ШАПІРА З КАМ’ЯНЦЯ ТА ЙОГО СУВОЇ

1883 року ім’я Мойсея Вільгельма ШАПІРА було на шпальтах провідних європейських газет. Його звинувачували у продажі фальсифікованих рукописів Старого Завіту, які ввійшли в історію як «Сувої Шапіри». Не витримавши сорому, цей єрусалимський купець покінчив життя самогубством. Через півтора століття дослідники досі сперечаються щодо справжності знайдених ними фрагментів. Проте про нього майже зовсім невідомо в його рідному місті, Кам’янці-Подільському, де він народився 1830 року в єврейській сім’ї.

Ще коли Мойсей був дитиною, його батько поїхав у пошуках кращої долі до Османської імперії. Досягнувши свого двадцятип’ятиліття, юнак сам вирушив його слідами до Святої Землі. Під час подорожі він зустрів у Бухаресті християнських місіонерів, охрестився під іменем Вільгельма і подав заявку на прусське громадянство. У Єрусалимі став членом спільноти новонавернених протестантських християн і відкрив крамницю релігійних сувенірів та антикваріату. Згодом Шапіра познайомився з медсестрою німецького шпиталю Розеттою Йоккель, яка стала його дружиною і народила йому двох дітей: Марію Розетту (майбутню французьку письменницю Міріам ГАРРІ) та Августу Луїзу.

Дослідник біографії Шапіри, американський письменник і журналіст Ханан ТІГАЙ (Chanan Tigay), у книзі «Втрачена книга Мойсея: полювання за найстарішою Біблією у світі» (оригінал англ. The Lost Book of Moses: The Hunt for the World’s Oldest Bible) описує його як амбітну людину, яка прагнула підвищити свій соціальний статус і стати важливою фігурою в єрусалимському суспільстві того часу. Для хизування він навіть придбав у вигляді домашнього улюбленця двохметрового страуса з надзвичайно поганим характером. Крім справжньої старовини, Шапіра не гребував підсовувати покупцям і фальшивки. Одного разу в Лондоні він намагався продати гробницю біблійного Самсона, поки викладач івриту Оксфордського університету Адольф НОЙБАУЕР не викрив підробку. Іншим разом він намагався видати штучно зістарений середньовічний єврейський рукопис за фрагмент книги пророка Єремії, написаний у часи Ісуса Христа. Як наслідок, ці маніпуляції зі старовиною і репутація фальсифікатора в майбутньому зіграють із ним злий жарт.

Подією, яка назавжди вплинула на життя Шапіри, стало знаходження священником і дослідником Фредеріком Августом КЛЯЙНОМ 1868 року «Моавітського каменю» (Стели Меші), який нині зберігається у французькому Луврі. Цей артефакт IX століття до нашої ери знайдено в йорданському Дібані, на схід від Мертвого моря, і мав вигляд чорної базальтової полірованої плити висотою 1,15 м і шириною 0,6 м. На ній був напис моавітянською мовою давньоєврейським письмом, що підтверджував біблійну розповідь про моавітського царя Мешу з погляду моавітян. Це перший випадок, коли були виявлені докази, що підтверджували події, описані у Старому Заповіті, зокрема у Другій книзі Царів 3:4-28.

Це породило значний попит серед європейських колекціонерів на такі реліквії, чим не міг не скористатися Шапіра. Він був тим, хто зчитував настрої громадськості, щоб визначити, чого вона прагне, і дарував це їй будь-якими необхідними способами. Оскільки німецькі археологи не отримали Моавітського каменю, вони поспішали купувати все, що стосується моавітської тематики, намагаючись випередити конкурентів. 1873 року Шапіра без труднощів продав Берлінському музею 1700 моавітських керамічних виробів за 20 000 талерів, що дозволило йому перебратися разом із родиною до елегантної вілли на північ від Яффської дороги. Сьогодні цей котедж відомий як Будинок Тіхо і належить Музею Ізраїлю. Статуетки згодом виявилися фальшивками, виготовленими знайомим Шапіри торгівцем Селімом аль-Карі. Проте навіть це викриття не стало на заваді подальшій комерційній діяльності вихідця з Кам’янця.

1883 року він повідомив, що знайшов неподалік від Мертвого моря п’ятнадцять шкіряних сувоїв, які містили уривки біблійної книги Второзаконня давньоєврейською мовою і багатьма деталями відрізнялися від канонічних аналогів Святого Письма. Зокрема, найбільш важливою відмінністю був додатковий вірш до Десяти Заповідей, що звучав так: «Не будеш ненавидіти брата свого в серці у своєму. Я – Бог, Бог твій». 

У листі початку серпня 1883 року до британського професора і дослідника масоретської (вчених переписувачів Святого Письма) традиції Крістіана Девіда ГІНЗБУРГА Шапіра так пояснює історію знахідки: «У липні 1878 року шейх Махмуд Аракат, відомий головний провідник з Єрусалима до Йордану, відвідав мене зі звичайним візитом… [як] шейх привів усіх бедуїнів Сходу до свого будинку… він познайомив їх зі мною… Наступного дня я дізнався… що деякі його знайомі сховалися у печерах, вирубаних високо в скелі… поблизу Муджибу. Вони знайшли там кілька пачок старого чорного льону. Вони зняли льон і… залишилися лише чорні шкіряні смужки з написами, які вони викинули (або, здається, він сказав, що кинув у вогонь, але я не впевнений); але один з них підняв їх… Я попросив шейха найняти його як посланця, щоб він приніс мені деякі з цих шматків, щоб я міг їх оглянути… Приблизно за дванадцять днів я отримав чотири чи п’ять колонок… ще за вісім днів він приніс мені близько шістнадцяти; через одинадцять чи дванадцять днів, ще чотири чи п’ять… Я більше не бачив цього чоловіка. Шейх невдовзі помер, і я втратив усі сліди, які дозволили б мені продовжити стеження за цим об’єктом». 

Проте Тігай подає іншу версію, спираючись на розповідь Берти Спаффорд ВЕСТЕР, дочки засновника Американської колонії в Єрусалимі Горація СПАФФОРДА. Вона дізналася про скарги єменських євреїв на так званого «рабина Мойсея», який приїхав до Ємену в пошуках старовинних рукописів. Коли той побачив один сувій, запропонував його купити, але «вони сказали, що краще розлучаться зі своїми очима чи життям, ніж зі своїм улюбленим рукописом». Тож Шапіра домовився з османським губернатором, щоб у супроводі турецьких солдатів силоміць забрати фрагмент. Натомість колишнім власникам залишив незначну суму грошей.

24 вересня 1878 р. Шапіра надіслав копії німецькому теологу і досліднику давніх єврейських текстів Костянтину ШЛОТТМАНУ, який уже одного разу засвідчив справжність моавітських підробок Шапіри 1870 року. Проте цього разу він був більш обачнішим і назвав представлені фрагменти відвертою підробкою. Така реакція була і в інших дослідників, тому розчарований Шапіра вирішив помістити рукопис у банк «Бергхайм і компанія», де він перебував майже п’ять років.

У червні 1883 року Шапіра привіз фрагменти до Німеччини і намагався продати їх Королівській бібліотеці Берліна. Після наради провідних знавців Біблії та давніх рукописів того часу вони одностайно визнали їх фальсифікатом. Незважаючи на це, бібліотека погодилася їх придбати за значно нижчою ціною, щоб німецькі студенти могли наочно вивчати техніку підробки. Проте сам торгівець на це не погодився і вивіз сувої до Лондона, де запропонував їх Британському музею за 1 000 000 фунтів. Дирекція музею призначила згаданого вже Гінзбурга дослідити автентичність знахідок, проте він, як і головний бібліотекар музею Едвард Огастес БОНД та відомий сходознавець Шарль Симон КЛЕРМОН-ГАННО з французького Міністерства народної освіти визнали їх підробкою.

«Похоронним дзвоном» для сувоїв Шапіри стали висновки Адольфа Нойбауера, який уже раніше викрив фальсифікацію труни Самсона. Якщо висновки німецьких дослідників не стали надбанням громадськості, то на Туманному Альбіоні результати експертизи швидко опублікували у пресі. Щоб побачити підроблені сувої, до музею приїжджав навіть тогочасний англійський прем’єр-міністр Вільям ГЛАДСТОН. Спалахнув величезний скандал, який довів Шапіру до відчаю і змусив його покинути британську столицю. У щотижневому британському сатиричному журналі «Punch» на нього помістили карикатуру, в якій використано антисемітські стереотипи.

У листі до Гінзбурга єрусалимський купець написав: «Ви мене обдурили, опублікувавши та виставивши на показ речі, які вважаєте неправдивими. Не думаю, що зможу пережити цю ганьбу. Хоча я ще не переконаний, що рукопис є підробкою, хіба що це зробив пан Ганно. Я виїду з Лондона за день-два до Берліна». Проте замість Німеччини він опинився в Амстердамі, де в листах до бібліотекаря Британського музею переконував його в автентичності знайдених рукописів і благав дослідити їх ще раз. Він неодноразово повторював, що гріх віри у фальшивий документ не набагато більший, ніж невіра у справжній.

Через пів року, 9 березня 1884 р., Шапіру було знайдено застреленим у готелі «Віллемсбруг» у Роттердамі. Його поховали в бідній частині кладовища Кроосвейк у безіменній могилі.

Частина сувоїв дісталася його вдові, яка 1884 року надіслала «два невеликі шматочки» Шлоттману для подальшого вивчення. Пізніше вони з’явилися на аукціоні Sotheby’s 1885 року, і їх придбав книгопродавець Бернард КВОРІТЧ за 10 фунтів 5 шилінгів. Через два роки новий власник виставив їх на продаж за 25 фунтів стерлінгів на англо-єврейській історичній виставці. 2011 року журналіст Метью ГАМІЛЬТОН встановив, що на публічній лекції в Бертон-он-Трент 8 березня 1889 року фрагмент продемонстрував англійський лікар та історик Філіп Брукс МЕЙСОН. Подальше місцезнаходження артефактів Шапіри невідоме.

На цьому в цій справі можна було поставити крапку, якби не знахідка бедуїнами неподалік від Мертвого моря найдавніших у світі біблійних манускриптів і релігійних текстів, відомих як кумранські тексти. У Кумрані було знайдено більше копій Второзаконня, ніж будь-якої іншої книги Біблії. Деякі з них були шкіряними сувоями, як ті, що були представлені Шапірою. Це знову розпочало дискусію в наукових колах про достовірність знахідки кам’янчанина. Завідувач кафедри єврейських і семітських досліджень 

Вісконсинського університету (США) та дослідник кумранських рукописів Менахем МАНСУР 1956 року припустив, що сувої Шапіри могли бути справжніми попередниками сувоїв Мертвого моря. Професор Кембриджського університету Дж. Л. ТЕЙЧЕР навів гіпотезу, що вони могли бути копією Второзаконня, переробленою для літургійних і катехитичних цілей у ранній юдео-християнській спільноті.

2021 року на сторінках видання Zeitschrift fur die Alttestamentliche Wissenschaft (Журнал для досліджень Старого Заповіту) Ідан ДЕРШОВІЦ, завідувач кафедри єврейської Біблії та екзегези у Школі єврейської теології Потсдамського університету, теж виступив за автентичність сувоїв Шапіри. А також поділився своєю мрією, що одного дня в Єрусалимі з’явиться вулиця імені Мойсея Шапіри.

Нині все більше вчених закликають переглянути звинувачення щодо палестинського торговця у світлі сучасних історичних знахідок. Проблема в тому, що рукописи, знайдені Мойсеєм Вільгельмом Шапірою, безвісти зникли, тому досі вони залишаються однією з нерозгаданих таємниць для дослідників. Що це було: фальсифікація високої якості чи знахідка століття, яка випередила відкриття сувоїв Мертвого моря і пролила світло на досі невідомі сторінки написання Біблії? Думаю, в кожного варіанта знайдуться свої прихильники і противники, тому справа Шапіри ще довго триматиме в інтризі. Проте це не применшує факту, що наше місто народжує справді видатних, хоча й часто дуже суперечливих особистостей.

Олександр БУЧКОВСЬКИЙ, військовослужбовець ЗСУ.