ВІЙНА ВБИВАЄ І ПОВІЛЬНО

Черговий тиждень знову став чорним і приніс звістки про те, що четверо наших мужніх захисників уже ніколи не обіймуть рідних.

У ЖАЛОБІ РІДНІ, ВЧИТЕЛІ, ДРУЗІ…

У середу громада оплакувала кам’янчанина, молодшого сержанта, механіка-водія танкового взводу Володимира МАРТИНЮКА. Військово­служ­бовець народився 22 квітня 1988 р. Навчався в ЗОШ №7, де 2004-го закінчив 9 клас. Згодом здобув середню спеціальну освіту.

– Перше знайомство з маленьким Володимиром відбулося 1995 року на святі Першого дзвоника в сьомій школі. Хлопчик був невисокого зросту. Русяве волосся світилося в променях ранішнього сонечка, і легенький вітерець грався ним. Але найбільше мені запам’яталися Володині очі: великі, блакитні й дуже щирі. Всі чотири роки початкової школи вони залишалися такими ж щирими, а ще добрими, допитливими і веселими. Хлопчик добре навчався, любив спілкуватися з ровесниками, був вихованим. Мріяв вирости і стати опорою рідним, а найбільше – рідній матусі, – згадує перша вчителька загиб­лого Любомира Стратійчук.

До лав війська Володимир Мар­тинюк уперше вступив у жовтні 2008-го, коли проходив військову службу. Після її закінчення підписав контракт. У лавах ЗСУ перебував до червня 2015 р. Повномасштабну війну зустрів у ста­тусі цивільної людини, однак уже на третій день вторгнення став на захист України. Загинув 12 вересня 2022 р. під час виконання бойового завдання на Херсонщині. Але лише тепер його тіло було віддано землі, оскільки півтора року Володимир Мартинюк вважався зниклим безвісти, а його рідні зберігали надію, що він живий. Поховали Героя на міській Алеї Слави.

ЗДОРОВ’Я НЕ ВИТРИМАЛО

Бойові дії накладають відбиток на подальше життя захисників України. Так було із 47-річним жителем Чемеровеччини Сергієм ХОРОШУНОМ, життя якого обірвалося вже після звільнення з армії. Народився майбутній Захисник 11 лютого 1977 р. 1995-го закінчив Сокиринецьку школу. Працював у міс­цевому господарстві. 2020-го підписав контракт із військом і захищав Батьківщину на сході нашої держави. Після повномасштабного вторгнення продовжував служ­бу. Під час виконання бойових зав­-дань не раз ризикував життям, зазнав двох контузій, а в лютому 2023 р. був демобілізований за станом здоров’я. 26 травня Сергій Хорошун раптово помер. Поховали Сергія Дмитровича 28 трав­ня в с.Збриж.

НАВІКИ В ПАМ’ЯТІ, НАЗАВЖДИ У СТРОЮ

У жалобі й Дунаєвецька громада. Безжальний агресор забрав мрії, надії та життя 39-річного стрільця Віталія ФІЦЕКА. Народився він 16 березня 1985 р. в с.Ганнівка. Закінчив 9 класів місцевої школи та вступив до вищого професійного училища с.Балин, здобув професію водія. Далі була служба в армії. Торік у лютому Віталій був призваний до ЗСУ за мобілізацією. Загинув 20 травня під час виконання бойового завдання в районі с.П’ятихатки на Запоріжжі внаслідок мінометного обстрілу. Поховали Героя в рідному селі.

ЛІКАРІ ВРЯТУВАТИ НЕ ЗМОГЛИ

Майже одразу на Дунаєвеччи­-ну надійша чергова страшна новина. Внаслідок боїв за незалежність України відійшов у вічність житель с.Іванківці – 30-річний Гри­горій СМЕРЕКА. На фронті Гри­горій виконував функції помічника гранатометника. Боєць зазнав поранення поблизу с.Новопокровка Запорізької області. Помер 24 травня у шпиталі. Воїна поховали в Білій Церкві.