ПРОТОТУРИСТИ І КАМ’ЯНЕЦЬ
27 вересня – Всесвітній день туризму
Кам’янець і туризм настільки щільно переплетені, що одне без одного вже і не уявити. Туристи їдуть дивитися наше Старе місто. Та чи завжди так було?
«ПРЕЧУДОВО РОЗТАШОВАНИЙ КАМ’ЯНЕЦЬ»
Туризм як явище народився у ХІХ столітті. Лише тоді люди усвідомили, що мальовничі краєвиди, старі будинки і укріплення мають певну цінність – й на це варто поглянути власними очима. До того Кам’янець описували посли, військові інженери, мандрівники на кшталт польського дипломата Еріха ЛЯСОТИ 1594 р. чи військового інженера Ульріха фон ВЕРДУМА 1672-го.
Бургундський дипломат Жільбер де ЛАНУА видав 1421 р. книгу мемуарів «Спогади посла». Він їздив Поділлям, тоді ще литовським, мав у Кам’янці зустріч із великим князем Вітовтом, був свідком прийняття князем псковського та новогородського посольств. Щоправда, це був інший Кам’янець – нині містечко в Білорусі. Проте наш теж вівдідав.
Де Лануа згадує: «de Lombourg, passant parmy la Russie la haute, m’en alay en Lopodolie à une autre Kemenich merveilleusement assise». Тобто «з Ломбурга, через верхню Русь, я вирушив до Лоподолії, до іншого, пречудово розташованого Кам’янця». Ймовірно, це одна з перших згадок туристичних принад міста в літературі, хай і в часи, коли до туризму було ще понад чотири століття. Там же він зустрів «ung chevallier, capitaine de Lopodolie, nomme Gheldigold» – Гедигольда, подільського старосту, який його щедро прийняв. Нині книга доступна для перегляду в сервісі Гуглбукс.
І ще одна компліментарна згадка: 1585 року з Молдови через Поділля до Львова їхав англійський мандрівник Генрі ОСТЕЛЛ. Його мандрівку описав Річард ГАКЛЮЙТ у книзі «Головні плавання, подорожі, торговельні операції та відкриття англійської нації» (Principal Navigations, Voyages, Traffiques and Discoveries of the English Nation). 20 жовтня 1585 р., за згадками Остелла, «ми перетнули річку Нестер (Дністер) і прибули до Кам’янця у Поділлі, підвладному королю Польщі: це одне з найсильніших міст за своєю природою та розташуванням, яке можна побачити». Книга також доступна онлайн.
МИСЛИВЦІ – НЕ ТУРИСТИ
Та їхати кудись, аби поглянути на пречудово розташоване місто, у XV чи XVI ст. могли собі дозволити хіба аристократи. Ймовірно, найдавнішими згадками мандрівок Україною в літературі для демократичніших туристів є дві книги одного автора і одного року видання (1841): «Reisen in Südrussland» («Подорожі у Південну росію») і «Reisen im Inneren von Rußland und Polen» («Подорожі внутрішніми регіонами росії та Польщі», томи ІІ і ІІІ) німця Йоганна Георга Коля (Johann Georg Kohl). Там містяться докладні описи Станіславова (сучасного Івано-Франківська), Снятина, Полтави, Харкова, Львова, Одеси, Диканьки, українських сіл, котрі автор проїжджав у мандрах.
Посли описували лише краєвиди, міста та їхніх жителів, Коль же додає фіксацію логістики і готелів. Його тревелоги мали такий успіх, що спонукали цілком присвятитися ремеслу мандрівного письменника – одного з перших професійних авторів путівників у світі. Шкода, та Кам’янець у своїх мандрах він обминув.
Проте того ж 1841 р. зустрічаємо перше вживання терміну «турист» до мандрівників власне на Поділлі. Не послів, спеціалістів чи шпигунів, а саме туристів згадує Алєксандр ПШЕЗДЕЦЬКИЙ у творі «Поділля, Волинь, Україна. Види місць і часів», виданому у Вільнюсі. Правда, як когось, хто лише має з’явитися. У вступі до першого тому Пшездецький пише, що досі в цих краях ніхто не здійснював мальовничої подорожі, якщо не рахувати двох англійців, які пізньої осені 1825 року приїхали на Поділля, аби відвідати знайомого. Господар возив їх по сусідніх маєтках від одного полювання до іншого. Та автор не вважає їх туристами: «але то була подорож мисливська, котра не принесла б їм напевно в Англії слави туристів». Бо ж Тourist у англійців, а також і Touriste у французів – це той, хто подорожує виключно для того, щоб відвідати красу природи і мистецтва.
Пшездецький бідкається, що на Поділлі не заведено подорожувати, щоб оглядати визначні місця власної країни, а мальовничі краєвиди не викликають цікавості, бо «кожен має їх у себе». Ба більше: руїнами, які за кордоном відвідують дуже старанно, «у нас ніхто не цікавиться». Свою книгу автор і пише, щоб ситуацію змінити.
Щоправда, не дуже вийшло. Ще принаймні декілька декад ті, хто приїжджав у місто, аби оглянути пам’ятки, були не стільки туристами, як прочанами або науковцями. Все частіше з’являлися на вулицях Старого міста ті, хто здійснював паломницькі мандрівки до вірменських або католицьких святинь. Скажімо, вірменин Керовбе КУШНЕРЯН 1883 року залишив детальний опис міста і його пам’яток. Його «Паломництво до вірменської Богоматері в Кам’янці-Подільському» було надруковане вірменською мовою у Венеції в 1885-1886 рр.
Ще один вірменин Христофор КУЧУК-ІОАННІСЯН у 1895-1896 рр. подорожував Поділлям, був у Кам’янці, Жванці, Могилеві; описував вірменські пам’ятки, робив фотографії та креслення вже як науковець і дослідник старовини. Його дорожні нотатки друкувалися в тифліській вірменській газеті «Ардзаганк».
ЗАКОРДОННА ГРУПА ІЗ ТРЬОХ ОСІБ
Але індивідуальні мандрівки – одне, а груповий туризм, особливо дитячий, – інше. Коли оглядати місто почали приїжджати цілі групи людей?
На початку 1900-х років російське Міністерство народної освіти почало впроваджувати краєзнавчі поїздки для гімназій. Дозволи на них і звіти публікувалися в «Циркуляре по Киевскому учебному округу» (1880-1910 рр.). Можливо, серед них були і маршрути до Кам’янця, але цю тему варто ще дослідити окремо. На межі XIX-XX століть Кримсько-Кавказький гірський клуб, заснований в Одесі, створив екскурсійну секцію і розпочав систематичні поїздки. Поділля та Кам’янець увійшли до маршрутів клубу Південно-Західним краєм. Наприкінці XIX – у перші роки ХХ ст. Юхим СІЦІНСЬКИЙ організовував екскурсії для приїжджих науковців, зокрема для учасників XI Археологічного з’їзду під час їхньої поїздки Поділлям 1899 р.
Про одну з перших іноземних туристичних груп у нашому місті документи згадують у червні 1908 р. Це звіт Пйотркувського відділу Польського краєзнавчого товариства, надрукований у краєзнавчому часописі «Земля» 1909 року. Товариство здійснило того року шість екскурсій, одна з них була до «Кременця, Кам’янця-Подільського та Хотина». Група складалася з трьох осіб. На масовість вся ця діяльність не дуже тягнула. Чому?
ЗАЛІЗНИЦЯ – КЛЮЧ ДО ТУРИСТИЧНОГО УСПІХУ
Велетенським каталізатором для поширення масових мандрівок стала залізниця, котра з середини ХІХ ст. вибухово розвивалася у світі. Вона допомогла перетворити глухі гуцульські та бойківські села в Карпатах на популярні зимові й літні курорти. А що ж Кам’янець? Місто суттєво відставало від прогресу: Жмеринка і Проскурів давно об’єдналися рейками, а до губернського центру залізниця все не приходила. Нормального шосе теж не було. Немає доріг – немає туристів.
У львівській газеті «Перегляд» («Przeglad» №109 за 1896 р.) писали: «Все частіше говорять про будівництво залізниці до Кам’янця-Подільського, а саме про під’єднання його до головної лінії державної залізниці на Поділлю, Волині та Україні, а виконання цього проєкту має не пізніше кінця цього року закінчитися. Залізниця до Кам’янця-Подільського буде правдивою доброчинністю для мешканців Поділля, особливо для селян та урядників всіх категорій з адміністративної точки зору. Бо зараз Кам’янець-Подільський, столиця великої і багатої губернії, розташованої у південно-західному закутку, єднає з провінцією лише поштова дорога, а від залізниці місто віддалене за 100 верст! Тому кожен, хто має будь-які офіційні справи, змушений здійснювати довгу дорогу та незручну подорож верхи. Влітку труднощі цієї подорожі, щоправда, винагороджуються мальовничими краєвидами відомих обрисів північного Поділля, але така компенсація вигідна для туристів, а не для людей, які поспішають до губернського міста. Кам’янець-Подільський має 40 000 мешканців, і тому, після Києва, Бердичева та Житомира, є четвертим за величиною містом у групі так званих південно-західних губерній. Його безпосередня близькість до австрійського, а також румунського кордонів дозволяє очікувати, що з часом він стане важливим торговим та транзитним пунктом у відносинах з цими країнами».
Ця замітка цікава не лише своєю наївністю у сподіваннях на швидку появу залізниці, а й ще одною згадкою слова «туристи» щодо нашого міста.
«Перегляд» помилився в датах появи залізниці. Зміни в цьому питанні почалися аж за 14 років. У числі 40 за 1910 рік польського
наукового часопису «Przeglad techniczny» («Технічний огляд») читаємо в замітці «Подільська залізниця»: «Концесію на будівництво нової Подільської залізниці було надано графу Юзефу ПОТОЦЬКОМУ, який одразу ж розпочав створення акціонерного товариства для будівництва та експлуатації нової залізничної лінії, яка мала б з’єднати Шепетівку на Волині з губернським містом Поділля – Кам’янцем. Нова залізниця перетинатиме Заславський та Староконстянтинівський райони на Волині та Проскурівський, Новоушицький та Кам’янецький райони на Поділлі. Весь цей регіон, найродючіший у світі, був позбавлений будь-якого залізничного сполучення, а губернське
місто Кам’янець знаходиться за 85 верст від найближчої залізничної станції (Ларга). Нова Подільська колія заслуговує також на увагу, бо сполучить австрійське прикордоння, бо ж Кам’янець лежить від нього за 20 верст. Довжина нової залізниці становитиме 224 версти. Починаючи від станції Шепетівка Польсько-Західної залізниці, лінія має проходити через такі пункти: Плесна, Жилинці, Лисинці, Антоніни (резиденція графа Потоцького), Старо-Констянтинів, Палуги, Марунки, Зедира, Бужок, Стуфчинці, Проскурув, Шаровечка, Буйволівці, Кадіївка, Ярмолінці, Соколівка, Лошківці, Несторівці, Дунаївці, Циганівка, Балин, Вербка, Кам’янець-Подільський. Будівельні роботи на залізниці планують розпочати восени цього року».
6 січня 1911 р. україномовна київська газета «Рада» повідомляла, що через великі сніги і морози роботи над залізницею були призупинені до весни.
Минуло 116 років, а потягом із Кам’янця до Антонін чи Старокостянтинова, теж цікавих для туристів, усе ще не потрапити.
КРАЩЕ ЗА ЗАЛЬЦБУРГ
Цілу серію статей про наше місто під назвою «На давньому рубежі» в польському краєзнавчому часописі «Земля» (Ziemia) за 1910 рік пише освітянка і редакторка Яніна ВАРНКУВНА (1851-1934). Попри свою активну діяльність (вона навчала бідних дітей на Познанщині), пані активно мандрувала. Матеріали щедро проілюстровані фотографіями і гравюрами з видами міста, в них детально описана історія Кам’янця. Та найцікавішим у статті є висновок авторки: «Якби десь у Німеччині, Франції чи Англії існувало місто з таким розташуванням, люди з обох півкуль приїжджали б, щоб побачити його, читати серед руїн, дослідити його минуле. Але про Кам’янець ніхто чужий не знає, та й серед своїх знає лише невелика жменька». А чому? «Бо як же ж це влетіти залізницею у засвіти, аж до Бессарабії, потім 35 верст їхати на коні, переправитися вночі довгим поромом через стрімкий Дністер, зупинитися в якомусь паршивому готелі…». Інфраструктура в масовому туризмі – головний чинник. І нині, і сто з гаком років тому. Медом на серце звучить порівняння Кам’янця з австрійським Зальцбургом: «Якщо ми захоплюємося Зальцбургом, то Кам’янець заслуговує на набагато більше людського захоплення, бо хоча й трохи нагадує Зальцбург, але є красивішим, бо колишня могутність, яка місцями вже розсипається на порох, віє з кожної брами, з кожної розваленої вежі, з кожного фрагменту зруйнованих мурів і будить у душі гучний шум, сповнений туги та жалю». Проблема не у відсутності пам’яток, а в тому, що про них мало знають і сюди важко дістатися. Сполучення немає!
Саме залізниця мала допомогти появі й нормальних доріг до Кам’янця. «Рада» 23 грудня 1911 р. згадувала, що в місті відбулися Надзвичайні земські повітові збори. На них було ухвалено «доклад управи про збудовання 225 верстов шосейної дороги; ухвалено на протязі 15 років завести загальну освіту і заснувати учительську семинарію в Кам’янці. Ухвалено також брати попудне з грузів нової колії Кам’янець – Проскурів, щоб покрити цим видатки на будівлю шосейних доріг в повіті». Попудне – мито на кожен пуд (16 кг) вантажу. Хитро!
Та коли рейки в Кам’янці таки з’явилися, почалася Перша світова, а далі вже довго було не до туризму…
Ірина ПУСТИННІКОВА.
Ілюстрації зі статті «На давніх рубежах» в польському краєзнавчому часописі «Земля» за 1910 рік.
Посилання
Книга мемуарів Жільбера де ЛАНУА «Спогади посла» доступна для перегляду в сервісі Гуглбукс
Книга Річарда ГАКЛЮЙТА «Головні плавання, подорожі, торговельні операції та відкриття англійської нації»
(https://www.gutenberg.org/cache/epub/7900/pg7900-images.html)
Книги Йоганна Георга КОЛЯ
(https://www.digitale-sammlungen.de/de/view/bsb10467185?page=,1)