ВИСОКА ЦІНА ПЕРЕМОГИ
Господи, скільки ще має полягти цвіту нації, аби нарешті настав мир в Україні? Щодня страшна війна обриває життя молодих Героїв, а наші сльози не встигають висихати.
У ПОЛОНІ ТРИМАВСЯ ДО ОСТАННЬОГО
До останнього рідні та друзі вірили, що таки вдасться розшукати живим нашого земляка Романа ІВАНЕНКА. На жаль, не судилося…
Днями стало відомо, що 27-річний захисник, будучи в оточенні на Вугледарському напрямку, бився до останнього поруч із побратимами. Зазнав важкого поранення, його взяли в полон. Тримався з 24 січня до 28 лютого, так і не отримавши медичної допомоги від окупантів. Завдяки штурму українських бійців, ворога було вибито. Романа евакуювали «на щиті»…
Роман був знаною людиною не лише в рідному Кам’янці-Подільському, а й за його межами як гуморист, актор та учасник «Ліги Сміху», виступав у команді «Наш формат». Полюбляв світ кінематографа і восени 2016 року знявся в фільмі «Одного разу в місті на камені». Викладачі К-ПНУ ім.Івана Огієнка, де хлопець навчався на економічному (нині – природничо-економічному) факультеті згадують його веселим, позитивним, щирим. Війна застала чоловіка за кордоном, однак він повернувся в Україну, займався волонтерством, а згодом добровольцем пішов на фронт.
Важко стримати сльози, коли читаєш у соцмережах допис матері Героя Наталії Іваненко:
«Мій Сину, мій Ромчику, мій Небесний Янголе!
47 днів пошуку, надії, очікувань, переживань, страждань… Так, смерть безжальна, але 35 днів пораненому, закритому в підвалі без їжі і води? Ти жив, вірив, що тебе звільнять, тримався до останнього подиху. Це не просто полон, з якого є надія повернутися, це – мученицька смерть у катівні до такої міри, що тіло твоє можна впізнати лише за ДНК або татуюванням. Так, кляті рашисти не шкодують дронщиків першими! Мій Сину, мій Всесвіт, моя Любов! Прости, що моя материнська молитва, яка має потужну силу, не вберегла тебе. Ти ніколи і в думках не припускав бути військовим, навіть не служив в армії. Але висока порядність, відчуття обов’язку, гідність повернули тебе з-за кордону. Ти ходив, оббивав пороги військкомату з проханням відправити на фронт, попри те, що мав певні проблеми зі здоров’ям. На численні відмови всіх ти ображався і навіть переставав спілкуватися з тими, хто просив тебе не йти. Казав, що твій святий обов’язок бути з Україною, захищати її, зробити так, щоб твій племінник Богданчик не довойовував за тебе! Ти кожній справі віддавався сповна. І на війні став гідним солдатом. За 7 місяців «на нулю» (спочатку в окопах, потім – в аеророзвідці) ти став керівником відділення аеророзвідки, отримав медаль «Незламним героям російсько-української війни». Твій позивний «Артист» був із тобою і на війні, а між собою командири називали тебе «Пів Америка» за вільне володіння англійською мовою. Ти любив життя, любив усіх, хто був навколо тебе, ти був ангелом миру і в мирному житті, і на війні.
Прости, мій Ангелику, за таке коротке тобі подароване життя. Щиро вірю, що твоя загибель не марна.
А ворогам, клятій русні, немає прощення ні на цьому, ні на тому світі!».
У Героя залишилися батьки, сестра, дружина.
ВТРАТИЛИ ГАРНОГО ПОБРАТИМА
Ще один молодий Герой, командир бойової машини молодший сержант Максим КАЛАШНІКОВ поповнив небесне військо. 13 березня в запеклому бою з рашистськими загарбниками між населеними пунктами Орєхово-Василівка та Міньківка Бахмутського району Максим зазнав важкого поранення, яке виявилося несумісним із життям. Як повідомляє військова частина А2738, Максим Дмитрович народився 16 жовтня 1997 р. в Кам’янці-Подільському. З 2017 року проходив службу за контрактом у лавах в/ч А3479. За час служби брав участь в АТО/ООС. Під час повномасштабного вторгнення російської нечисті без зволікань став на захист Батьківщини. Був мужнім воїном, вірним побратимом, готовим завжди прийти на допомогу, гарним сином, чудовим братом, люблячим чоловіком. До останнього подиху був вірний присязі та українському народу. Не стримують сліз і в ДНЗ «Подільський центр ПТО», де гарно вчився Максим, здобуваючи професію слюсаря з ремонту колісних транспортних засобів, машиніста крана автомобільного. 2016-го він закінчив заклад, але й досі вчителі згадують його теплим словом.
СЕРЦЯ ВІДДАЛИ УКРАЇНІ
Чорні звістки не минали громади Кам’янець-Подільського району. Під час артилерійського обстрілу поблизу населеного пункту Водяне Донецької області 6 березня загинув житель с.Заставля, що на Дунаєвеччині, солдат Владислав ПАРАЩІН, 1994 р.н. Загиблому воїну було 29 років. У Героя залишилися мати, брат і п’ять сестер.
Ще одне молоде життя відібрала ця страшна війна. 1 березня під час виконання бойового завдання від кульового поранення загинув мешканець с.Степанівка, що на Чемеровеччині, Євген ЗОЗУЛЯ.
Євген Анатолійович народився 31 березня 1992 року в Криму. Дитячі та юнацькі ро-ки провів у Степанів-ці. У 2011-2012 роках проходив строкову військову службу. Торік у березні після повномасштабного вторгнення рф в Україну мобілізований на посаду старшого механіка-гранатометника. Майже рік гідно, з честю виконував військовий обов’язок