ГЕРОЇ НАЗАВЖДИ В НАШИХ СЕРЦЯХ

Із фронту надходять не лише новини про поступове звільнення українських земель від російської навали. На жаль, цього тижня Кам’янеччина отримала сумні звістки про загибель земляків. Життя дев’ятьох захисників обірвалося на війні, яку розв’язала росія. У місті дні поховання Героїв оголосили Днями жалоби.

ОПТИМІСТ «МАХНО» ЗІ ЩИРОЮ ДУШЕЮ

У неділю, 4 ве­ресня, Кам’янець-Подільський попрощався із гра­натометником стрілецького взводу молодшим сержантом Сергієм ПОДОЛЯНОМ (із позивним «Махно»). 40-річний кам’янчанин із перших днів повномасштабного вторгнення давав відсіч російській армії. У Героя зали­шилися батьки і двоє діток – Михайло та Софійка.

– Сергій – молодий, енергійний, позитивний. Гарний друг та просто щира й добра людина, завжди готова прийти на допомогу. Вихованець Кам’янець-Подільської федерації кікбоксингу та Клубу бойових мистецтв «Прайд», – розповідає кам’янецький тренер Анатолій Лабатюк, який знав Сергія 22 роки. – Останнім часом жив у Києві, де мав власний бізнес. Долучився до громадської патріотичної організації «Український легіон» і часто їздив на військовий вишкіл.
У перші дні війни став на захист України. Знаю, що Сергій разом із бойовими побратимами відбивали Київ і Київську область, виконували складні завдання в Сумах, Чернігові, а останні – на Харківщині. Аби батьки не хвилювалися, казав, що все нормально, стоїть на блокпосту. Коли в нього був час, телефонував і мені. Востаннє розмовляв із ним увечері 29 серпня, а вже 31-го Сергія не стало.
Він був оптимістом і міг розрядити будь-яку напружену ситуацію влучним жартом. Усім допомагав, захищав і боровся за справедливість до останнього подиху. Ніколи ні на кого не тримав зла. Бували в його житті й складні часи, але ніколи не падав духом і не вмикав задню. 5 грудня йому мав виповнитися 41 рік.

БОРОВСЯ ДО ОСТАННЬОГО ПОДИХУ

У скорботі жителі Китай­городської громади. 5 верес­ня живим коридором зустрічали тіло полеглого Олега ЧОРНОГО, який загинув 29 серпня на Донеччині.

– Олег Вікторович народився 17 грудня 1981 ро­ку в Вихватнівцях, – розповідає односельчанин Юрій. – Після закінчення школи вищу юридичну освіту здобував у Хмельницькому університеті управління і права. Під час навчання у виші закінчив військову кафедру при академії прикордонних військ. Із 2004 до 2017 року проживав у Хмельницькому, де працював головним спеціалістом юридичного відділу Фонду соцстрахування. Повернувся в рідне село, де займався господарством. Після повномасштабного вторгнення російсь­кої федерації не зміг залишатися осторонь і 12 березня пішов добровольцем. Із 5 квітня і до останнього подиху був командиром взводу Закарпатської гірничо-штурмової бригади, залишався вірним українському народу, виборював незалежність і волю Батьківщини. У нього залишилися донька, син, батьки, сестра і племінниця.

ХОТІВ ВИВЧИТИ ДІТЕЙ І ДОЧЕКАТИСЯ ВНУКІВ

Того ж дня, 5 ве­ресня, Кам’я­нець-Поділь­сь­-ка міська громада віддала шану солдату Руслану СТАР­ЧУКУ. 37-річний чоловік загинув 29 серпня вна­слідок артоб­-стрілу в районі населеного пунк­ту Любо­мирівка на Миколаївщині.

– Руслан народився і виріс у Кам’янці-Подільському. Навчався в 17 школі та Кам’янець-Подільському професійному художньому ліцеї. Працював в охоронній фірмі, понад 10 років – будівельником в Одесі. Два роки тому уклав контракт зі Збройними силами Украї­ни. Був водієм-механіком військової
частини А2980. Фактично з перших днів повномасштабного наступу він захищав Україну. Щодня телефонував додому, коли був зв’язок, – крізь сльози розповідає дружина Тамара. – Востаннє з ним розмовляла 29 серпня, в день його загибелі. Він розповів, що пішли в наступ, звільнили одне село і заходять в інше. А потім я вже не могла до нього додзвонитися. Мій Руслан був відкритим, компанійським, мріяв поставити дітей на ноги і дочекатися внуків. Ми всі його дуже любили.
У Героя залишилися дружина, 16-річна донька і два сини 5 і 12 років.

ІДУТЬ НАЙКРАЩІ

Не стримували сліз і 6 вересня. 31 серп­ня в боях за Україну загинув житель села Улянівка молодший сержант Олег ДИБКО. Чоловіку було 45. У нього залишилися мати, діти, дружина, три сестри.

– Олег родом із села Супрунківці, але понад 20 років проживав в Улянівці, – каже староста села Юрій СІКОРА. – Працював у ТОВ «Іскра», а потім – водієм автобуса. Ще з початку АТО, 2014-го, його мобілізували. Пережив тоді чимало, з неабиякими трудно­щами йому вдалося вийти з-під Дебальцевого. Повернувся додому в мирне життя. У лютому знову став на захист Батьківщини. Був гранатометником гірсько-штурмового батальйону військової
частини А1556. Часто телефонував дружині, мріяв приїхати додому хоч у коротку відпустку, бодай виспатися в теплому ліжку, а не в сирій землі. Відомо, що загинув земляк під час наступальних дій поблизу населених пунктів Нововознесенське та Миролюбівка Херсонської області. Олег був Людиною з великої літери, порядним, хорошим, справедливим, вірним другом, усі його в селі поважали.

Цього ж дня, 6 вересня, міс­то прощалося з полеглим воїном 48 інже­нерної бригади Дмитром ГЛОВАЧЕВСЬКИМ. Молодший сержант загинув третього вересня в ході бойових дій на Донеччині. Офіцеру було 38 років. У ЗСУ – з 2016 р. Колеги розповіли, що Дмитро був хорошим хлопцем, надійним і працелюбним.

Без чоловіка і батька залишилися дружина, син і донька. Чин похорону над полеглим воїном здійснив капелан Кам’янець-Подільського гарнізону протоієрей Олександр Цісар, який залишив на своїй сторінці такий допис:
«Дмитро – гідний син українського народу, який проявляв свою щиру любов до людей і землі, яка його зростила, був взірцем самовідданості та відваги. Пам’ять про звитягу воїна-героя назавжди залишиться в серцях рідних, близьких, друзів, бойових побратимів та всього колективу 48 інженерної бригади».

НЕ ВІРИМО, ЩО ВЖЕ НЕ З НАМИ…

Учора, 7 вересня, місто попрощалося із 33-річним Валентином ГЛУХОВСЬКИМ. Від втрати сина не може оговтатися мати Галина, яка в соцмережах залишила такий допис:

«Не хочу і не можу повірити в таку страшну звістку, твоє серденько перестало битися 1 вересня, а я чекала дзвінка… Не вірю в те, що вже ніколи не почую твого голосу, не притулюсь до тебе, мій дорогий!».

Не стримує сліз і дружина Анастасія:
– Валентин – кам’янчанин. Навчався в 15 школі й планово-еко­номічному технікумі на бухгал­тера. Але за фахом не працював. Багато років виготовляв меб­лі, був торговим агентом у різних фірмах. В останні роки їздив до Польщі. За що б не брався, все в нього виходило.
Коли росія вторглася в Україну, пішов до військкомату, написав заяву і вже третього березня його мобілізували. Виконував завдання на сході України, був водієм-механіком. Востаннє я з ним розмовляла 25 серпня. Він ніби щось передчував, казав: «Я тут, напевне, не виживу. Справжнісіньке пекло, багато поранених і загиблих».
У Героя залишилися два сини 5 і 8 років, дружина, мати, сестра.

Також учора провели в останню путь військовослужбовця сержанта Михайла СТИХУНА. Йому було лише 41. Герой загинув 4 вересня внаслідок артобстрілу в Миколаївській області. Тата більше не побачать дві доні…

Його бойові побратими розповіли, що Михайло родом із Вінниччини, але понад 20 років мешкав у Кам’янці-Подільському. Тут одружився, виховував двох донечок. Із 2001 року служив у ЗСУ. Був кваліфікованим сапером, вірним другом і відданим сином Батьківщині.

ЧОРНІ ДНІ В МАКІВСЬКІЙ ГРОМАДІ

Дві сумні звістки з фронту прилетіли до Маківської громади. У боях за Україну загинув житель села Маків Роман ОРЛОВСЬКИЙ. Йому було 53. Герой загинув під час наступальних дій на Херсонщині.

А 7 вересня стало відомо, що окупанти обірвали життя 43-річного Василя МАЙДАНЮКА, жителя села Блищанівка.