ПОЛЯГЛИ ЗА ПЕРЕМОГУ

Війна забирає найкращих синів, які стали на захист країни. Вони до останнього віддано та мужньо боролися за Перемогу й мирне небо.

У ПРАВЕДНІМ БОЮ ЗА УКРАЇНУ

Міська громада провела до місця вічного спочинку на Алеї Слави водія стрілецького відділення однієї з військових частин ЗСУ солдата Ігоря БІЛИКА. Воїн помер у клінічній лікарні м.Хмельницький 30 липня 2024 р. від важких поранень і хвороб, спричинених ними. Ігор Васильович народився 6 жовтня 1982 р. Чоловік мав дуже затребувану професію – елект­розварника, котру здобув ще юнаком у ПТУ №26. Утім умів робити багато чого, адже, як висловився його друг Олег, мав руки, котрі росли з правильного місця. Працелюбність його була фантастичною. Не було таких побутових завдань, яких він не міг би виконати швидко, кваліфіковано і з усмішкою. Успішно відбув строкову службу, оволодівши фахом сапера протягом 2001-2002 рр., з головою поринув у звичну роботу. Людина компанійська, мав багато друзів, без вагань відгукувався на прохання допомогти. Любив риболовлю, виїзди на природу. У травні 2014 року він був мобілізований як радіо­інженер-мінер до зони АТО/ООС. Змушений був повернутися звідти на початку літа 2015 року через серйозне поранення ноги. Ходив із пластиною в кінцівці. І все ж залишався життєрадісним, оптимістичним і веселим. Із повномасштабною навалою підступного сусіда не сумнівався в тому, що його місце в ЗСУ. Тому одразу записався до тероборони. Коли знайомий Ігоря пан Михайло спробував заговорити з ним із приводу того, що він – учасник бойових дій, має документи про досить серйозний у плані поранення стан здоров’я, Воїн тут же поставив крапку в розмові: «Ні, списуватися не збираюся, я повинен бути там!». Як стверджують ті, хто добре знав Ігоря Білика, він завжди був прихильним до армійської служби, не боявся її, з великою повагою ставився до всього, чим жили ЗСУ. Отже, був готовим розділити з побратимами все, що випадає на долю бійця на передовій. Під Куп’янськом його підрозділ накрили «Гради». Захисника завалило важкими спорудами, почалася напружена боротьба за виживання. Двобій закінчився в обласному центрі, коли у знесиленому організмі вичерпалися останні ресурси. Мали батьки двох синів…. Не стало Ігоря, та наразі справу його продовжує молодший брат Андрій, боєць ЗСУ.

СЕРЦЕ НЕ ВИТРИМАЛО ВІЙНИ

1 серпня перестало битися серце поліцейського батальйону поліції особливого призначен­ня ГУНП у Донецькій області стар­шого сержанта Вадима ЄЛЕТЕНКА. Народився Вадим Сергійович 11 вересня 1989 р. на Донеччині, навчався у Краматорському вищому професійному металургійному училищі. У 2007-2008 рр. проходив строкову службу, з 2009-го служив у поліції.

– Після переформування підрозділу він добровільно пішов у стрілецький батальйон оперативного призначення «Схід». Поїхали на Київщину на навчання, і там йому стало погано, серце не витримало, помер, – поділився брат загиблого Денис ЄЛЕТЕНКО. – До того він весь час був у Донецькій області, виконував свою роботу, зазнавав поранень як важких, так і легких.

В Орининській громаді проживають батьки загиблого, які змушені були залишити свою домівку через вторгнення агресора. У той же час їхній мужній син залишився в рідній стороні, аби давати відсіч ворогу, та, на жаль, 1 серпня Героя не стало. У правоохоронця залишилися батьки, брат і 11-річна донька.

БУЛА НАДІЯ, ЩО ВИЖИВЕ…

До Небесного війська приєднався ще один Герой з Оринина – захищаючи територіальну цілісність України, загинув солдат Сергій РАДЬКО. Народився Сергій Вікторович 12 лютого 1976 р. у Хмельницькому, у 18 років пішов на строкову службу. Згодом із сім’єю переїхали в Оринин. Був будівельником, працював у Оринині, Кам’янці-Подільському і Хмельницькому. Був одружений. Двічі підписував контракт із ЗСУ, служив і у 128 гірсько-штурмовій, і у 44 окремій артилерійській бригаді ім.Гетьмана Данила Апостола.

– У перші дні повномасштабного вторгнення вони з бригадою виїхали в зону Чорнобиля, там опинилися в оточенні. Вийшовши звідти, воювали на донецькому та запорізькому напрямках. Пізні­ше цей батальйон розформували, і Сергія перевели в 10 окрему гірсько-штурмову бригаду, – поділився брат загиблого, який наразі у ЗСУ, Денис Радько. – Там він уже служив до поранення, якого зазнав 25 лютого цього року під Сіверськом у Бахмутському районі. Довго лікувався в різних шпиталях… У нього був жахливий стан, запалення легенів, із ноги постійно текло. Він зневірився в одужанні. Завдяки кам’янецькій волонтерці, брата вдалося перевезти до нашого міста, де зробили першу операцію. З ноги все вичистили. Стан покращився, він навіть почав їсти. З’явилася надія, що виживе, і все буде гаразд. Я був упевнений, що він вибереться, лікарі направили його до Хмельницького шпиталю, де 2 серпня брат помер.

ДО ОСТАННЬОГО ВІДДАНИЙ

Лави Небесного легіону нескінченно поповнюються… 2 серпня на щиті повернувся додому кам’янчанин майор ЗСУ Сергій КУЧЕРЕНКО. Йому назав­жди 49… Біль втрати складно вгамувати, коли в нас забирають справж­ніх, життєрадісних, цілеспрямованих, позитивних і щирих. Саме таким був наш земляк, який загинув у боротьбі за незалежну Україну, захищаючи її ще з 2014 року. Рідні та близькі згадують його як справжнього Воїна та пат­ріота: з багаторічним до­с­відом, левовим серцем, колосальною відданістю своєму народу та любов’ю до України…
Бойовий товариш Дем’ян у соцмережах написав: «Вічна пам’ять і честь воїну-захиснику неньки України!!! Ви були справжнім бойовим командиром і товаришем».

УПАВ У БОЮ…

Новоушицька громада з сумом і жалем повідомила про те, що під час виконання бойового завдання 30 липня 2024 р. на Донеччині загинув старший солдат Сергій НАГОРНЯК, житель с.Віль­ховець. Сергій Петрович народився 11 грудня 1973 р., працював у місцевому колгоспі та на різних роботах. Із 2014 року Сергій Пет­рович боронив Україну від во­рога, був учасником АТО. Після початку повномасштабного вторгнення знову став на захист Батьківщини. У Героя залишилися син і донька.

ВІРНИЙ СИН КРАЇНИ

У Маківську громаду на щиті повертається ще один Герой – Максим ПОНОМАРЕНКО із с.Чечельник. Загинув Воїн 17 лютого 2024 р. під час бойових дій біля Авдіївки, що на Донеччині. Максиму Анатолійовичу назавжди 45…