ПЛАКАЛИ НЕБО, ЗЕМЛЯ, РОДИНА…
Останній путь двох захисників-земляків залишив глибокий і гіркий слід на землі, задля майбутнього якої вони віддали своє життя.
«УСЕ МИ ВІДДАЄМО ТОБІ, БАТЬКІВЩИНО…»
18 квітня… Четвер. Село Ходорівці. Від траси до самої церкви дорога встелена квітами. Обабіч неї стояли люди на колінах зі схиленими головами. Вони зустрічали свого Героя, який на щиті повернувся з війни додому. Зібралися всі жителі села, родичі, друзі, військові, щоб провести гранатометника гірсько-штурмового взводу однієї з військових частин, старшого солдата Ігоря ЛЯШУКА в останню дорогу.
Плакали небо, земля, родина, односельці… Серце стискалося від болю і смутку в кожного з нас. Чим допомогти, як розрадити, де взяти такі ліки? Кажуть, що Героями не народжуються, а стають під впливом виховання батьків, школи, життя.
Ігор Іванович народився 13 травня 1973 р. в Ходорівцях у родині вчителів. Із дитинства бабуся, тітка, мама прищеплювали любов до землі, повагу до людини учням, студентам і власним дітям та внукам. Вони виховували почуття патріотизму й любові. У дружній, працьовитій, людяній родині формувався характер майбутнього Героя. Згодом батьки переїхали до Кам’янця-Подільського. Ігор навчався у школі №9. Жвавий, енергійний, скромний хлопчина мав багато друзів. Любив ганяти м’яча, ловити рибу в ходорівському ставку, ходити в ліс по гриби. Найчастіше допомагав мамі по господарству. Її любив і шанував понад усе. Закінчив Кам’янець-Подільський індустріальний технікум. Працював на різних роботах. Мріяв, як і всі, про щасливе мирне життя…
Мрії перервала війна. Нікому з нас навіть не снилося, що вона прийде в Україну в ХХІ столітті. Два сини родини Ляшуків – Ігор та Іван – і чоловік онучки Мар’яни – Вадим Дмитришин – пішли захищати Батьківщину від ворога. Рік тому (18 травня) обірвалося життя капітана Вадима ДМИТРИШИНА під Бахмутом. Він залишив удома дружину та 8-річну донечку Аріночку. А 3 квітня 2024 р. загинув у районі с.Приютне Запорізької області Ігор Ляшук. Так Аріночка втратила батька і дідуся. Вони загинули, щоб її дитинство та майбутнє були мирними і спокійними. З однієї родини на щиті до Небесного війська пішли два воїни. Вони до останнього подиху були відданими своїй Україні. Їм би ще жити, вдихати перші аромати весни, відчувати поцілунки дружин, чути веселощі дітей і внуків, допомагати батькам.
Тут згадуються слова Олеся Гончара з роману «Прапороносці»:
«Все, все ми віддаємо тобі, Батьківщино.
Все! Навіть наші серця…».
Дирекція і колектив Кам’янець-Подільського фахового коледжу культури і мистецтв висловлюють щирі співчуття родині Людмили Олексіївни та Івана Борисовича Ляшуків із приводу втрати сина Ігоря – воїна-захисника.
Надія БОГУЦЬКА, викладачка Кам’янець-Подільського фахового коледжу культури і мистецтв.
ПІШОВ ОДНИМ ІЗ ПЕРШИХ
Сколихнула громаду й трагічна звістка про загибель мешканця Слобідки-Кульчієвецької – 49-річного водія відділення керованого мінування інженерно-саперного взводу старшого сержанта В’ячеслава АНДРУХОВИЧА. Майбутній військовослужбовець народився 16 січня 1975 р. в с.Гута-Чугорська Староушицької громади. Здобув середню, а потім – і вищу освіту. Вперше потрапив до ЗСУ ще в червні 1993 р., коли проходив строкову військову службу. Повномасштабне вторгнення зустрів на посаді зубного техніка міської стоматполіклініки, але 1 березня 2022 р. вже був у лавах захисників.
– На початку вторгнення нам усім зателефонували, сказали, що потрібно з’явитися до ТЦК, і В’ячеслав одразу став на захист Батьківщини, – розповідає колега загиблого Олег Ковальський. – Разом ми пропрацювали десь 25-27 років. Це був дуже добрий, позитивний чоловік. Він завжди відгукувався на похання про допомогу, йшов із людьми на компроміс і намагався зрозуміти кожного. В’ячеслав був хорошим господарем. Звів будинок, був мисливцем, займався пасікою. Мав ще багато планів на життя. Розповідав, що дуже хоче відсвяткувати Перемогу разом із побратимами. Коли приїжджав до міста, то казав: «Ми ще обов’язково зустрінемося». Але не судилося…
В’ячеслав Андрухович загинув 18 квітня під час виконання бойового завдання поблизу с.Веселе, що на Донеччині, внаслідок скидання ворожого боєприпасу із БПЛА.
У Героя залишилися дві сестри, дружина, донька та син, який невдовзі закінчуватиме 4 клас.