У НЕБЕСНОМУ ВІЙСЬКУ ЩЕ СЕМЕРО ГЕРОЇВ

Знову біль, сльози, ридання матерів, дружин, дітей… Палючим сонцем зустрічає Кам’янеччина, Новоушиччина та Дунаєвеччина своїх Героїв, ніби востаннє зігріваючи на цій землі.

«І ДО СЬОГОДНІ ПИШУ СМС ТОБІ…»

8 серпня, захищаючи Україну, за­гинув 58-річний кам’янчанин В’яче­слав ПОПОВ. Про його смерть пер­шою в соцмережах повідомила донька В’ячеслава Валерійовича Анастасія. Як ідеться в петиції про присвоєння звання Героя України (посмертно), яку створила Анастасія В’ячеславівна, її тато був командиром стрілецького відділення в/ч А7180. Із 24 лютого 2022 р. разом із побратимами боронив Україну на напрям­-ках Сумщини та Харківщини. Спочатку був у ТРО, потім – прикомандирований до 14-ї механізованої бригади. З надлюдською стійкістю виконуючи завдання і рятуючи побратимів на початку серпня, зазнав контузії та поранення. За декілька днів повернувся в стрій і… загинув.

«Я ці слова запам’ятаю на все життя, перечитала те кляте смс 10 разів і думала, що це страшна помилка, – пише на своїй сторінці у фейсбуку донька загиблого Героя. – Мій біль… Не вірю! Ще тиждень тому ти рятував життя хлопцю, хоча сам був із контузією. Я пережила шок і стрес, але ти був живий. І от перший вихід на позицію після лікарняного. Сьогодні (8 серпня. – Прим. авт.), о 16.29, ми перед виходом розмовляли. Ти казав: «Доч­ко, що ти сьогодні кожні пів години дзвониш?». Бо так хотіла чути тебе…
Ти завжди був позитивним, казав, що «все переживемо». Тільки тепер замість «ми» – я.
…Це найжахливіший день у моєму житті. Тепер мій другий дім – кладовище. Я до сьогодні пишу смс тобі. Надіюся, ти там усмі­хаєшся, мій ангеле!».

СЛУЖИВ ПРАВДОЮ ТА ВОЛЕЮ

6 серпня, виконуючи бойове зав­дання в районі населеного пункту Північне, що на Донеччині, загинув Яро­слав ШКОЛЬНІК, уродженець села Княгинин. Ярослав Григорович, як і багато інших його побратимів, мріяв про вільну й незалежну Україну, будував плани на майбутнє, але не судилося їм здійснитися, бо поклав молоде життя за незалежність і свободу нашої держави. Служив правдою та волею за нашу Україну, за спокій сердець та за майбутнє кожного українця.

– Він був такою прекрасною і чуйною людиною, обожнював донечку, мав дуже багато друзів, завжди був душею компанії, – в невимовному горі, крізь сльози розповідають друзі загиблого. – Був дуже близький із сестрою, вони щодня спілкувалися, відколи він на війні.

Ярослав Школьнік народився 23 вересня 1991 р. До українського війська вперше потрапив 10 травня цього року, коли почав військову службу за мобілізацією в складі стрілецького батальйону. Внаслідок мінометного обстрілу зазнав важкого осколкового поранення. Помер у військо­вому шпиталі м.Дружківка Краматорського району. Воїну було лише 32 роки. У нього залишилися донька, сест­ра і матір.

СВІТЛО ЦІЄЇ ЛЮДИНИ НЕ ЗГАСНЕ

9 серпня у харківському шпиталі зупинилося серце мешканця с.Бережанка Чемеровецької ТГ 53-річного Володимира ДАНЧУКА. Герой народився в с.Кормильче, де й закінчив місцеву школу. Працював на підприємстві ПрАТ «Оболонь». Із перших днів вторг­нення рф на територію нашої держави був мобілізований.

– Свічка Володимира Миколайовича догоріла… Але залишилося світло великої Людини і вічний невимовний біль непоправної втрати для доньок, онучки, дружини, родини, громади, України. Такої людини, як Володя, більше ніколи не буде. Щирого українця, відданого чолові­ка, турботливого сім’янина, дбайливого господаря, відвертого і вірного друга, який ніколи не зрадить, зав­жди підставить плече і прийде на допомогу, – щемливо розповідають про Героя друзі та односельці.

У захисника залишилися дружина, дві доньки, матір, онучка та брат.

ВІРНИЙ ПРИЗНАЧЕННЮ – РЯТУВАТИ

13 серпня у Дніпровській клінічній лікарні ім.Мєчнікова від поранень, отриманих під час обстрілу міста Покровськ, помер рятувальник із Кам’янеччини полковник Віталій КІНЦ. Віталій Володимирович народився 18 листопада 1979 р. в с.Оринин. Там ходив до місцевої школи. Професію рятувальника обрав 1996-го, коли вступив до ВІІ при Подільській державній аграрно-технічній академії. Згодом у цьому ж освітньому закладі отримав ступінь магістра. До лав ДСНС долучився 2000-го. Тоді в званні лейтенанта розпочав службу як командир взводу військової частини Д0065 м.Донецьк, а у жовтні 2018-го очолив 9 Державний пожежно-рятувальний загін ГУ ДСНС України в Донецькій області.

– Із Віталієм Володимировичем ми познайомилися на службі. Він був спокійним і простим у спілкуванні, – каже колега загиблого Василь Рудий. – Завжди намагався допомагати людям, які до нього зверталися. За вислугою років міг іти на пенсію, але планував зробити це лише після того, як вдасться зробити ремонт у пожежній частині. Ми мали спільне захоплення – нумізматику. Завжди спілкувалися якщо не про роботу, то про колекціонування монет. Також він дуже любив риболовлю, їздив на Сіверський Донець та різні ставки. Пам’ятаю, як колись поїхали на турнір із пляжного волейболу між підрозділами. Поки наша команда грала, пан Віталій ловив щуку на вечір. До кінця змагань волейбол не цікавив нікого, керівники сиділи біля Віталія Володимировича.

7 серпня Віталій Кінц ліквідовував наслідки ракетного обстрілу міста Покровськ, де потрапив під повторний обстріл рашистів. У Героя залишилася дружина, двоє синів і батьки.

ЙОМУ НАВІКИ 21…

14 серпня на території Серебрянського лісництва Кремінського району Луганської області загинув житель м.Дунаївці Олексій ЧОРНИЙ. Солдат, помічник гранатометника, вірний Військовій присязі, проявивши стійкість і мужність у бою під час оборонних дій проти російських загарбників, Олексій Павлович зазнав поранень, несумісних із життям. Йому назавжди 21… У Героя залишилися сестра, батьки і бабуся.

НОВОУШИЦЬКА ГРОМАДА В ЖАЛОБІ

11 серпня на щиті повернувся в рідне с.Пилипківці молодший сержант Сергій ГОЛОВАТЮК, який загинув 25 грудня 2022 р. під час виконання військового обов’язку на території Донецької області.

– Сергій народився 28 квітня 1989 р. в с.Велика Рішнівка Шепетівського району. З 1995 р. по 2004 р. навчався в Пилипковецькій ЗОШ І-ІІ ст. Після дев’ятого класу, який закінчив із відзнакою, вступив до Новоушицького коледжу ПДАТУ. Пройшов строкову військову службу. У 2010-2014 рр. працював слюсарем у Новоушицькій філії ПАТ «Хмельницькгаз», згодом продовжив трудову діяльність у компанії з виготовлення килимів «Карат» у м.Хмельницький», – ідеться на сайті Новоушицької ТГ.

28 лютого 2022 р. Сергій Олександрович добровольцем пішов захищати Україну та свій народ, за який віддав молоде життя. Тепер йому назавжди 33. У загиблого Захисника залишилися батьки, брат і сестра.

ЧУДОВИЙ БАТЬКО, ЧОЛОВІК І МАЙСТЕР

Учора в селищі Сахкамінь попрощалися і зі своїм Героєм, життя якого забрала війна, – старшим сержантом Віталієм ЧАБАНОМ. Як повідомляють у Гуменецькій тергромаді, народився Віталій Васильович у с.Карачківці 29 квітня 1977 р. Після закінчення загальноосвітньої школи в с.Цикова вступив до Балинського ПТУ, де здобув спеціальність «Механізатор тракторних засобів». Строкову службу проходив у розвідбатальйоні. Після служби одружився. З Оксаною Вікторівною народили і виховали двох прекрасних дітей – Віталія та Віолету. Віталій Васильович був чудовим і люблячим батьком, дбайливим чоловіком для дружини, хорошим господарем та душею кожної компанії, бо мав гарне почуття гумору. Довгий час працював будівельником, був хорошим майстром, знався добре і на столярній справі, і на механізації.