«ВУЛИЧНИЙ ХЛОПЕЦЬ» ІЗ КАМ’ЯНЦЯ, ЯКИЙ ПІДКОРИВ ГОЛЛІВУД

Наше місто славиться багатьма історичними пам’ятками і нерозгаданими таємницями. Та найбільшим скарбом Кам’янця є, безсумнівно, його мешканці, в тому числі відомі далеко за межами України. Хоча на рідній землі вони часто несправедливо забуті. Як влучно написано в Біблії: «Що за пророк шанований у своїй батьківщині». Одним із таких наших земляків є популярний американський співак і актор 30-40-х років минулого століття Артур ТРЕЙСІ, який більш відомий як «вуличний хлопець». Йому присвячений цілий розділ на одному з найбільш популярних світових сайтів IMDb (Internet Movie Database) про музичну та кіноакторську індустрію.

Майбутня зірка народилася в Кам’янці-Подільському 25 червня 1899 року в єврейській родині як Абба Авром Траковуцький. У жовтні 1906 року він разом із батьками Мордехе і Фанні та сестрами емігрував до США. Вони вирушили на пароплаві, що прямував із Гамбургу до Нью-Йорка. Після прибуття сім’я оселилася у Філадельфії, де 1913 року отримала американське громадянство під прізвищем Трейсі.

Маючи за спиною лише початкову освіту, без жодного формального театрального чи музичного навчання, Артур уже в ранньому підлітковому віці почав грати у шкільних виставах. У виданні «Без оплесків, просто кидайте гроші: книга, яка зробила водевіль відомим» згадується, що він почав співати у віці шести років. Батько вчив його вокалу і грі на скрипці. 1917 року вступив до Пенсильванського університету, щоб вивчати архітектуру, але кинув навчання, щоб професійно займатися вокалом. За словами Артура, на нього найбільший вплив справив італійський оперний співак Енріко Карузо, записи якого він любив слухати вночі. Після отримання стипендії в Музичному інституті Кертіса навчався в американського оперного виконавця і музичного педагога Гораціо Коннелла, який готував його до конкурсів, фінансованих відомим Філадельфійським музичним клубом. Трейсі виграв обидва призові місця у філадельфійському та пенсильванському вокальних конкурсах і став єдиним «почесним» чоловіком-членом клубу. Після перемоги його залучили відомі продюсери – брати Шуберти, і він зіграв головні ролі в оперетах «Час цвітіння» та «Студент-принц».

Продавав меблі, щоб заробити на прожиття, одночасно виступаючи в театральних виставах мовою їдиш під керівництвом Бориса Томашевського (дідуся одного з найвпливовіших особистостей класичної музики кінця XX – початку XXI століття, диригента, піаніста і композитора Майкла Тілсона Томаса). Акторська гра рідною мовою їдиш завжди посідала особливе місце в його серці.

Артур після переїзду до Нью-Йорка 1924 року регулярно виступав у водевілях (жанрі легкої комедійної п’єси, в якій драматична дія обов’язково поєднується з музикою, жартівливими піснями-куплетами і танцями) поруч із такими зірками, як Вілл Роджерс і В.К.Філдс. Брав участь, зокрема, в аматорських пісенних вечорах у Keith’s 14th Street. Він так часто перемагав, що керівництво змушене було зробити його ведучим, щоб глядачі не думали, що конкурс підтасований.

Американська фірма звукозапису Columbia Records уклала з ним контракт, і він випустив низку хітів, як-от «Roses of Picardy» та «It’s A Sin To Tell A Lie». Приєднався до гастрольної трупи Blossom Time і час від часу з’являвся в різних нью-йоркських аматорських ревю. Там 1931 року його помітив тогочасний американський медіамагнат, засновник і багаторічний керівник радіо- та телемережі CBS (Columbia Broadcasting System) Вільям С.Пейлі, який запропонував вести власну 15-хвилинну радіопрограму. Щоб уникнути незручностей для родини і мати можливість продовжувати виступати у водевілях, Трейсі вирішив засекретити на радіо свою особистість. Спочатку він хотів назватися «Волоцюга-співак», але зрозумів, що співак Руді Валле вже має прізвисько «Волоцюга-коханець». Тому запозичив свій сценічний псевдонім від назви популярного тоді мюзиклу британського драматурга Фредеріка Лонсдейла «Вуличний співак». Тим більше цей мистецький нікнейм припав йому до душі, адже, за його словами, в дитинстві за копійки співав на вулицях Філадельфії.

Заокеанські слухачі пізніми вечорами налаштовували свої приймачі, щоб почути вступ диктора Девіда Росса («За рогом, і по вашому шляху йде Вуличний співак») та знайому пісню Трейсі, якого вважали американцем через чітку дикцію та стиль трубадура. Шанувальники намагалися дізнатися його ім’я, але його було розкрито лише через п’ять місяців після дебюту на CBS. Наступного року Трейсі поїхав до Голлівуду, щоб знятися в музичній комедії «Велике мовлення» (1932) разом з іншими зірками радіо, як-от Бінга Кросбі, Кейт Сміт та тріо сестер Босвелл. Цікаво, що в наступному короткометражному фільмі «Блукаюче «Кругле радіо» №5» його прізвище чомусь уже вимовлялося як «Трісі».

1933 року кам’янчанин удостоївся виступити на першій інавгурації президента США Франкліна Рузвельта. Після цього його кар’єра злетіла стрімко вгору. Виконавець переспівував у романтичному стилі чимало пісень: « When I Grow Too Old to Dream», « I’ll See You Again», «Trees», «Everything I Have Is Yours », «Red Sails in the Sunset », «Harbor Lights», «The Whistling Waltz» та «Danny Boy». Він також продовжив вести свою радіопрограму, яка була настільки популярною, що часто виходила в ефір декілька разів на тиждень. Навіть у розпалі Великої депресії, коли платівки майже не продавалися, записи Трейсі вмить розліталися з полиць. Було продано близько шести мільйонів дисків і стільки ж копій нот його пісень. Він проводив концерти на сцені RKO і Loew’s, перевершуючи рекорди відвідувань на гіподромі. Навіть доводилося інколи викликати поліцію, щоб утихомирити натовпи прихильників. Він позиціонував себе як «барі-тенор», який спеціалізувався на виконанні репертуару відомих тогочасних любовних пісень і балад. Співаючи іспанською, італійською та німецькою, він швидко здобув міжнародну популярність. Справжнім хітом, який він не стомлювався співати на кожному своєму живому виступі, була пісня «Марта, блукаюча троянда Дикого Лісу» (англ. «Marta, Rambling Rose of the Wildwood») з романтичним приспівом «О, Марто, з твоїм божественним ароматом, Марто, коли я шукаю твого світла кохання, я прокидаюся зітханням і знаходжу, що тебе немає». Жінки просто шаленіли, коли він її виконував, виходячи на сцену в ролі «Вуличного співака», ніби граючи на акордеоні, музичному інструменті, яким так і не навчився користуватися.

У липні 1935 року Артур Трейсі поїхав до Великобританії та виступав у відомому лондонському драматичному театрі «Паладіум». Протягом наступних декількох років він багато гастролював і виступав на радіо на туманному Альбіоні. За цей період зіграв у декількох кінострічках, зокрема «Йди за своєю зіркою», «У центрі уваги» та «Вуличний співак», які мали неабияку популярність у глядачів. Невдовзі йому запропонували знятися в рекламі жіночої косметики – пудри для обличчя Tokalon.

Трейсі був приємним співрозмовником і елегантним чоловіком, тому не дивно, що незабаром став кумиром жіночих сердець та надзвичайно відомим у Сполученому Королівстві, насолоджуючись навіть дружбою із принцом Уельським. 1937 року Трейсі вважався найпопулярнішим співаком Англії, тоді як Бінг Кросбі був другим.

До США співак повернувся лише влітку 1939 року, адже з наближенням неминучого воєнного конфлікту з Третім Рейхом американцям було наказано покинути Британію. Під час Другої світової війни він гастролював Європою, щоб підтримати і розважити американські війська.

У наступні роки Артур Трейсі обмежив свою сценічну кар’єру, адже з появою джазового свінгу та рок-н-ролу його пісні вийшли з моди. У подальшому він став займатися інвестиціями в бізнес нерухомості, заробляючи на цьому мільйони. Перервав музичне мовчання лише один раз: під час відпустки у Великобританії в липні 1967 року, коли його вмовили зробити п’ятитижневий естрадний тур із концертами в Ноттінгемі, Бірмінгемі та Ліверпулі. 1956 року він одружився, але після 10 років шлюбу вони  з дружиною Блоссом розлучилися.

Він продовжував співати заради благодійних виступів, як правило, виступаючи безкоштовно.

1978 року вісімдесятирічного Трейсі було обрано королем щорічного маскарадного Балу витончених мистецтв, який проводиться в Парижі. Королевою того вечора удостоїлася стати колишня зірка німого кіно Хоуп Гемптон (1897-1982). Своєрідне повернення на велику сцену відбулося лише на початку 80-х, коли пісня в його виконанні 1937 р. «Пенні з небес» (оригін. «Pennies from Heaven») була обрана із сотень інших для однойменної музично-романтичної мелодрами режисера Герберта Росса. Для фільму її виконав Вернел Багнеріс, наслідуючи стиль і голос Трейсі. Кінострічка отримала 3 номінації на 54-й церемонії премії «Оскар», але не виграла жодної з них.

Співак відвідав показ фільму і згадував, що «виходячи з кінотеатру, люди казали: «Це звучить як Артур Трейсі. Вони досі впізнали мій голос». Цей музичний ремікс буквально дав кар’єрі «Вуличного хлопця» нове життя. Перший виступ Трейсі після сорокарічної перерви відбувся в кабаре в Cookery у Грінвіч-Віллидж, який отримав схвальний відгук на шпальтах у The New York Times. Журналіст Джон Вілсон написав, що його вокал мав «чудову патину шарму епохи», а сам виконавець видався «чарівником», який створював настрій і сцену, роззброюючи будь-яких скептиків.

Після цього співак узяв участь у гастрольній трупі бродвейської п’єси Ендрю Бергмана «Соціальне забезпечення» і знявся у фільмі «Перетинаючи Делансі».

1996 року Трейсі був нагороджений почесною медаллю острова Елліс, однією з найпрестижніших нагород у Сполучених Штатах Америки, яку щороку вручають особам, чиє життя відображає віддане служінню своїй країні, спільноті або людству. Острів Елліс історично був головним пунктом прийому іммігрантів у США. Там, до речі, деякий час жила і родина Траковуцьких відразу після прибуття до Нового світу. У дев’яносто шостому Артур Трейсі отримав золотий компакт-диск на честь величезних продажів його платівок протягом останніх 60 років. Він став найстаршою зіркою, яка отримала таке визнання. Він також має зірку на Алеї слави у Філадельфії. Останній виступ легенди епохи водевілю відбувся 1997 року на весіллі нью-йоркського діджея Річа Конаті, де Артур заспівав «I Love You Truly».

Його друг і менеджер звукозапису одного разу сказав: «Артуре, ти доживеш до 100-річчя, і коли це станеться, ми запишемо спеціальний альбом на згадку про цю подію!».

Проте цьому так і не судилося статися, адже Трейсі помер у Нью-Йорку 5 жовтня 1997 року у віці 98 років. Його автобіографія під назвою «Вуличний співак» була опублікована вже посмертно. Проте його платівки досі продаються величезними тиражами, а члени фан-клубів у Великій Британії та США відвідують квартиру на Вест-Сайді Мангеттена, справжній музей плакатів, нот, платівок, стрічок і прес-матеріалів.

Так закінчилося століття Артура Трейсі, але його пісні досі живуть на платівках і в серцях відданих шанувальників, які бережуть пам’ять про вуличного співака з Кам’янця-Подільського.

Олександр БУЧКОВСЬКИЙ, військовослужбовець ЗСУ, член НСЖУ.