ШІСТЬ ЖИТТІВ, ВІДІБРАНИХ ВІЙНОЮ
Хоча насправді життя зупинилося не лише в шістьох воїнів, а й у їхніх згорьованих сімей. І знову непоправний, страшний, болючий для всієї Кам’янеччини липень черговою кровавою плямою залишить слід у пам’яті всіх небайдужих.
НЕПІДРОБНІ ПАТРІОТИ
6 липня, виконуючи військовий обов’язок, у селі Петропавлівка Харківської області в бою внаслідок авіаційного обстрілу загинули четверо побратимів із нашого батальйону тероборони. Це старший лейтенант В’ячеслав МУШТАК, молодший сержант В’ячеслав ЗИРЯНОВ, сержант Вадим ЖВАЛЮК і солдат Ярослав ОБОЧУК.
– Це справжні добровольці. Не ті, що записалися в ТРО з надією відсидітися десь у рідному місті. Це мужні чоловіки, які свідомо йшли назустріч смерті, – розповідає керівник «Центру допомоги кам’янчанам – учасникам АТО» Роман БРАЕСКУ-СЕМЕНИШИН. – Не ховалися, завжди відважно і старанно виконували всі накази. На всіх напрямках, де б вони не були, завжди опинялися на крайній лінії біля ворога. Кожен із них неодноразово мав можливість звільнитися, піти в ротацію, але непідробний патріотизм і відчуття обов’язку перед побратимами вели їх уперед. Їхні сміливість, мужність і самопожертва незрівнянні.
«НЕ ПОВЕРНУСЯ БЕЗ ПЕРЕМОГИ!»
Саме такі слова завжди казав коханій дружині Наталії командир стрілецького відділення сил тероборони В’ячеслав ЗИРЯНОВ. Із перших днів війни В’ячеслав Володимирович пішов доброволь-цем у тероборону і майже одразу потрапив на Харківський напрямок, де захищав країну до останнього подиху. 30 травня цього року Герою виповнилося 44 роки. На всіх світлинах він усміхнений. Друзі та колеги зауважують, що ніколи не бачили В’ячеслава розлюченим чи сумним.
– Це найпозитивніший і найсвітліший хлопець. Він часто жартував, був душею компанії, – діляться друзі й колеги В’ячеслава. – Вони були такі близькі з Наталкою. Всюди разом: і на роботу, і на відпочинок, і на риболовлю… Але клята війна їх розлучила. Він обіцяв, що повернеться з Перемогою. Тепер Перемогу привезуть інші, але ЗСУ обов’язково помстяться за Славіка.
ВІДІЙШОВ ДО НЕБЕСНОГО ВІЙСЬКА
Героїчний подвиг Ярослава ОБОЧУКА є прикладом мужності, жертовності та справжньої любові до рідної землі й рідних людей. Ярослав Володимирович народився у м.Сторожинець Чернівецької області. З перших днів повномасштабної війни добровольцем пішов захищати Батьківщину, був кулеметником стрілецького відділення сил ТРО. Через місяць мріяв відсвяткувати з рідними 55-річний ювілей…
– Він був прекрасним чоловіком, зразковим батьком, турботливим дідусем, – не стримуючи сліз, розповідають близькі загиблого. – Любив життя, був спортивним і загартованим. Із молодості знав, що таке армія, тому зброї не боявся і з першого дня повномасштабної війни пішов на фронт. Ярослав був надійною опорою і підтримкою. Завжди казав, що з нами Бог, тому з нами й Перемога.
У Ярослава Володимировича залишилися дружина, двоє синів та внуки.
ГУМЕНЕЦЬКА ГРОМАДА В ЖАЛОБІ
10 липня громада провела в останню путь головного сержанта третього стрілецького взводу Вадима ЖВАЛЮКА. До 53-го дня народження він не дожив три дні.
– Це правдолюб, яких ще потрібно пошукати, – із глибоким сумом розповідає близький друг і товариш загиблого Олександр. – Працьовитий, відповідальний і серйозний. У нього залишилися дружина Ольга, донька Вікторія і внук Марк. Для внука він власними руками змайстрував дитячий майданчик, будиночок, різні гойдалки.
А таких стосунків, як у нього з донькою, напевно, не було ні в кого – відвертих, чесних, близьких і дуже ніжних. Віка часто казала, що війна змінила батька кардинально. Телефонував часто, прагнув спілкуватися, розпитував все про Марчика. Але не покинув позицій за жодних обставин, хоча мав можливість звільнитися.
«Вадим Григорович 24 лютого 2022 р. добровольцем пішов захищати рідну країну. Весь цей час виконував завдання на Сумському напрямку, пізніше передислокувався на Куп’янський. Добросовісний і завжди врівноважений – таким запам’ятали чоловіка односельці, таким Герой і залишався під час оборони України від ворога. Ми будемо пам’ятати про подвиг Вадима і всіх українських військових, які загинули, захищаючи від ворога нашу Україну», – йдеться на офіційній сторінці Гуменецької ТГ.
А 12 липня Гуменецька ТГ прощалася з В’ячеславом МУШТАКОМ. В’ячеслав Іванович народився в селі Цикова, де й прожив усе життя. Односельчани, не стримуючи сліз, розповідають, яким щирим і безвідмовним був В’ячеслав.
– Він змалечку тут жив із родиною. У нього залишилася старенька матір, дружина, двоє дітей і двоє внуків, – крізь сльози розповідає староста села Цикова пані Світлана. – У день його смерті, 6 липня, був день народження його мами. Ще зранку він її вітав, а ввечері його не стало. Це була людина слова. Привітний, чесний, справедливий, щедрий… Він допомагав усім, хто б не попросив. А ще В’ячеслав завжди жартував. Навіть побратими казали, що він був розрадою, бо розповідав анекдоти і переводив у жарти будь-яку складну ситуацію.
В’ячеславу Івановичу навіки 49.
41-Й ПОЛЕГЛИЙ ГЕРОЙ НОВОУШИЧЧИНИ
10 липня в останню путь провели Героя Володимира САСІНА з Любомирівки. 5 липня йому виповнилося 45 років, а 6-го серце назавжди зупинилося. Це сталося в Харківській області, де Володимир Миколайович служив старшим солдатом військової частини А2573.
«Народився Володимир Миколайович у с.Любомирівка, тут навчався в початковій школі, далі – в с.Вербовець. Після школи служив в армії, звідки його комісували. Потім усе життя працював на різних підприємствах у різних країнах. Скрізь, де б він не був, його поважали та любили за доброту, людяність і порядність. Таким його назавжди запам’ятають односельці, сусіди, знайомі, жителі нашого краю. Володимир Сасін став 41-м Героєм Новоушиччини. У померлого залишилися мама і сестра», – йдеться на сайті Новоушицької ТГ.
ЩОДНЯ. НАЙКРАЩІ. БІЛЬ…
4 липня під час виконання бойового завдання поблизу села Іванівське Бахмутського району загинув житель с.Гаврилівці лейтенант Олександр БОРШУЛЯК, 1999 р.н. Майбутній воїн навчався спочатку в Гаврилівській ЗОШ, а потім – у Кам’янець-Подільському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою, який закінчив 2017 р. Навчання продовжив у стінах історичного факультету К-ПНУ ім.Івана Огієнка. 2 березня 2022-го був призваний на військову службу за мобілізацією на посаду командира інженерно-саперного взводу.
«Із кінця зими 2022 р. я перебував у складі тероборони. Для учасників добровільного об’єднання захисників проводили вишкіл. На території однієї з військових частин міста мене навчав мінній справі Олександр Боршуляк, випускник історичного факультету-2021, який трохи більше як рік перед тим успішно склав мені іспит з «Української історіографії», – згадує Героя в соцмережах завідувач кафедри архівознавства, спеціальних історичних та правознавчих дисциплін К-ПНУ ім.Івана Огієнка Олександр ФЕДЬКОВ. – Високий, статний, спокійний, розсудливий… Сьогодні зранку повідомили, що він загинув…».
У Олександра Боршуляка залишилися батьки та сестра.