БУДІВНИЧИЙ ВИЩОЇ ОСВІТИ НА ПОДІЛЛІ.

(ДО 90-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ АНАТОЛІЯ ОЛЕКСІЙОВИЧА КОПИЛОВА)

14 липня виповнилося б 90 років відомому вченому-славісту, ректору вишу, який нині носить назву Кам’янець-Подільський національний університет ім.Івана Огієнка, професору Анатолію КОПИЛОВУ. Мабуть, символічно, що, народившись у славнозвісний день взяття Бастилії, все своє життя пов’язав з історією.

Народився у Шепетівці, а з 1941 р. сім’я переїхала до Ізяслава. Батько працював на різних посадах дрібного державного службовця, мати була домогосподаркою. Після закінчення 1954 року середньої школи Анатолій розпочав трудову діяльність учителем Радошівської семирічки.

У 1955-1958 рр. проходив строкову військову службу в Північно-Кавказькому військовому окрузі. Далі вступив на історичний факультет Чернівецького державного університету.

Під час здобуття вищої освіти проявив яскраві здібності до науково-дослідницької роботи, був активним членом студентського гуртка з історії слов’ян. Тож був направлений на річне стажування у столицю Болгарії Софію для підготовки дипломної роботи, яку блискуче захистив 1963 р. Так розпочалося формування відомого українського історика-болгариста.

Після завершення навчання в університеті отримав доленосне направлення на посаду асистента кафедри історії Кам’янець-Подільського педагогічного інституту. Успішно поєднував викладацьку роботу з науковою й під керівництвом доктора історичних наук, професора Леоніда КОВАЛЕНКА захистив  1967 р. кандидатську дисертацію на тему «Створення Вітчизняного фронту в Болгарії і його роль у встановленні у країні народно-демократичної влади».

Оскільки Анатолій Копилов проявив неабиякі енергійність і організаторські таланти, 1968 року його призначили деканом історико-філологічного (незабаром окремого історичного) факультету. Розгорнув активну роботу з налагодження функціонування колективу факультету. Вдало поєднував амплуа відповідального, турботливого та водночас вимогливого керівника, був прихильником демократичної моделі взаємодії зі студентською спільнотою. 1970 р. отримав атестат доцента.

З лютого 1976 р. призначений на посаду проректора з наукової роботи, а з липня 1977 р. – ректора Кам’янець-Подільського педагогічного інституту, який очолював до 2001 року, встановивши своєрідний рекорд як віку початку ректорування (в 41 рік), так і тривалості перебування біля керма найстаршого подільського закладу вищої освіти (24 роки).

Ректор дотримувався ключової стратегії у своїй роботі: подолати традиційну провінційність, домогтися, аби інститут став центром науково-освітнього і культурного життя Подільського краю й нарівні конкурував з іншими закладами вищої освіти. Серед сформульованих завдань були: постійне нарощування якісних показників кадрового потенціалу науково-педагогічних працівників колективу, організація на базі інституту наукових форумів (міжнародних, всеукраїнських і регіональних конференцій), поліпшення матеріальної бази, зокрема забезпечення навчальними площами, соціальною інфраструктурою, науковою та навчально-методичною літературою, заохочення науково-дослідної діяльності здобувачів освіти.

У результаті на початку ХХІ ст. Кам’янець-Подільський державний педагогічний університет (із 1997 р.), маючи IV рівень акредитації, ввійшов до когорти провідних в Україні. Станом на 2002 р., в його структурі було 7 факультетів, студенти (понад 5 тисяч осіб) навчалися за 18 спеціальностями, користуючись при цьому понад 170 аудиторіями, 49 навчальними кабінетами і 24 лабораторіями. 2001 року на 28 кафедрах працювали 266 викладачів, 197 з яких мали наукові ступені (74% від загального складу). Бібліотечний фонд перевищував 800 тис. томів. Щороку проводилися близько 20 наукових конференцій.

Серед викладачів працювали 5 академіків і 2 члени-кореспонденти трьох академій України, 2 лауреати Державної премії України в галузі науки і техніки, 9 заслужених працівників освіти, 2 заслужені працівники культури, 1 заслужений тренер, 1 заслужений художник, 41 відмінник освіти України. За підсумками роботи закладів вищої освіти України 1999 р. університет посів перше місце серед вищих педагогічних навчальних закладів за кількістю викладачів з ученими ступенями і званнями.

Як керівник, Анатолій Копилов мав природжене «бачення» людей, що в поєднанні з набутим досвідом дозволяло майже безпомилково підбирати обдарованих осіб на заняття посад проректорів, деканів, завкафедрами, котрі працювали злагодженим механізмом. Понад те ніколи не цурався приймати з особистих питань працівників з-поміж господарських і навчально-допоміжних структур, вникав у їхні проблеми й завжди, чим міг, допомагав. Тому ті, хто працював під його керівництвом, оцінили цю постать як добру, чуйну, турботливу Людину, котра намагалася допомогти іншій, хоча зовні, будучи завжди заклопотаним справами, нерідко виглядав відсторонено-байдужим.

Брав активну участь у громадсько-політичному житті міста й області. Постійно виконував обов’язки члена парткому інституту, впродовж 1976-1988 рр. обирався членом бюро міськкому компартії України, а в 1977-1990 р. – депутатом обласної ради народних депутатів. Починаючи з 1977 р., незмінно очолював товариство «Знання» в Кам’янці-Подільському.

Анатолію Копилову було присвоєно почесне звання «Заслужений працівник освіти України», нагороджений орденами «Знак Пошани», «Трудового Червоного Прапора», медалями А.С.Макаренка, Д.С.Ушинського, «За заслуги в освіті», почесними знаками ордена «Святий Дмитро Солунський» IV ступеня і Служби безпеки України.

Незважаючи на адміністративну зайнятість, Анатолій Олексійович продовжував наукові студіювання. З лютого по грудень 1972 р. перебував у відрядженні в Болгарії з метою збирання літератури і джерел для подальших досліджень. 1985 р. була опублікована його монографія «Вітчизняний фронт і народно-демократична революція в Болгарії», яка отримала схвальні рецензії, в тому числі від болгарських істориків. У 1990-х – на початку 2000-х рр. приділяв увагу дослідженню українсько-болгарських зв’язків, діяльності Івана Огієнка, соціал-демократичної течії в болгарському суспільно-політичному житті після Другої світової війни. Загалом перу Копилова належать близько півтораста наукових і науково-популярних праць.

21 грудня 2007 р. Анатолій Копилов відійшов у засвіти, але залишив багату наукову спадщину, успішний університет і добру славу серед колег, студентів та громадськості міста Кам’янця-Подільського. Справа його життя також продовжилася у формі родинної саги. Син – Сергій Копилов – теж став істориком, професором, очолював історичний факультет, у 2013-2025 рр. був ректором Кам’янець-Подільського національного університету ім.Івана Огієнка, який продовжує підтримувати статус флагмана вищої освіти на Поділлі.

Іван БОРОВЕЦЬ, кандидат історичних наук, доцент.