БУЛИ СПРАВЖНІМИ
Вони були справжніми патріотами своєї країни, надійними опорами для близьких і взірцем для молодших. Справжніми чоловіками…
МАВ ПОЗИВНИЙ «АБРАМС»
24 липня трагічна звістка надійшла в Кам’янець-Подільську громаду – цього дня загинув лейтенант Служби безпеки України кам’янчанин Дмитро СЕЛЕЗНЬОВ. Дмитро Олегович народився 30 липня 1993 р. Службу проходив на посаді оперуповноваженого Головного управління Департаменту контррозвідки СБУ 3-ї окремої штурмової бригади. Загинув унаслідок нічного обстрілу балістичною ракетою м.Харків.
«Ти ж завжди казав, що таких, як Ти, кулі не беруть…
Сьогодні вранці проклята війна забрала Тебе від нас. Завжди сміливого, прямолінійного, навіть нахабно відважного. Ми всі знали наперед, що спецслужби – це твоє: тверезий розум, критичне мислення, спортивні досягнення, – допис про Героя залишила у фейсбуку Людмила Пристай, вчителька Кам’янець-Подільського ліцею. – Ще під час АТО ти був бійцем «Аzову», в лютому 22-го став на захист Києва, далі – найгарячіші місця не тільки на передовій, а й через специфіку служби у відносно мирних містах…
Дмитре, Ти був різним, але Ти завжди залишався МУЖЧИНОЮ!
Спочивай із Богом, Селезньов Дмитре, «Абрамсе», наш Сєля…
Пробач за обірвану молодість!».
УПАВ У БОЮ ЗА ТЕБЕ, УКРАЇНО!
І знову в сквері Героїв звучать поминальні пісні – в останню путь проводжають 51-річного солдата Олександра ЛОБАСА, водія гранатометного відділення однієї з військових частин ЗСУ, який загинув 18 липня 2024 р. в районі с.Роздолівка Донецької області. На захист країни Олександр Сергійович став у квітні 2023-го. Скупі рядки з послужного списку Героя могли б доповнити багатьма цікавими фактами з біографії Олександра Сергійовича десятки кам’янчан і тих, хто нині спеціально приїхав з Одеси, Києва, Бучі та навіть Ізраїлю. Бо насправді такої людини не вистачатиме тим, хто знав Олександра, і тим, хто міг би з ним ще познайомитися, – доброї, відвертої та щедрої.
– Був душею нашого колективу, – згадують однокласники. – Веселий, позитивний, із великим почуттям гумору. Ще здалеку розкривав обійми назустріч товаришам. Із ним було надзвичайно легко й комфортно.
– Це при тому, – згадує колишня класна керівниця Галина Воронцова, – що кожний у цьому середовищі був особистістю, та для всіх Саша був визнаним лідером гарного настрою, невичерпного оптимізму.
Вразила фраза з інтерв’ю його колишньої вчительки Нелі Колоденко:
«Учителі віддавали свою любов цим дітям, а вони в дорослому житті ділилися нею з усім світом». Глибоко, змістовно й точно.
11-річний сусід Максимка пишається, що в нього був такий друг:
– Саша просив не називати його дядею, мовляв, тому що я – твій друг. І на мої запитання про майбутнє завжди казав: «Максимку, Перемога – скоро!»…
Олександр віддав своє життя за всіх, кого наразі немає в пеклі війни. І за майбутнє всього світу без війни.
– Загинув, – розповідає його родич Сергій, – витягуючи з поля бою пораненого побратима, – рятував інше життя…
А скільки міг би принести користі землякам, адже мав надзвичайно світлу голову і золоті руки.
– У чотирнадцять, – каже Неля Колоденко, – допомагав добудовувати нашу сьому школу (вона була щойно запущена в експлуатацію), йому тоді все було по плечу, навіть зварювальні роботи. Виключно тямущий хлопець був.
У дорослому житті Олександр чим тільки не займався – прекрасний автослюсар, кваліфікований сантехнік і будівельник, словом, майстер на всі руки. Між іншим, і малознайомим допомагав безкоштовно. Коли був у короткостроковій відпустці, негайно відгукнувся на прохання сусідів, родичів, друзів щось полагодити, зремонтувати, приборкати «неслухняний» механізм. Весь час у русі, тож можна лише уявити, як важко буде без Олександра його двом донькам, рідні, маленькому внуку. Свого часу його дідусь (орденоносець, ветеран Другої світової війни, інженер і просто порядна людина), бабуся і тато приїхали до Кам’янця будувати кабельний завод – гордість не лише Поділля. От і їхньому нащадку хотілося якомога більше зробити в цьому житті, залишивши по собі щось суттєве, значуще і, зрозуміло, добрі спогади. Власне, Олександру Лобасу це вдалося.
У ВІЙСЬКУ З ЧАСІВ АТО
10 червня 2022 р. поклав своє життя за Україну під час виконання бойового завдання на Луганщині житель с.Руда Жванецької тергромади 37-річний Сергій ТІЩЕНКО. Був працьовитим, добрим, щирим, справжнім патріотом свого краю, з великою душею і відкритим серцем. Захисник народився в Києві, закінчив школу в столиці, згодом здобув освіту за спеціальністю «Слюсар-електрик». Працював у Київському метрополітені слюсарем-електриком із ремонтування вагонів метро, пізніше – в охороні. Ще під час АТО 2020-го підписав контракт із ЗСУ та без сумніву пішов обороняти рідну країну. У Героя вдома залишилася родина: матір, цивільна дружина, син, які так чекали на повернення Захисника додому…
ВІЙНА ВБИВАЄ ПО-РІЗНОМУ…
Новоушиччина у скорботі.
l У с.Куражин 29 липня зупинилося серце Олександра ВЕЛИЧКА. Олександр Васильович народився 8 квітня 1976 р., навчався в Куражинській ЗОШ. У 14 ро-ків залишився сиротою. Проходив строкову військову службу в армії. Працював у с.Куражин у місцевому господарстві трактористом, їздив на заробітки. У березні 2022 р. Олександр добровільно пішов боронити країну, служив у 68-й окремій єгерській бригаді ім.Олекси Довбуша, звання – молодший сержант. У зв’язку зі станом здоров’я, був звільнений із військової служби в листопаді 2023 року.
l А у Хмельницькому провели в останню дорогу 22-річного прикордонника Вадима ЖУКА, який родом із Нової Ушиці. Вадим Олександро-вич народився 8 травня 2002 р., навчався в Новоушицькому ліцеї, згодом – у Кам’янець-Подільському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою. 2019-го вступив до Національної прикордонної академії ім.Богдана Хмельницького, після дострокового випуску з якої від 2023-го стояв на варті кордону України з Білоруссю. Загинув лейтенант 21 липня від ураження електричним струмом. Батьки втратили єдиного сина…