ТЕРОРИСТИ ВІДІБРАЛИ ЖИТТЯ

7 жовтня жителі Кам’янець-Подільської міської громади провели в останню путь трьох Героїв: Влада НЕБОРСЬКОГО, Вадима ВЕРЕЦУНА і Сергія АКІШЕВА. Нашу душу розривав біль від втрати захисників, а серце палало ненавистю до російських окупантів.

МРІЯВ ПОВЕРНУТИСЯ В МОРЕ

Усі ці вісім років із російською ордою боровся старший солдат Сергій АКІШЕВ, якому було 38.
Із гордістю про сина розповів батько Володимир Ілліч, кот­рий також є військовим. Наразі чоловік перебуває в шпиталі після важкої травми.

– Сергій народився 1 січня 1984 року в Кам’янці. Навчався в 6 школі, а потім – у Херсонському морському коледжі. Пішов моєю стежиною, бо за освітою я – моряк, довгий час ходив у море. До 2014 року Сергій теж працював старшим електромеханіком на судні, а коли почалася війна на сході, уклав контракт із ЗСУ. Служив у 80 десантно-штурмовій бригаді, потім – де­який час зі мною в Кам’янець-Подільській інженерній бригаді, в 321 батальйоні, але знову повернувся у 80-ту. Неодноразово виконував завдання на сході України. З першого дня вторгнення теж бив ворога, був на Херсонському, Краматорському і Харківському напрямках. Служив на різних посадах, останні з яких – стрілець-навідник СПГ, а віднедавна – механік-водій на новому БТРі. 24 серпня нам навіть пощастило зустрітися в Краматорську, а потім я зазнав важкої травми. 28 вересня на Харківщині екіпаж у складі 9 військових їхав на зачищення території. Серед них був ще один наш земляк Вадим Верецун. На жаль, хлопці потрапили під артобстріл і всі загинули в районі села Нижня Журавка. Спочатку сина і побратимів вважали безвісти зниклими, але через декілька днів у шпиталі я отримав трагічну звістку про його смерть. Сергій мріяв про власну квартиру, на неї навіть кошти були зібрані. А після Перемоги планував повернутися в море, бо любив морську стихію. Захоплювався футболом і автоспортом.

У Героя залишилися батьки, молодший брат, донька – студентка Прикордонної академії. Також у Сергія залишилися дружина та маленька донечка, яка безмежно любила тата.

НЕ ЛЮБИТИ ВАДИМА БУЛО НЕМОЖЛИВО

7 жовтня в останню путь провели і Вадима Верецуна. Свого часу хлопець навчався в ДНЗ «Подільський центр ПТО», де потоваришував із майст­ринею виробни­чого навчання Наталією Зборовець. Про свого студента вона розповіла з неабиякою теплотою та щирістю:

– Вадим народився 23 червня 1997 року на Херсонщині, в с.Чорнобаївка. До Кам’янця родина переїхала 2016 року. В нашому закладі здобував професію «Кравець». Казав, що хоче бути корисним людям і нести красу. Був веселим, комунікабельним, активним, завжди позитивним і усміхненим. Це така була дитина, що не любити було неможливо. Завжди з радістю брав участь у демонстрації одягу, захоп­лювався туризмом. У грудні 2021 року мені подзвонила його мати і сказала, що Вадим уклав конт­ракт із ЗСУ. Сказав, що хоче захищати Україну. Служив у десантно-штурмових військах. Повномасштабна війна застала його в Житомирі, там брав участь в обороні Житомирської траси і втратив багатьох побратимів. Навесні Вадим зазнав поранення і лежав у госпіталі в Миколаєві. Часто мені телефонував: «Наталю Миколаївно, в мене все добре! Щойно одужаю, повернуся до хлопців – і знову в бій». Як би важко йому не було, ніколи не скаржився, а завжди був оптимістом. 23 червня я привітала його з 25-річчям і побажала, щоб ми обов’язково зустрілися і разом відсвяткували Перемогу. Таку мали мрію, на жаль, уже нездійсненну. Коли почали гинути його побратими, якось у розмові Вадим сказав вітчиму, що живим, мабуть, не повернеться, і просив поховати його в Кам’янці-Подільському, бо йому подобалося місто. У Вадима залишилися мати, вітчим і два брати, старший із них служить у Чорнобаївському вертолітному полку. Вадим хотів, щоб рідні ним пишалися. Так і сталося. Нехай із Богом спочиває це дитя. Він навіть власної сім’ї не встиг створити, а йому ще б жити і жити.

ЩОБ СИН І ПЛЕМІННИКИ НІКОЛИ НЕ ЗНАЛИ ВІЙНИ

Суботній ранок приніс трагічну звіст­ку: на Херсонщині загинув житель Оринина, командир кулеметного відділення Олег ГОРНИЙ.

– Олег народився 2 квітня 1982 року в Оринині. Навчався в місцевій школі, а потім – у Балинському профтехучилищі, де здобув фах тракториста. 2000 року служив в армії на Одещині, здобув військову спеціальність «Стрілець» і звання – сержант. Одружився, його 17-річний син нині на­вчається в Харківській академії внутрішніх справ, факультет якої передислокований до Ка­м’янця-Подільського. До 2012-го займався підприємницькою діяльністю на Кам’янеччині. Встиг і поїздити на заробітки по світу до 2017 р. Відтоді проживав у Києві, де теж мав власну справу. У перший день вторгнення повернувся до Кам’янця і сам пішов до військкомату. Спочатку був у роті охорони, а наприкінці квітня його перевели до 128 гірсько-штурмової бригади в Мукачеве. У червні їх перевели в місто Сарни, де будували укріп­лення поблизу білоруського кордону і пат­рулювали територію. Всередині серпня Олег потрапив на Дніпропетровщину. Загинув 6 жовтня при виконанні службових обов’язків у селищі Нова Кам’янка під час артобстрілу. Олег мріяв, щоб у його родині все було спокійно, всі були живими-здоровими. Він мав добру вдачу, ніколи не відмовляв у допомозі, мав багато друзів, які завжди були з ним на зв’язку, де б він не перебував. Нічого не боявся, не чекав манни з неба, а завжди працював. Коли він вирішив добровільно стати на захист України, сказав мені: «Я хочу, щоб ми закінчили цю війну, і в країні нарешті запанував мир, щоб ні син, ні племінники ніколи більше не воювали. Ми мусимо ви­гнати цю наволоч із нашої землі й відбити в них бажання посягатися на чужі держави», – розповів родич за­гиб­лого захисника Олександр.

У Олега залишилися мати, син, рідна сестра і племінники.

ГЕРОЙ ВІДДАВ ЖИТТЯ ЗА ВОЛЮ

Новоушиччина і вся Україна сумують із приводу трагічної загибелі свого Героя Олександра МОСЮКА. На сайті Новоушицької територіальної громади повідомляється, що Олек­сандр Іванович народився 9 трав­ня 1984 року в с.Косиківці, там же навчався у шко­лі. Загинув 30 вересня в бою за Батьківщину в Первомайському Донецької області.

«Розділяємо пекучий біль рідних і близьких, схиляємо голови в глибокій скорботі. Нехай опіка Всевишнього полегшить гіркоту втрати дорогої та рідної людини, нашого Героя, який віддав життя за волю та незалежність усієї України», – йдеться в дописі.