ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ
І знову омита сльозами дорога додому. Остання. Болюча. Сирени, квіти на асфальті, люди на колінах, жінки в чорних хустках і німий докір війні в очах кожного. Кам’янеччина знову в жалобі, адже на щиті повернулися п’ятеро вірних Батьківщині Героїв, мужніх Захисників, п’ять недожитих доль…
ДО РІДНИХ НА ЩИТІ
4 серпня свій останній бій провів кам’янчанин Василь ТРОФІМЕНКО. Був старшим сержантом, ніс службу в силах територіальної оборони на Харківщині. Василю Дмитровичу навіки 52. Він загинув у населеному пункті Першотравневе Харківської області внаслідок мінометного обстрілу противником, зазнавши несумісного з життям осколкового поранення.
– Пам’ятаю Васю ще хлопчиком. Я все життя прожила по сусідству. Він третя дитина в сім’ї. Має старшу сестру, а інша сестра теж уже покійна. Це був неймовірно мудрий чоловік. Його старенька мама вже давно сліпенька. Дай їй, Боже, сил усе це пережити, – зі сльозами на очах розповідає сусідка полеглого.
У Василя Дмитровича залишилася мати, сестра, син і дружина.
«Я В ПОЛОН НЕ ЗДАМСЯ»
7 серпня Слобідсько-Кульчієвецька громада провела в останню путь старшого солдата, парамедика Миколу ВОЙТКОВА. Вірний Батьківщині та своєму народу до останнього подиху, 56-річний захисник загинув під час виконання службового обов’язку на запорізькому напрямку біля населеного пункту Мала Токмачка.
– 21 липня нам повідомили, що Микола зник безвісти. Ще 19-го він вітав доньку з днем народження. Через два дні чекали його дзвінка знову, бо іменини були в зятя. Але так і не почули рідного голосу. Одразу підкралася думка про недобре, бо чоловік завжди повторював, що в полон не здасться. Невдовзі найстрашніше підтвердилося, – розповідає дружина Героя Надія ВОЙТКОВА. – Того чорного дня їхня машина їхала витягувати поранених хлопців із поля бою, але ворог прямим потраплянням в авто обірвав життя двох членів екіпажу, ще четверо хлопців перебувають у важкому стані. Як вискакували з «нуля», мали обов’язковий ритуал: хоч словом повідомити, що живі, але не цього разу. Рятуючи інших, себе не вберіг. Побратими відгукуються про Миколу лише з гарного боку, кажуть, що він умів вислухати, підтримати, згуртувати.
Добрий слід по собі залишив військовий і в рідному с.Кульчіївці. Навчався в місцевій школі, здобув фах кранівника в міському училищі, працював будівельником. Якраз приїхав із Польщі додому, коли почалася війна. Назад дороги не було. Микола Войтков обрав шлях захисту своєї країни і пішов до військкомату. У січні його призвали, але повернутися додому, до сім’ї, п’ятьох дітей Герою не судилося.
ПОМЕР ВІД ВАЖКИХ ПОРАНЕНЬ
Миньківці оплакують земляка Віктора БУДІША. Віктор Геннадійович 2 липня 2023 р. під час виконання бойового завдання зазнав вогнепального осколкового поранення поблизу Преображенки на Запоріжжі. Його доставили до Дніпропетровської обласної лікарні ім.І.Мечникова. На жаль, 5 серпня він помер від поранень, несумісних із життям. Герою назавжди 33.
ФАТАЛЬНИЙ АРТОБСТРІЛ
Назавжди 30 тепер і Віталію МАКСИМЕНКУ, жителю с.Томашівка. 3 серпня ворог безжально обірвав ще зовсім молоде життя воїна, який, мужньо виконуючи військовий обов’язок, загинув за нашу з вами свободу та незалежність унаслідок артилерійського обстрілу поблизу Мар’їнки в Донецькій області. Герой користувався авторитетом серед колег і підлеглих. Мав добрий рівень мотивації до військової служби та професійного вдосконалення. Намагався підтримувати високий моральних дух у підрозділі, вникав у турботи інших. Мати втратила турботливого сина, дружина – люблячого чоловіка, брат – найкращого у світі брата, друзі – хорошого товариша, Новодунаєвецька громада – Воїна та Захисника.
ВОРОГИ НЕ БУДУТЬ ПАНУВАТИ
6 серпня Дунаївці прощалися зі своїм Героєм – 54-річним Анатолієм ГОНЧАРУКОМ, який із перших днів війни добровольцем пішов захищати рідну країну і загинув 1 серпня. Мужній і відповідальний солдат, справжній патріот рідної землі мав найбільше бажання, щоб ніколи на його Батьківщині не панували вороги. Проявив стійкість у боях, відважно виконував накази командира та вірно служив народові України.