А ПРО ТРЕТЮ ЗАБУЛИ?

27 травня «Подолянин» опублікував статтю «Перший директор тринадцятої», присвячену життю та діяльності чудового педагога й організатора Євдокії Лісневич. Її 24 квітня 1961 року призначили керівником середньої школи №13, будівництво якої, розпочате 1958 року, добігало до кінця. Євдокія Олексіївна сформувала перший педагогічний колектив школи, при ній у червні 1961 року введено в експлуатацію головний корпус навчального закладу, за три роки господарським способом зведено триповерхове приміщення з навчально-виробничими майстернями й спортзалом. За 15 років директорування Лісневич тринадцята школа стала однією з найкращих у Кам’янці-Подільському. Тож у колишніх випускників цього навчального закладу виникла ідея: надати школі ім’я її першого директора.

Проте тринадцятої школи сьогодні немає. Натомість є навчально-виховний комплекс №13, створений на базі ліквідованих третьої та тринадцятої шкіл. На це звернули увагу випускники колишньої третьої школи. За їх дорученням лист, адресований міському голові Михайлові Сімашкевичу й редакції газети «Подолянин», підписали Галина Руденко, Наталія Руденко, Вадим Гончаров, Марія Дідух і В’ячеслав Данільченко. Читаємо в цьому листі:

«У газеті «Подолянин» оприлюднено ідею випускника ЗОШ №13 Павла Павловича Марковського, підтриману групою випускників цієї школи, про надання їхньому рідному навчальному закладу імені його першого керівника Євдокії Олексіївни Лісне-вич. Ми поважаємо патріотизм людей, які пам’ятають свою рідну школу, якій цього року виповнюється 55 років, де навчалися, як пише автор, нині вельми солідні люди. Але дозволимо собі зауважити, що не школі 55 років, а її будівлі, бо ухвалою сесії міської ради від 18 червня 2003 року ліквідовано ЗОШ №3 та ЗОШ №13, а на їхній базі у приміщенні колишньої ЗОШ №13 на вулиці Пушкінській запрацював новостворений навчально-виховний комплекс №13 у складі загальноосвітньої школи I-III ступенів з поглибленим вивченням польської мови та гімназії. Тож не варто забувати, що під теперішнім дахом цього навчального закладу розташована ще одна, не менш важлива, школа №3, яка має солідну історію: їй виповнилося 108 років, вона дала путівку в життя багатьом людям, серед них і вельми солідним, але через бідність в Україні й так звану оптимізацію волею долі потрапила в приміщення школи №13».

21 травня 1999 року третя школа відсвяткувала 90-річчя. В запрошенні на ювілейні урочистості читаємо: «Школу засновано 1908 року для дітей міської бідноти. З 1919 року вона стає семирічкою, а 1929 року одержує статус середньої. За 90 років школа випустила 2069 випускників, з них 16 учених, професорів, 89 лікарів, 398 учителів, 103 інженери, 96 офіцерів, 12 журналістів, 18 юристів. 1996 року в школі започатковано класи з поглибленим вивченням польської мови. В школі функціонують гуртки: хоровий, танцювальний, драматичний, художнього слова, англійської мови, «Барви Поділля», спортивні секції з гандболу та карате».

Додамо, що з третьою школою пов’язані імена фольклористки Тамари Сис-Бистрицької, письменниці з української діаспори Ольги Мак (Петрової), хорового диригента Лесі Шавловської (Тимковської), заслуженого художника України Сергія Іванова. У старому приміщенні третьої школи в провулку Круглому викладав малювання самобутній подільський художник Олександр Грен, а мову – Зінаїда Сулковська, яка з чоловіком – видатним українським поетом Володимиром Свідзінським – мешкала при школі. До 1987 року в третій школі (вже в приміщенні на вулиці Суворова) українську мову й літературу викладав Михайло Кудрявцев – нині доктор філологічних наук, професор.

Наприкінці листа випускники колишньої третьої школи зазначають, що вони категорично проти ідеї надання навчально-виховному комплексу №13 імені першого керівника школи №13. Вони закликають до миру й злагоди, до того, щоб нинішнім навчальним закладом пишалися як випускники ЗОШ №3, так і випускники ЗОШ №13.

Разом із тим до редакції надійшов і лист від випускників колишньої тринадцятої школи, в якій детально викладено історію школи в 1960-х роках, подано склад першого педагогічного колективу цього навчального закладу. Читаємо в листі:

«Уже за підсумками роботи 1961/62 навчального року школа посіла перше місце серед шкіл міста, за що отримала відповідну перехідну відзнаку. І так було протягом багатьох років. За всіма напрямками діяльності школа під керівництвом Євдокії Лісневич посідала призові (переважно перші) місця на предметних олімпіадах, у спортивних змаганнях, конкурсах художньої самодіяльності в місті й області.

Художня самодіяльність школи була завжди й скрізь на найвищому рівні. Шкільний хор під керівництвом завуча Валентини Фадєєвої був потужним колективом, який постійно посідав перші місця у міських й обласних конкурсах. Танцювальний колектив нашої школи мав чоловічу та жіночу групи. У програмі – переважно українські танці, найкращим номером був гопак. Колектив часто ставав першим серед шкіл міста, а інколи й області. Нашими танцюристками милувались не тільки ми, хлопці, але й усі глядачі та члени журі. Школа завжди була активним учасником усіх загальноміських заходів, на міських святах квітів неодноразово виборювала перше місце».

На нашу думку, завжди краще не воювати, а знаходити компроміс і співпрацювати. Тож непогано, щоб у музеї НВК №13 було відображено і діяльність третьої школи у 1908-2003 роках, і тринадцятої в 1961-2003 роках, і їхню спільну історію як навчально-виховного комплексу, починаючи з 2003 року. Щоб на стендах знайшлося місце для Дмитра Мефодійовича Нагнойного, який директорував у третій школі у 1920-х роках, і для Євдокії Олексіївни Лісневич, яка ставила на ноги тринадцяту школу в 1960-х роках, і для майстрині унікальних в’язаних ікон Надії Соломко, яка вчилася в третій школі, і для ізраїльського шахіста, міжнародного гросмейстера Олександра Фінкеля, який здобував освіту в тринадцятій школі. А вже далі випускникам третьої і тринадцятої треба знайти компроміс: надавити школі ім’я чи не надавати, а якщо і надавати, то чиє. Оскільки це єдиний у місті загальноосвітній навчальний заклад, де поглиблено вивчається польська мова, то, можливо, є сенс надати йому ім’я чудового подільського лікаря, історика й письменника Юзефа Ролле.