ВТРАЧАЄМО ЦВІТУ УКРАЇНСЬКОГО КРАСУ…

…І плакав Бог кривавими слізьми
Від розпачі, від болю і безсилля!
І плакав Бог, коли у висоту
Героїв душі Ангелом злітали,
Як цвіту українського красу
Словами «Плине кача…» проводжали.

«ЛЮБИВ ЖИТТЯ, АЛЕ ВІДДАВ ЙОГО…»

17 серпня в с.Пудлівці провели в останню путь юного захисника – 20-річного Дениса ПАВЛОВСЬКОГО. Молодший інспектор прикордонної служби, дозиметрист 3 гру­пи інспекторів прикордонної служби «Стужиця» (тип В) в/ч 1493 загинув при виконанні заходів із відсічі зброй­ної агресії внаслідок артилерійського обстрілу в районі Курдюмівки на Донеччині. Денис Ігорович народився 7 вересня 2002 р. Після закінчення школи вступив у ПТУ на Хмельниччині, де здобув спеціальність «Маляр-штукатур».

– Дитинство в нього було важке, бо доводилося самій підіймати дітей, – розповідає матір Героя Ніна Леонідівна. – Денис завжди був веселим, бешкетним, життєрадісним хлопчиком, який виріс і став справжнім патріотом, пішов боронити рідну країну. Він був найкращим із найкращих, любив життя, але віддав його за мир і спокій.

19 жовтня 2020 р. Денис добровільно вступив до лав ЗСУ, ніс службу в прикордонних військах, в Ужгороді. А вже в черв­-ні 2023-го підписав акт на участь у бойових діях. Крім матері, в нього залишилися двоє братів.

МРІЯВ ПРО ЗАТИШОК У РОДИНІ ТА КРАЇНІ

17 серпня під час повернення з бойо­вого завдання поблизу Малої Токмачки За­по­різької облас­ті загинув молодший сержант Олег КРІЛЬ. 45-річний Олег Борисович родом із с.Зеленче на Дунаєвеччині. До свого дня на­родження захисник не дожив тиждень.

– 1994 р. Олег Борисович закінчив місцеву школу, – розповідають односельці та друзі Героя. – Згодом проходив військову службу в ракетних військах. Навчався в Новоушицькому сільськогосподарському технікумі. Багато працював: спочатку – бригадиром тракторної бригади у СВК «Зеленченський», згодом – оператором газової котельні Зеленченської гімназії, потім – на комбайні й тракторі на різних сільгосппідприємствах, де­який час – у лісництві. Олег дуже любив природу. А найбільше любив дружину Інну та донечок – Діанку і Христинку. Мріяв про сімейний затишок, був зразковим чоловіком і батьком.

13 грудня 2022 р. його мобілізували, і він розпочав навчання на Яворівському військовому полігоні, з 12 січня 2023 року продовжив навчання в Польщі. Вже на початку травня вирушив виконувати бойові зав­дання на Запорізький напрямок. У день смерті, вранці, він востаннє вийшов на зв’язок із коханою, а ввечері поліг за наші мир та спокій…

СТРИМУВАТИ ЙОГО БУЛО ДАРЕМНО

15 місяців перебував на війні наш земляк – 38-річний молодший сержант Володимир ПРОСЯНИЙ. Спочатку він звільняв Херсонщину, потім ніс службу на Харківщині, перебував там, де найгарячіше та найпотрібніше. Здавалося, повернення до­дому вже таке близьке… 11 серпня Володимир вступив у бій із ворогом на Куп’янському напрямку, який для нього став смертельним.

– Я дуже хочу вірити, що він так і не зрозумів, що з ним трапилося, бо тіло було всюди знівечене осколками. Хлопці потрапили під мінометний обстріл, – ділиться болем дружина Тетяна Просяна. – Вова вже 24 лютого був готовий обороняти рідний край, поривався йти добровольцем у тероборону. Кожна жахлива звістка про загублені дитячі життя, звірства та знущання окупантів не давала йому спокійно спостерігати в тилу. Як мантру повторював: «Коли діти гинуть, нормальний чоловік не може сидіти вдома. Я, інший не піде, то хто тоді захищатиме». Тому, коли надійшла повістка, стримувати його було даремно. В нас була домовленість, аби щоранку писав «Добрий ранок». Тоді я знала, що ще одну ніч пережито. «Прорвемося!» – це була його коронна фраза, якою він нас намагався відгородити від нехороших думок. Бо був найкращим батьком і чоловіком. Зазвичай жінки люблять виговоритися подружкам, а мені найліпше було виливати душу Вові. З ним могли бесідувати про все на світі. І досі я ловлю себе на думці, що маю спитатися Вови, як вирішити те чи інші питання, але жахлива реальність невблаганно повертається, і тепер немає надійної опори. Немає з ким обговорити сучасну українську літературу, музику, якою він захопився ще задовго, як вона стала мейнстримом. Жадана, гурт «Гайдамаки» він полюбив, коли вони ще не були на піку популярності, й про них мало хто знав. Шкода, що до свого рідного ми потягнулися так пізно і за таких трагічних обставин.

Народився Володимир Просяний у с.Тарасівка. Після навчання в Баговицькій школі вступив у Чернівецьке залізничне училище, мав досвід контрактної служби у ЗСУ, а далі на 10 років присвятив себе залізній дорозі, працюючи помічником машиніста та машиністом.