ВІЙНА, ЯКА ПРИНОСИТЬ БІЛЬ
Герої йдуть, залишаючи по собі незгасиму пам’ять і вдячність за їхні мужність та самопожертву.
ЖОДНОГО РАЗУ НЕ СКАЗАВ ПРО ВТОМУ
Із фронту надійшла гірка звістка – стало відомо про загибель нашого земляка, відомого діяча культури Кам’янеччини – молодшого сержанта Олексія ШЕРЕМЕТИ. Олексій Іванович народився 15 квітня 1973 р. в Кам’янці-Подільському. Навчався у школі №4. А з червня 1991-го по травень 1993 р. проходив строкову службу. Освіту здобув у Кам’янець-Подільському училищі культури та Київському національному університеті театру, кіно і телебачення ім.І.Карпенка-Карого. Олексія Шеремету знали в Кам’янці як талановитого режисера, харизматичного ведучого. Його творчість і невтомна праця залишили глибокий слід у серцях багатьох. Олексій Іванович не просто працював у сфері культури – він жив нею. Кожен проєкт, кожна подія, яку він організовував, несли в собі частинку його серця. У період, коли він очолював Міський будинок культури (2009-2011 рр.), місто відчуло справжнє культурне піднесення. З квітня 2012 р. став заступником директора Центру культури і мистецтв «Розмай», він був опорою і натхненням для колег та численних учасників творчих проєктів. У перші дні повномасштабного вторгнення Олексій Іванович пішов захищати Батьківщину від ненависного ворога. Служив на посаді командира стрілецького відділення.
«Олексію, куме, друже, як гірко, жалісно, сумно! Тобі вже не болить, болить усім нам. Майже тисячу днів війни, а ти жодного разу не сказав про втому. Твоя мужність була великою, віра – міцною і непохитною! – написала в соцмережах режисерка Інна Семенків. – Ти творив навіть там, де, здавалося, немає місця для творчості. Брав до рук гітару, писав пісні та скромно, в повідомленнях, ділився своїми маленькими шедеврами. Співав про сум осені, як наче передчував, що цей сум помножиться й глибоко хвилюватиме нас такою болючою втратою».
Товариш загиблого, директор РЦКМ «Розмай», а нині військовослужбовець Володимир Кусік поділився спогадами:
– У 90-х ми разом навчалися в училищі культури, пізніше наші шляхи знову перетнулися 2009-го, коли він став директором міського Будинку культури, а я вже був директором «Розмаю». І так ми разом на всіх семінарах, нарадах зустрічалися. Так склалося, що він залишився без роботи і 2012 року став моїм заступником. Ми так у тандемі працювали до 2021 року. Тих 9 років пробігли, ніби один день, тому що просто ми були як одне ціле. Він – режисер, я – музикант, і нам вдавалося організовувати гарні заходи. Потім Льоша пішов працювати екскурсоводом. А тут хлоп – війна… і нас мобілізують обох. Мене 24-го лютого, а його – 26-го. Він пішов сам у тероборону, що тоді формувалася в Кам’янці. Олексій – авангард, він був таким живчиком! Викладався завжди сповна. Для нас це такий шок, велика втрата, ми сім’ями дружимо. Чому ж ми цінуємо людину тоді, коли її вже немає? Це треба було все говорити, коли він був живим!
Загинув Захисник 14 листопада 2024 р. в результаті артилерійського обстрілу поблизу с.Приютне Пологівського району Запорізької області. У Героя залишилися батьки, дружина і троє синів.
ЗРОБИВ ВИБІР ЖИТТЄВОГО ШЛЯХУ
Закупненська громада також зазнала втрати – загинув сержант Ігор МОРОЗ. Ігор Вікторович народився 21 червня 1993 р. в м.Тернопіль. Там і навчався у школі, а потім – у Кутковецькій філії ДНЗ «Лісоводський ПАЛ». Тут зустрів свою долю, створили сім’ю з дружиною Вітою, народили двох синів. У січні 2023 р. став на захист нашої держави.
Тетяна Пицишин у соцмережах написала: «Чергова страшна звістка надійшла і в наш колектив. При виконанні бойового завдання загинув колишній вихованець технічного коледжу, учень моєї групи Ігор Мороз. Пригадую, як ще зовсім недавно спілкувалася з ним по телефону… Це був високий, красивий, самостійний, добрий юнак, справжній патріот України, який зробив свій вибір життєвого шляху. У січні 2023-го він став на захист нашої держави і добровільно ніс службу в 38 ОБ морської піхоти. Служив у багатьох гарячих точках на Донеччині. Щиро співчуваю батькам, дружині, неповнолітнім синам, рідним і близьким Ігоря».
Загинув Ігор Вікторович 11 листопада 2024 р. поблизу м.Покровськ Донецької області.