ВОРОГУ ВІДІЛЛЮТЬСЯ НАШІ СЛЬОЗИ
Глибокі рани в серцях рідних і близьких залишили звістки про загибель ще чотирьох захисників, які віддали життя за наше майбутнє.
ПЛАНУВАВ І ПІСЛЯ ПЕРЕМОГИ БУТИ В ЗСУ
Кам’янець-Подільський попрощався з командиром стрілецького взводу старшим лейтенантом Сергієм БОРЩОВИМ, який повернувся додому на щиті. Наш земляк загинув 6 січня ц.р. внаслідок кульових поранень під час виконання бойового завдання поблизу с.Кринки Херсонської області. Народився Сергій 20 жовтня 1978 р. в Тернополі. Згодом навчався у 13-й школі в Кам’янці-Подільському. Вищу освіту здобував на економічному факультеті ПДАТУ, проходив стажування у Великій Британії та США. До лав українського війська потрапив після мобілізації у вересні 2022 року.
«Після переправи через Дніпро наша група була направлена до спостережного пункту, де тримав оборону підрозділ Сергія, – згадує у своєму дописі у фейсбуку побратим загиблого. – Ми з ним із різних частин, але на фронті так буває, що в одній траншеї можуть зустрітися зовсім незнайомі люди. Після «прогулянки» штормовим Дніпром на нас не було жодної сухої речі, й сушити їх не було як. Сергій віддав мені свій теплий і відносно сухий бушлат, чим по суті врятував мене від запалення легень, бо сушилися ми на морозі під час чергувань – іншого способу не було».
– Він працював копірайтером, писав статті на різну тематику, – розповідає брат загиблого Андрій. – Хоч був спокійною домашньою людиною, але тримав себе в гарній формі та займався спортом, оскільки розумів невідворотність повномасштабної війни.
Сергій дуже любив племінників, як і вони його. Коли мої діти приходили до нього, то їхня радість лунала на всю п’ятиповерхівку. Сергій дуже боявся, що ця війна заморозиться, й моєму сину колись доведеться потрапити на фронт. Аби цього не сталося, а також за нашу Україну він і пішов воювати. Першою його бойовою роботою було форсування річки Інгулець, створення плацдарму та подальше звільнення Херсонщини. Останнім часом брат воював у Кринках. Це наразі, напевно, найважчий відтинок фронту. Розповідав, що це – пекло на землі, але розумів ситуацію та був дуже сміливим. Після Перемоги, до якої він, на жаль, не дожив, Сергій не планував демобілізовуватися, а натомість прагнув залишитися у ЗСУ та змінювати нашу армію на краще.
Після загибелі Сергія та двох його побратимів бійці з його роти змогли забрати тіла та 500 метрів несли до човна. А коли перепливали Дніпро, ворог накривав артилерією й FPV-дронами. Посередині річки в них був пошкоджений двигун, тож довелося гребти автоматами. Ці бійці – справді Герої.
У Захисника залишилися брат і батьки.
ОБІРВАНА МЕЛОДІЯ…
У бою з окупантами не стало і нашого земляка, випускника Кам’янець-Подільського фахового коледжу культури і мистецтв, молодшого сержанта Віталія МУЗИКИ. «Легких хмаринок тобі, мій хлопчику! Досі розум відмовляється повірити, що тебе вже немає з нами. Світла і вічна пам’ять. Ти – наш Герой. Дякуємо тобі й низько вклоняємося. Ти залишишся в наших серцях завжди таким добрим, привітним, щирим, кумедним і таким молодим…» – згадують Віталія Музику в соцмережах навчального закладу. Поховали військовослужбовця в селі Рихта. Йому назавжди 35 років.
МАКІВ ОПЛАКУЄ СВОГО СИНА
12 січня у харківській лікарні від поранення, якого зазнав на війні, помер 50-річний капітан Андрій НІГІРУК. Він був родом із с.Маків. Народився майбутній захисник 5 березня 1973 р. Закінчив Маківську середню школу із золотою медаллю. Потім навчався в Кам’янець-Подільському сільськогосподарському інституті за спеціальністю «Фінанси та кредит». Працював на Хмельницькій шкіргалантерейній фабриці, пізніше – на сільгосппідприємствах у Летичеві та Білгороді-Дністровському. У травні 2022 р. Андрія мобілізували до лав ЗСУ. Чоловік служив на бахмутському напрямку, де й зазнав фатального поранення. У військовослужбовця залишилися батьки, сестра та син.
ЗНАЙТИ ЖИВИМ НЕ ВДАЛОСЯ
1 січня загинув житель Дунаєвецької громади Володимир СОСНОВСЬКИЙ. 42-річний боєць був родом із с.Мушкутинці. У ЗСУ служив старшим стрільцем аеромобільного відділення. Вважався безвісти зниклим. У ході розшукових заходів після впізнання встановлено, що Володимир загинув на полі бою 1 січня 2024 р. в районі с.Вербове Запорізької області. Поховали Героя в рідних Мушкутинцях.