І ЗНОВУ СЛЬОЗИ БОЛЮ…

Український народ щодня переживає найтрагічніші сторінки своєї історії. Серце крається від жалю за всіх загиблих у цій кривавій та лютій війні. І на Кам’янеччину вкотре надходять сумні й надзвичайно болісні звістки з поля бою. 27 липня стало черговою фатальною датою. Лише цього дня під час виконання бойових завдань загинули 4 Героїв-земляків, мужніх захисників.

СЕРЦЕ – УКРАЇНІ!

Боронячи нашу державу від ворога, внаслідок підриву на невідомому вибуховому пристрої 27 липня віддав своє життя колишній працівник КП «Міськ­тепловоденергія» Олександр ГАВРИЛЮК. Олександр Борисович мав звання молодшого сержанта, служив механіком-водієм екіпажу зенітного ракетного взводу. 10 верес­ня йому мав би виповнитися 41 рік.

– Як тільки ми почали разом працювати, то дуже здружилися, Сашко покликав мене за кума, – розповідає колега і близький друг Ігор. –Я хрестив його донечку, близько знаю його сім’ю, стараюся підтримувати морально. Адже Саня ще з часів АТО був на війні, потім – ротація, і от із повномасштабним вторгненням він повернувся у стрій. У нього залишилися дружина, маленька донечка і молодший брат. Із ним не стало частини нашої душі.

Буквально під час верстки газети з неофіційних джерел нам стало відомо, що рідні та близькі Олександра Борисовича мають надію на його життя. Саме нині триває ДНК-експертиза.

ЖИТТЯ НА ВІВТАР МИРУ

Цього дня загинув і мешканець с.Сло­бід­ка-­Рахнівська (Маківсь­ка ТГ) Павло ВІННИЦЬКИЙ. Свій останній бій 28-річний Павло Казимирович провів на Запоріжжі.

– Паша був дуже доб­рий, – ділиться спогадами сусід загиблого. – Він із багатодітної сім’ї, їх було четверо дітей. Тому зав­жди був щедрим. У Слобідці-Рахнівській ріс і навчався. Потім одружився на Івано-Франківщині. Приїжджав десь раз на пів року. У дружини є син від першого шлюбу, Паша ставився до нього як до рідного, а згодом у них ще один хлопчик народився. Його сини завжди знатимуть, що тато був Героєм.

ДУНАЄВЕЧЧИНА ПРОВОДЖАЄ ГЕРОЯ

27 липня під артилерійським рашистським обстрілом загинув житель Дунаївців Олександр НАНОВСЬКИЙ.

– Наш Шурік… Неймовірно добрий хлопець, говорити про нього в минулому часі не можу, – зі сльозами розповідає Валентина Віталіївна, перша вчителька Олександра Миколайови­ча. – Він завжди усміхнений, у мене на всіх дитячих фото він такий. Я знала його, знаю його сім’ю. Був щирим, вірним, старанним і мудрим.

Олександру Миколайовичу назавжди 41. У нього залишилася 10-річна донька й брат.

НЕ СТАЛО ТРЕНЕРА, БАТЬКА ТА СИНА

Страшна звістка сколихнула й спортивну громаду нашого міста. 27 липня війна забрала життя солдата та тренера з айкідо Романа БУДОВИЦЬКОГО. Воїн народився 30 серпня 1982 р. в Кам’янці-Подільському. Навчався в ліцеї №18, після закінчення якого продовжив здобувати освіту на різних факультетах К-ПНУ ім.Івана Огі­єнка. Спочатку – фізико-математичному, а згодом – на факультеті фізичної культури. Ще у шкільні роки познайомився з айкідо айкікай, яким займався в ДЮСШ №2.

– Рома був дуже спокійним і хорошим хлоп­цем, – розповідає тренер Василь Мазур. – Він прийшов до мене у старших класах. Й одразу продемонстрував бажання займатися айкідо. Тренувався Роман і після закінчення школи, навіть закінчив факультет фізичної культури, адже хотів бути тренером. Згодом він і працював у ДЮСШ №2, а у 2006-2008 рр. був лаборантом кафедри спорту та спортивних ігор К-ПНУ.

2008 року Роман Будовицький став спів­засновником школи Айкідо Йошинкан, де до останнього часу був головним інструктором. Мав 4 дан. Мобілізований 7 червня. Загинув під час ведення бойових дій у районі Новоселівсь­кого на Луганщині.
У Героя залишилися брат, донька та батьки.

ВОЇН ЗА ПОКЛИКАННЯМ

26 липня під час виконання бойового зав­дання в районі с.Роботине Запорізької області в результаті атаки ворожого безпілотника загинув житель с.Гаврилівці лейтенант Артем ЛАТЮК. Йому було лише 23… Він свідомо обрав військову професію в умовах реальної війни, бо прагнув бути корисним і берегти країну. Відтак вступив до На­ціональної академії сухопутних військ ім.гетьмана Петра Сагайдачного. Від початку пов­номасштабного вторгнення без сумніву та страху обороняв Батьківщину у військовій частині А4712 (118 бригада, 3 танковий взвод). У березні 2022-го разом із побратимами знищив чимало російських танків під час деокупації Київщини. Був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. Лише найтепліші спомини зберігає про захисника вчителька української мови Надія Кащук:

– Артем навчався в Гаврилівській ЗОШ ім.Героя «Небесної сотні» Віталія Васільцова. Життєві обставини дуже швидко зробили з нього дорослого, відповідального юнака. Працьовитість, наполегливість у дитинстві створили сучасного Героя України. У шкільні роки багато читав, сумлінно виконував завдання, любив займатися в гуртку «Прикладного мистецтва». Йому була під силу будь-яка домашня робота: доглядав за господарством, піклувався про молодшу сестричку. Інколи траплялися труднощі, але він навіть їх сприймав з усмішкою. Артем був щирий і відкритий, довірливий і відповідальний, привітний і безкорисливий.
Після закінчення школи вступив у Кам’янець-­Подільське ПТУ. При зустрічах ділився досягненнями. Коли виповнилося 18, став солдатом армії України, а потім вступив до військового учили­ща.
У березні 2022-го ми плакали і раділи, коли він вийшов живим із бою під Києвом. Його слова «Хотів вижити» і досі звучать із болем і гордіс­тю. Усе, здавалося, було попереду… Та не суди­лося.

БУДУВАВ ПЕРЕМОГУ ДО ОСТАННЬОГО

31 липня на Луганщині, захищаючи українську землю від ненависного окупанта, за­гинув військовослуж­бовець, мешканець с.Біла Віктор ЧОРНОВОЛ. 21 червня йому виповнилося 47 років.

«Віктор Григорович народився та жив у с.Біла, закінчив місцеву школу. Працював будівельником. 2022 року мобілізований до лав ЗСУ, в складі яких віддано і з честю виконував військовий і чолові­чий обов’язок. Світла пам’ять і глибока шана загиблому воїну! Сили та витримки рідним і близьким…» – йдеться в дописах Чемеровецької тергромади.