ВІЙНА ЗАБИРАЄ НАЙКРАЩИХ

Земля здригається від вибухів на полі бою, а наші серця стискаються болем від звісток про втрати земляків.

ЗАВЖДИ ЙШОВ УПЕРЕД

16 січня кам’янчани прийшли віддати шану старшому лейтенанту Руслану ДІМІТРОВСЬКОМУ, який загинув на Харківщині.
Руслан народився на Донеччині, рано осиротів, виховувала хлопця бабуся в Ка­м’янці-Подільському. Навчався в «Славутинці». Відстоював волю на Майдані, а потім служив командиром інженерно-саперного взводу.

– Із Русланом я познайомився 2015 року, коли ми разом вступили до Національної академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, аби навчатися на офіцерів Збройних сил України, – розповідає його товариш Ілля Борщевський. – Він був людиною, яка привертала увагу навіть тих, хто його не знав. Руслан із перших днів навчання викликав повагу серед однокурс­ників, оскільки вже мав певний бойовий досвід у саперній справі. На теоретичних заняттях підказував, а на практичних – допомагав. Я в жодного однокурс­ника не бачив стільки інтересу в очах. Він завжди пишався, що є майбутнім фахівцем інженерних військ. Був активним, допитливим, хотів відкривати для себе щось нове. Активно займався спортом і неодноразово брав участь у змаганнях. Коли ми почали товаришувати, більше дізнався про нього. Він жив без батьків. Його щирість, відкритість, відданість і безкорисливість робили його особливим. Я завжди захоплювався його впевненістю і брав із нього приклад. Постійно був на позитиві й ділився ним із ближніми. У вільний час любив бути з друзями. Фанатів від супергеройських фільмів «Marvel». Передивлявся по декілька разів, а на нові прем’єри тягнув друзів до кінотеатру.
Я ніколи не зустрічав людини з більшим почуттям патріотизму, ніж мав Руслан. Після випуску він обрав Десантно-штурмові війська, завжди хотів боронити Батьківщину в передніх рядах. Ми почали свій офіцерський шлях у різних містах і рідко зустрічалися. Переважно зідзвонювалися та переписувалися. А рідко бачилися тому, що майже весь час, почи­наючи з 2019 року, він перебував у зоні проведення ООС на першій лінії фронту. В березні 2022-го, коли Руслан перестав виходити на зв’язок, я занепокоївся, бо ж знав, що він працює на одному з найнебезпечніших напрямків фронту. Через декілька днів з’яви­лася інформація, що він разом зі своєю саперною групою загинули під час виконання завдань унаслідок авіаційного обстрілу. В мене всередині все завмерло… Підтвердження інформації не було, оскільки в тому місці декілька днів тривали запеклі бої, внаслідок яких територію, де їх бачили востаннє, окупували. Перевіряючи інформацію всіма для мене доступними силами і засобами, я не міг у це повірити. І досі не можу… До вересня мав надію, що він живий. Однак після деокупації Харківської області підтвердилося найстрашніше. Мені боляче від
того, що така гідна людина загинула від рук недорозвинутих орків недодержави. Я пишаюся тим, що був його другом. Він назавжди буде в моєму серці та в моїй пам’яті.

ВІЙНА ЗАБИРАЄ МОЛОДИХ

13 січня окупанти відібрали життя в ка­м’янчанина Дмитра БІНЬКОВСЬКОГО. За два дні йому мав би виповнитися 31 рік. Дмитро народився в нашому місті, закінчив місцевий ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою, а згодом – ПДАТУ. Вів активний спосіб жит­тя і, як воротар команди «Visa House», брав участь у змаганнях місцевої Любительської футбольної ліги, де вигравав бронзові нагороди.

– Він любив спорт, а особливо футбол. Свого часу тренувався під керівництвом наставника Володимира Пташника, – згадує друг воїна Андрій Комарніцький. – Познайомились із Дмитром ще в дитинстві, бо проживали в сусідніх будинках. Він завжди був доброю, чесною та хорошою людиною. До лав ЗСУ хотів вступити одразу після початку вторгнення, але боявся, що не візьмуть. Проте на початку жовтня Дмитро підписав контракт, а невдовзі вирушив на військові навчання до Великої Британії. На фронт потрапив 26 грудня в складі 81 аеромобільної бригади.

Життя Героя обірвалося в Білогорівці.

БУДУВАВ ПЛАНИ І ПОПРИ ВІЙНУ

Також до міста надійшла страшна звістка, що в Бахмутському районі загинув 53-річний житель села Ка­м’янка Валерій КРИШ­ТАЛЬ. Чоловік народився 1 травня 1969 р. Школу закінчив у рідному селі, а згодом здобув фах електрика. Працював будівельником. Невдовзі після повномасштабного вторг­нення Валерій Криш­таль вступив до лав ЗСУ. У складі українських військ обороняв Сіверськодонецьк і Лисичанськ.
За словами двоюрідної сестри загиблого, попри важку боротьбу, брат будував плани й на найближче майбутнє:

– Валерій хотів поміняти покрівлю на власному будинку. Недавно він казав, що нині зима, й нічого перекривати не потрібно. Просив лише купити мате­ріали, а навесні все б зробили…

ВІЧНА СЛАВА НАШИМ ГЕРОЯМ…

У скорботі й інші громади Кам’янець-­Подільського району. Сумує Новоушиччина з приводу загибелі Героя Вадима КРЕМЕНЕЦЬКОГО. Чоловік народився 27 лютого 1992 р. в Дунаївцях. Потім проживав у селі Антонівка. 2010 року був призваний на військову строкову службу в Київ. Демобілізувавшись, працював у ТОВ «Агробізнес». 2018 р. став учасником АТО, а після повномасштабного вторгнення росії пішов захищати рідну Україну. Загинув Герой 6 січня на Сумщині.
В нього залишилася 9-річ­на донечка.

Це не єдина втрата в громаді. 7 січня на Донеччині під час артилерійського обстрілу загинув Олександр ЛАЗОРЕНКО. Народився він 17 червня 1995 р. в селі Рудківці, вихо­вувався в багатодітній сім’ї. Закінчив Кам’янець-Подільське проф­техучилище. Був од­ру­жений.

Чорна звістка надійшла і в Гуківську громаду. Третього січня, виконуючи бойо­ве завдання, на Донеччині загинув житель села Мала Бережанка Валерій ЛЮКМАНОВ, 1976 р.н.

P.S. Коли верстав­ся номер, стало відомо про загибель ще одного Героя – кадрового офіцера ГУР Міноборони Сергія ВАСИЛЬЧУКА із Завалля.