ПОДІЛЛЯ В ЛИТОВСЬКУ ДОБУ АРХЕОЛОГІЧНІ ЗНАХІДКИ МЕДЖИБОЖА
«Тієї ж осені (1362 р.) Ольгерд Синю Воду та Білобережжя повоював…». Це коротке повідомлення в Рогозькому літописці не дає спокою історикам уже близько двохсот років. З одного боку, не викликає заперечень результат події: терени Великого Поділля перейшли під політичний контроль Великого князівства Литовського, а представниками правлячої династії Гедиміновичів стали племінники ОЛЬГЕРДА – князі КОРІАТОВИЧІ. З іншого боку, дослідники намагаються дати відповідь на дуже непросте запитання: де саме відбулася знаменита Синьоводська битва, й чи була це битва у класичному розумінні в епоху пізнього середньовіччя?
Ситуація ускладнена надзвичайною скупістю писемних джерел, зокрема відсутністю дотичних відомостей у центрально- та західноєвропейських хроніках. Загалом наукові дискусії можемо звести до таких висновків:
1) Зіткнення між військами Ольгерда і трьох татарських «князьків» Кутлубаха, Качибея і Димейтера відбулося.
2) Натомість щодо географічної прив’язки події думки розходяться: або це р.Синюха – біля сучасного с.Торговиця на Кіровоградщині, або ж р.Снивода – на межі історичних Київщини, Волині й Поділля. Щодо останньої версії, то свого часу як гіпотетичну її запропонував Михайло ГРУШЕВСЬКИЙ, а нині відстоює Микола ДОРОШ (зауважимо, що без серйозних аргументів). Водночас історичні напрацювання Бориса ЧЕРКАСА, археологічні дослідження Ірини КОЗИР ординського міста Торговиці (саме про нього згадував у XVI ст. польський хроніст Мацей СТРИЙКОВСЬКИЙ), а також наш аналіз опрацьованих матеріалів підтверджують перший варіант локалізації, а саме біля с.Торговиці.
Чи не найголовнішим завданням для князів Коріатовичів стала оборона краю від нападів ординців. Так постали замки в Кам’янці, Червоногороді, Скалі, Брацлаві, Сокільці, Вінниці, Меджибожі. Останньому приділялася чимала увага. Заснований на перетині торгових шляхів – Чорного й Кучманського, Меджибіж часто ставав об’єктом нападів ворогів. Це визначило його виняткову роль в оборонній системі Поділля, а також спонукало будувати потужні укріплення, які збереглися до наших днів. Власне Меджибізький замок зведено на мисі, утвореному злиттям річок Південний Буг і Бужок. Він нагадує неправильної форми довгастий трикутник з орієнтованою на захід основою.
1430 року по смерті великого князя литовського ВІТОВТА поляки, скориставшись політичними негараздами в Литві, захопили Меджибіж із Хмільником і околицями й приєднали до Польського королівства, зіславшись на акт Кревської унії 1385 р. Відтоді Меджибіж став королівським містом.
1540 року його разом із навколишніми селами передано у володіння Миколаєві СЕНЯВСЬКОМУ – цій родині поселення належатиме близько 200 років. 1593 р. Адам Єронім СЕНЯВСЬКИЙ надав місту магдебурзьке право. Останніми власниками Меджибожа стали представники роду Гедиміновичів князі ЧАРТОРИЙСЬКІ. 1831 року за участь у польському Листопадовому повстанні російська влада конфіскувала їхні маєтності, запровадивши в Меджибожі осередок військового постою (саме тому замок і зберігся до наших днів).
У результаті багаторічних археологічних розкопок у фондах Державного історико-культурного заповідника «Межибіж» зберігаються чимало артефактів матеріальної культури, пов’язаних із литовським періодом історії. Зокрема, в архітектурному ансамблі замку збереглася напівкругла вежа другої половини XIV ст. Серед цінних експонатів монети – подільський півгрошик князя Костянтина КОРІАТОВИЧА 1380-х рр., а також денарії Владислава ЯГАЙЛА. Варті уваги деталі озброєння (арбалетні болти XIV ст.) та військового спорядження (зірчаста острога XIV-XV ст.), керамічні вироби (горщики й кахлі XIV-XV ст.), прикраси (персні другої половини XIV – початку XV ст.) та ін. Зауважу, що ми не можемо стверджувати про литовське походження артефактів. Проте вони яскраво репрезентують литовську добу Поділля, зокрема Меджибожа.
Дмитро ВАЩУК, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник
Інституту історії України НАНУ, вчитель історії Кам’янець-Подільського ліцею №16.
Дослідження й підготовка матеріалу відбувалася під час виконання стипендіального проєкту 9SCH11-08239 «Культурний шлях Гедиміновичів: матеріальна спадщина Литви XIV-XVI ст. на теренах України» за підтримки Українського культурного фонду.
Сподобалась стаття?
Love
Sad
