А ДУШІ ГЕРОЇВ У НЕБО ЗЛІТАЮТЬ…

І знову біль… Юні хлопці, мужні дорослі чоловіки вже ніколи не повернуться додому, не обіймуть близьких, не усміхнуться друзям. Сумно і боляче. Хто б міг подумати, що в XXI ст., після того, що пережила наша держава, все повториться знову. Схоже, людство не квапиться вчитися на своїх помилках…

НУ, ЯК ЖЕ МИ БЕЗ ТЕБЕ, ДЖОНЕ?

10 вересня загинув ка­м’янчанин, штаб-сержант Євген КІЦЕНЬКИЙ із позивним «Джон». Євген Борисович народився 7 червня 1973 р. З військовою формою знайомий давно. Адже, крім строкової у 1991-1992 рр., пройшов службу в АТО – 2015-2016, а потім – 2018-2019. Але війна переросла в повномасштабне вторгнення, і захисник із сином Олек­сандром не змогли залишатися вдома.

– Ще місяць тому ми з парафіянами УГКЦ Зарваницької Матері Божої збирали Джону донати на дрон. Усім храмом молилися за його життя, – не стримуючи сліз, розповідають прихожани УГКЦ, яку відвідував Герой. – Це біль для всіх. А надто для сина Сашка, який нині на передовій. Це дуже позитивний, доб­рий і справедливий чоловік.

Перебуваючи на виконанні завдання в умовах воєнного стану, здійснюючи заходи з нацбез­пеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії рф на території Харківської області, внаслідок танкового обстрілу вогневої позиції зазнав поранень, несумісних із життям.

– Євген був штаб-сержантом нашого батальйону. Про таких людей знімають фільми, бо це був чоловік унікальної харизми та здібностей, – розповідає побратим Павло Нечитайло. – Він поєднував у собі якості воїна, вчителя та прекрасної людини. Знав кожного з наших, досконало володів тонкощами армійської науки і дуже беріг побратимів. Його майстер-класи з вогневої підготовки, тактики, польової фортифікації були витворами мистецтва, на які всі мріяли потрапити.

Євгену Борисовичу було 50 років, у нього залишилася дружина.

ВОЛЬОВИЙ, МУЖНІЙ, СМІЛИВИЙ!

Такими словами характеризують загиблого Героя, патріота, викладача Кам’янець-Подільського фахового коледжу культури і мистецтв, а в минулому – і випускника коледжу Олександра КРАСІЛИЧА. Олександр Васильович загинув 9 вересня, захищаючи державу від російського агресора, під час артилерійського обстрілу в районі селища Мала Токмачка.

– 9 вересня він мав би відзначати професійне свято – День українського кіно, адже обрав творчу професію, – пишуть у фейсбуку про Захисника його колеги з коледжу. – 2003 р. закінчив Рівненський державний гуманітарний університет за спеціальністю «Театральне мистецтво», згодом захопився кіномистецтвом та фотографією. Працюючи викладачем, щиро ділився зі студентами знаннями і вміннями, створював цікаві проєкти, багато задумів та ідей втілив у житті, багато, на жаль, назавжди залишиться його нездійсненними мріями. Доля вбачала в ньому захисника, оборонця, і він не суперечив їй, бо свідомо й добровільно став на захист країни. Тривалий час був учасником АТО, потім повернувся на викладацьку роботу, а з початком повномасштабної війни знову став у стрій, аби протистояти ворогу, що так безжально нищить українську землю. Вольовий, мужній, сміливий, із глибоким почуттям патріотизму та справедливості, справжній борець за покликанням серця і власної свідомості. Таким назавжди залишиться у наших спогадах Олександр Васильович.

Герою навіки 45. У нього залишилися дружина та донечка.

НИЩИВ ВОРОГА ДО ОСТАННЬОГО

У небесний легіон поринув і житель Чемеровеччини Олександр ДОРОШ. Загинув Герой 6 вересня під час артилерійського обстрілу в Запорізькій області. Поховають земляка сьогодні, 14 вересня, в Почапинцях. Олександр Сергійович народився 19 листопада 1980 р. Цьогоріч у квітні Олександра мобілізували на військову службу, і він без вагань став у стрій захисників. Пройшов війсь­кову підготовку в навчальному центрі й розпочав службу в одній із військових частин у Харкові. Чоловік мріяв про Перемогу і затято нищив ворога. Не пошкодував власного життя заради рідної України.

НЕДОЖИТЕ ЖИТТЯ, НЕДОМРІЯНІ МРІЇ

8 вересня під час виконання бойового завдання на території Куп’янського району Харківської області, боронячи Україну від російських загарбників, загинув житель села Кадиївці – Владислав НАЙДЬОНОВ. За три дні до свого 24-річчя Владислав Юрійович востаннє зателефонував рідним. А через декілька годин його серце зупинилося навіки.

– Це неймовірно позитивна дитина, промінчик сонця в похмурий день, – зі щемом у серці розповідає Лариса Василівна – вчителька колишньої Дерев’янської ЗОШ, керівниця класу, де навчався Герой. – Він змалечку жив у селі Дерев’яне. Мої діти з ним дружили, бо ми жили на одній вулиці. Я навчала його у школі, пам’ятаю його перші двійки й перші шкільні пере­моги. Па­м’ятаю усмішку – він завжди усміхався. Майже до повноліття він з мамою, старшою сест­рою і молодшим братом жили тут, а потім придбали будинок у Кадиївцях і переїха­ли ближче до міста. Владик був безстрашним, сміливим, справж­нім воїном.

У захисника залишилася матір, сестра, брат, дружина та маленький син.

ВОЮВАВ ТАМ, ДЕ ГАРЯЧЕ

Вмивалася сльозами Новоушиччина 8 вересня, зуст­річаючи тіло уродженця с.Цівківці, воїна-солдата Олега Івановича ПРИДЕТ­КЕВИЧА. Клята війна обір­вала життя Героя 24 серпня в районі населеного пункту Роботине Запорізької області. Вірному сину України назавжди 31. Олег Іванович народився 13 липня 1992 р. Навчався в Браїлівській школі. У 2011-2012 рр. проходив військову строкову службу. Після цього навчався у Хмельницькому профтехучилищі. Із родиною проживав у с.Капустяни. Працював у ПП «Дживальдіс» та ТОВ «Агробізнес». У січні 2023-го Олега Івановича мобілізували до лав ЗСУ. Сміливий, мужній воїн загинув під час ворожого обстрілу. У нього залишилися батьки, дружина, діти, сестра та дідусь. Поховали воїна в рідному селі.

У БОРОТЬБІ ЗА ВОЛЮ ГИНЕ ЦВІТ НАЦІЇ

Ще одна страшна звістка з фронту. 7 вересня під час виконання бойових завдань на Луганщині був поранений старший солдат – 22-річний Максим ЗАЙЧЕНКО. 11 вересня в лікарні м.Дніпро серце зовсім юного воїна зупинилося. У Максима залишилися мама і сестричка, які проживають у с.Струга (Новоушицька ТГ). Максим народився в Київ­ській області. Після навчання в Державному податковому університеті м.Ірпінь на факультеті «Банківська справа, фінанси та кредит» працював за фахом, заступником начальника відділу в АТ «Ощадбанк» у м.Ірпінь. Однак у березні цього року пішов добровольцем захищати Батьківщину, служив у полку «Азов» Нацгвардії України. Про нього згадують як про щирого пат­ріота, активного хлопця, який любив життя і подорожі. Маючи великі перспективи в житті, Максим усе залишив, щоб стати на захист країни від ворога. Пам’ять про нього в наших серцях.

ВІРНИЙ УКРАЇНСЬКОМУ НАРОДУ ДО ОСТАННЬОГО

7 вересня, боронячи Україну від окупанта в районі населеного пункту Новоєгорівка Сватівського району Луганської області, вна­слідок мінно-вибухової трав­ми загинув уродженець с.Вітківці (Жванецька ТГ) Сергій ІВАНЮК. Сергій Васильович народився 4 грудня 1979 р. в рідному селі, навчався у Вигодській ЗОШ. У Вітківцях проводив чимало часу, хоча жив і працював у Кам’янці-­Подільському. Він був вірним українському народові та військовій присязі до останнього подиху. У Героя залишилися дружина, діти.

І ЗНОВУ НЕСТРИМНО ЩЕМИТЬ СЕРЦЕ…

Чорні та криваві руки російських окупантів обірвали життя сержанта Юрія КУЗЬМОВА, який родом із Дунаєвеччини. Юрій Григорович народився 1972 р. в с.Лисець. Навчався в місцевій школі. Після служби в армії одружився та проживав із сім’єю в Києві, де й відбудеться поховання Героя. Під час виконання бойових завдань 7 вересня в районі Серебрянського лісництва, на західній околиці міс­та Ямпіль, унаслідок ворожого мінометного обстрілу Юрій зазнав поранення та був евакуйований до ПХГ Слов’янськ. А 8 вересня помер під час хірургічної операції. У Захисника залишилися діти, дружина, внуки, мати, сестра та брат, який також захищає Україну.