та вірменської – були споруджені міські оборонні мури, гідротехнічний комплекс Руської та Польської брам, Вірменський бастіон тощо.

У середньовічному місті нараховувалося 16 ремісничих цехів, на які покладалося спорудження міських оборонних веж, їх ремонт і захист. Кожен ремісник займав своє місце біля своєї бійниці, де були вже складені кулі, ядра, порох.

Відповідальність за оборону міста брали на себе і братства – релігійно-національні організації міщан, що виникли в Кам’янці-Подільському наприкінці XVІ століття.

Братства співпрацювали з «сінергазіями» на Балканах – релігійними об’єднаннями, що базувалися на засадах взаємодопомоги. До їхнього складу входили професійно-будівельні артілі, які щороку навесні відправлялися на будівництво культових храмів у Галичину, Буковину та на Поділля.

Наприкінці XVІ – на початку XVІІ століття в Кам’янці-Подільському були зведені з каменю церкви Святої Трійці, Святих апостолів Петра й Павла та Іоанно-Предтеченський храм. Були вони компактними, мали стіни завтовшки півтора метра, а замість вікон у них мурувалися бійниці. Сформувався тип церков-фортець, яким, крім основних функцій, дісталася ще роль оборонних споруд.

У XVІІІ столітті в Кам’янці-Подільському нараховувалося 12 церков – як дерев’яних, так і кам’яних, що відігравали роль локальних вузлів оборони. Збудовані, по можливості, на підвищеннях рельєфу, церкви-фортеці підсилювали в’їзди та шляхи до міста.

Уздовж річки Смотрич – розташовувалися три православні храми (всі вони не дожили до наших днів). Церква Різдва Христового XVІ-XVІІ століть стояла на правому березі Смотрича, тримаючи під контролем найнебезпечніший південний напрям.

У Долині (частині тодішнього Кам’янця на правому березі Смотрича), біля дороги в місто стояла Спасо Преображенська церква (XІV – початок ХІХ століття), з якої можна було обстрілювати ворога, що надумав би проникнути в каньйон. На протилежному березі ріки, біля кам’яних сходів, розташовувалася Онуфріївська церква (XVІ-XVІІ століття), висока дзвіниця якої слугувала сторожовою баштою.

Ще одна церква – Миколаївська – була зведена біля безіменних міських воріт, на перепаді двох терас. Після 1795 року церкву було ліквідовано, оскільки територія увійшла в зону фортифікаційних робіт.

У західній частині Вірменського ринку розташовувався невеликий квартал, заселений українцями, що сформувався навколо Вознесенської церкви XVІІ століття (теж не збереглася). Церква входила в оборонне ядро південно-західних міських укріплень, зведених кам’янчанами, що належали до різних конфесій, які спільно відбивали ворожі напади.

Північна міська брама підсилювалася храмом Святого Архангела Михаїла (XVІ-XVІІІ століття). Умовне позначення храму надає гравюра Кам’янця-Подільського 1673-1679 років, виконана Киприяном Томашевичем – неподалік від Кушнірської башти, посередині Руського ринку. Архангел Михаїл вважався покровителем української громади міста, був охоронцем людей від зла. В іконографії його прийнято зображувати зі списом або мечем у руці.

Церква Успіння Богородиці зі шпиталем (XVІІ століття) стояла обабіч на підвищенні Північної міської брами, щоб супротивник, який пробився в місто, одразу потрапляв під обстріл з цієї культової споруди.

Домінантою кварталу, що сформували вулиці Татарську та Зантуську, був храм святих Петра і Павла, збудований 1580 року. Одновірці, які заселяли ділянку навколо храму, захищали вулицю Татарську, через яку ворог міг вдертися до їхньої оселі.

Церкву Святої Трійці XVІ століття, знищену в 1930-х роках і відбудовану в 2000-х роках, можна означити як оборонне ядро середмістя. Для української громади вона була кафедральною, а також слугувала її релігійно-освітнім осередком. Церква-фортеця на узвишші, північним фасадом звернена в бік міста, має вікна-амбразури, розраховані на активне використання вогнепальної зброї. Заокруглена вівтарна абсида та дві менші абсиди по боках нагадують невеликі бастеї. Над притвором при вході височіє дзвіниця у вигляді чотиригранної вежі з оглядовими вікнами. Церковний двір, що доходив до північних парцелій (ділянок) Польського ринку, було обнесено високим кам’яним муром. За розміром він нагадував двір фортеці, в якому могли сховатися мешканці центральних кварталів і захисники міста.

Отже, в XVІ-XVІІ століттях на Поділлі, зокрема в Кам’янці-Подільському, з’явилися культові споруди, що набували оборонних рис. Найбільш поширеними були оборонні церкви, які відігравали роль локальних вузлів оборони, складаючи внутрішнє захисне коло міста.

Валентина ВОЛКОВА,