РЕТРОСПЕКТИВА КАМ’ЯНЕЦЬКОГО САМОВРЯДУВАННЯ

7 грудня – День місцевого самоврядування

Цього року в Кам’янці-Подільському відзначають 650-ту річницю надання місту права самоврядування. З цієї нагоди «Подолянин» вирішив поспілкуватися з тими, хто очолював місцеве самоврядування з часу набуття Україною незалежності – Кам’янець-Подільськими міськими головами та секретарями міської ради, яких ми всі обирали. На жаль, серед наших інтерв’юєрів уже не буде Михайла АНОСОВА, який запам’ятався кам’янчанам як голова Кам’янець-Подільської міської ради (1990-1994) і виконкому (1991-1994), секретар міської ради (2006-2010), виконувач обов’язків міського голови (січень – червень 2008 р.). Михайло Дмитрович покинув цей світ у вересні 2016 р., але залишив вагомий слід у місцевому самоврядуванні. У січні 2022 р. пішов із життя і Анатолій КУЧЕР, міський голова у 1994-1997 роках. Нашим співрозмовникам ми підготували декілька запитань – окремо мерам і окремо секретарям ради.

1. Які принципи місцевого самоврядування Ви змогли найвдаліше застосувати, розширити, а може, і запровадити в Кам’янці через справи?
2. Якщо порівняти з іншими країнами, наскільки в Україні життєздатне місцеве самоврядування?
3. Яку б ідею Ви хотіли втілити в життя, якби в місцевого самоврядування за Вашого керівництва вистачило грошей? Адже, для прикладу, Кам’янець завжди був дотаційним містом.
4. Ваша робота надалі була пов’язана з місцевим самоврядуванням?
5. Що побажаєте кам’янецькій громаді?

Олександр МАЗУРЧАК, Кам’янець-Подільський міський голова у 1998-2008 роках.

1. Насамперед – відкритість влади. Оце головний принцип у місцевому самовря­дуванні. Мешканці міста повинні розуміти, що робить влада. Тоді й легше впрова­джувати якісь реформи, бо людина підтримує їх, коли знає про кроки влади. Я просто хочу нагадати, що ми започаткували абсолютно відкриті процедури з виділення землі. Коли на відкритих аукціонах продавали право на оренду землі, це дало можливість бізнесу будуватися, відкривати підприємства, ресторани, готелі. І саме це дало можливість розвивати туризм, саме це дало можливість розвивати малий і середній бізнес. Ми перші започаткували бюджет розвитку, і це давало можливість зробити до­сить багато рішучих кроків, які для міста були як ноу-хау. Скажу, що багато міст до цього часу вивчають наш досвід і ще не мають можливості це зробити.

2. Місцеве самоврядування в багатьох країнах краще. Україна 1996 року підписала Європейську хартію місцевого самоврядування, а 1997-го ухвалила Закон «Про місцеве самоврядування». Відтоді на папері в нас продекларовано все класно. Але реформа з децентралізації стартувала, проте не була завершена, через війну в тому числі. Фактично зроблені тільки об’єднання громад: було 12 тисяч сільських рад, а стало 1470 громад. Але не завершена реформа з децентралізації фінансів, відповідальності, не завершено питання, пов’язане з префектурами, з ліквідацією районних рад, і багато інших речей. Тому місцеве самоврядування в Україні, в порівнянні з іншими країнами, трошки слабше, але, якщо завершаться реформи, будемо на такому ж рівні, як і інші. Особливо, якщо буде завершено питання децентралізації в частині фінансів: місцеве самоврядування повинно мати спроможність. А в нас є право, але спроможності деколи не вистачає.

3. Робили б те, що і робили. Оскільки Ка­м’янець – туристичне місто, в ньому повинен і далі розвиватися малий та середній бізнес. Робили б далі ставку на ініціативу людей, на розвиток підприємств. При достатньому фінансуванні всьому цьому можна було забезпечити кращі умови для розвитку.

4. Була пов’язана, тому що після міністерства я працював у КМДА. Далі – в Асоціації міст України, і до цього часу є першим віцепрезидентом Клубу мерів. Тому все моє життя пов’язане з місцевим самоврядуванням: з 94-го – депутат міськради, з 95-го – секретар міськради, з 97-го – в.о. міського голови, а 98-го перший раз із трьох був обраний мером.

5. Я щасливий від того, що Кам’янець отримав Магдебурзьке право на 120 років раніше, ніж Київ. І для мене це є великим предметом гордості. Я хочу, щоб кам’янчани зав­жди пам’ятали, що ми є вільні, самі визначаємо свою долю і розвиваємо своє місто.

НЕСТЕРУК Анатолій Макарович, Кам’янець-Подільський міський голова у 2008-2010 роках.

1. Насамперед дякую кам’янчанам за довіру, адже на позачергових виборах 1 червня 2008 р. за мою кандидатуру проголосували 86,7% виборців, і я чесно та добросовісно працював на цій посаді, поки проти мене не сфабрикували кримінальну справу. Життя, на жаль, не завжди справедливе. До мене на прийом приходили по 70-100 осіб, і багатьом, вважаю, допоміг. Кам’янчани отримали 137 квартир. Це в першу чергу аварійне відселення мешканців будинку на Нігинському шосе, 1-А, 72 квартири. Реалізувати свою програму мені просто не дали, втім багато чого вдалося зробити за цей період. Чого варта лише боротьба за повернення в комунальну власність стратегічного підприємства, яке постачає кам’янчанам тепло і воду.

2. Розмірковуючи про місцеве самоврядування, дійшов висновку, що багато варто було б підправити і в законодавстві. Зокрема, щоб уникнути фальсифікацій, виборчі бюлетені для обрання міського голови зробити номерними, щоб їх не можна було надрукувати будь-де. Є ще один аспект – за мера голосує все місто, а потім ним керують депутати. Якщо в міського голови немає більшості, він мусить іти на поступки депкорпусу, а це породжує різні корупційні моменти.

3. Ну, по-перше, мав плани повністю оновити міський комунальний транспорт. Щоб були комфортабельні автобуси для гідних пасажирських перевезень. Були плани побудувати сміттєпереробний завод, щоб утилізація твердих побутових відходів була, як в європейських країнах. Нині вже є нові методи щодо сортування сміття тощо, але тоді я планував працювати над заводом. По-іншому я дивився і на стару ТЕЦ. Наразі її закрито і побудовано нову ТЕС. Але я саме там бачив встановлення потужного обладнання і вироблення електричної теплової енергії для здешевлення тарифів.

4. Так, після завершення судових справ, 2012 року, мене було обрано заступником Хмельницького міського голови, де пропрацював дев’ять років. Наразі – на пенсії.

5. Кам’янчанам бажаю насамперед миру, а також терпіння, подолання всіх негараздів, міцного здоров’я, достатку. Щоб на виборах завжди обирали гідних, порядних, професійних очільників. Місту бажаю успішного розвитку та процвітання.

СІМАШКЕВИЧ Михайло Євстафійович, Кам’янець-Подільський міський голова у 2010-2020 роках.

1. Я вважаю, що ми були найвідкритішою та найдемократичнішою владою міста. Адже двері «білого дому» завжди були від­чинені для кожного мешканця Кам’янця-Подільського, ми ніколи не відгороджувалися від людей. Ми перші, хто запровадив онлайн-транс­ляції сесій, виконкомів, інших важливих засідань. Крім того, кожний кам’янчанин мав можливість безперешкодно відвідати всі ці засідання. Важливим кроком назустріч потребам громади стало відкриття Центру надання адміністративних послуг у будівлі міської ради. Також на офіційному сайті міської ради запровадили публікацію всіх рішень і документів.
Щодо мене, то щоранку з 6 години я брався до своїх обов’язків, приймав людей, і кожен охочий без запису міг порадитися, вирішити або хоча б обговорити шлях розв’язання наявної проблеми. Те саме стосувалося і моїх заступників, секретаря ради, керуючого справами. Публічні обговорення стали ще одним важливим кроком назустріч громаді. І це були не просто заходи заради формальності, а реальна можливість почути громаду. Згадаймо реконструкцію вулиці Соборної, надземну парковку. До речі, як би нині вони згодилися всім нам… Але на той час громада була не готова до таких рішучих кроків.
Громадська рада, Рада підприємців, Рада волонтерів, Рада квіткарів, Молодіжна рада, Спортивна рада, Рада сімей загиблих – ці ініціативи, запроваджені нами, на жаль, не надто популярні на сьогодні для влади. Також наш час – час шанування Почесних громадян міста та ветеранів органів місцевого самоврядування.
Двері мого кабінету навіть не зачинялися, сотні відвідувачів, гостей з області та країни щодня приїжджали до нас. Ми комунікува­-ли, запрошували та дружили з усіма мерами попередніх скликань, і до сьогодні комуні­куємо. Із нами рахувалися, до нас дослухалися. Ми гуртували, до нас гуртувалися. Бо хто б там що мені не казав, але головне в житті – бути Людиною за будь-яких посад і крісел.

2. Жевріє ще поки в нас місцеве самоврядування… У нас є багато друзів у Польщі. Й коли ми запитуємо про бюджет міста, то на­віть смішно порівнювати. Але наголосимо, що податки всі громадяни сплачують відкрито і вчасно. У тій ситуації, в якій опинилася Україна сьогодні, важливо одне – Перемога! А вже після війни будемо думати, де і чиї помилки, і як їх виправити.

3. Одним проєктом, напевно, не обійтися, бо хотілося б більше і дитячих садочків, і парковок, і громадських басейнів, і дитячих майданчиків, і нарешті гарних доріг для нашого прекрасного міста!

4. Під час минулих виборів я не балотувався на посаду міського голови, натомість став головою Кам’янець-Подільської районної ради, яка також є органом місцевого самоврядування. Ми, напевно, вирізняємося з усіх районних рад нашої країни, адже, крім основної роботи, активно займаємося волонтерською і гуманітарною діяльністю. За три роки повномасштабного вторгнення передали близько 40 автомобілів, сотні тисяч тонн гуманітарної допомоги для військових і наших громад. Немає жодного, хто б не чув чи не звертався до нас. І все це без копійки бюджетних коштів. Усе – власна ініціатива та дружні зв’язки із закордонними партнерами.

5. Бажаю всім миру, спокою, добра!

Михайло ПОСІТКО, чинний Кам’янець-Подільський міський голова

1. Наша громада є зразком у багатьох сферах для інших громад. І я знаю, що це цінують кам’янчани. Завдяки законному вибору людей, ми відстояли їхнє бажання на зміну підходів в управлінні громадою. Період боротьби за цінності й вибір кам’янчан і з деструктивними силами вчорашньої системи був досить тривалим та складним. Але результати того варті. Навіть європейські експерти відзначають значний ріст взаємодії влади з людьми, з інститутами громадянського суспільства (принципи народовладдя, прозорості, підзвітності перед громадою). Опираючись на думку людей, залу­чаємо їх до різних сфер управління громадою, і це дає найкращу якість рішень. Близько 15 дорадчих органів сьогодні у спільнодії впроваджують різні проєкти, залучають волонтерську допомогу, проводять благодійні акції, радять мені та команді в духовному житті, в розвитку територій. Тому наше місто на всеукраїнському рівні вважають містом-­волонтером, однією з найсоціальніших громад, містом-прихистком як для людей, які тікали від війни, так і для бізнесу. Рада волонтерів, Рада ветеранів, Духовна і Молодіжна ради, Ради розвитку старостинських округів та мікрорайонів громади, Рада ВПО, Рада громадського активу та інші – це люди, заряджені, як і моя команда, на розвиток міста, допомогу армії та тим, хто її потребує. І сьогодні ми разом працюємо над розробкою Стратегії розвитку громади, а мета в усіх одна: безпека, розвиток, комфорт для людей.
Поєднуємо, як ніколи, державні та місцеві інтереси. Суть самоврядування – організація та забезпечення життя у громаді. Війна визначає інші пріоритети, і ми допомагаємо обороноздатності, нашій армії. Опираюсь на загальнонаціональні рейтинги, щоб це не виглядало пустослів’ям, – наша громада серед лідерів за рейтингом КВУ в допомозі ЗСУ. Понад 600 млн грн за час повномасштабного вторгнення – наш внесок у дрони, РЕБи, авто тощо на передову, в соціальну підтримку родин загиблих, у загальнодержавні оборонні проєкти. Останній виконком – плюс більше як на 4 мільйони нові закупівлі та передачі захисникам; 44 військові частини, в яких служать кам’янчани, – наша допомога. Крім того, ми підтримуємо фінансово й державні органи влади на нашій території. Але все це робимо заради безпеки наших людей та їхнього комфорту, як-от відкриття нового офісу Міграційної служби в центрі міста, кошти на енергетичну безпеку. Погодьтеся, це все можливе, бо раціонально управляємо коштами, дбаємо про економіку. Маємо ріст показників бюджету, перевиконання, збільшилася кількість підприємців. Уже третій воєн­ний рік поспіль, Національна рейтингова агенція IBI RTING визнає нашу громаду громадою з достатньою інвестиційною приваб­ливістю invBBB+. Пройдіть вулицями міста – скільки нових крамничок, кав’ярень з’яви­лося останнім часом, більше того – до нас просяться великі торгові центри. Це все – нові робочі місця, податки в бюджет і армію. Ми прийняли в себе 27 підприємств із зон бойових дій, тоді як уся Хмельницька область – близько 60-ти. Зазначу, що держава сьогодні багато пільг переклала на плечі самоврядування. Часи такі. Маємо робити все, щоб бути самоврядною громадою та допомагати державі. Бо ми і є держава.

2. У нас сталі, давні традиції європей­ського врядування. Але ми з 14-го року пере­буваємо в стані війни, і всі процеси сьогодні не можуть відбуватися за класичними алгоритмами реформ. У серпні 2020-го до міста приєднано 12 сіл (не за класичними рекомендаціями європейських практик). Відтоді ми – одна велика громада з усіма проблемами територій, що приєдналися. Порівнювати управління такою громадою з минулими каденціями – марна справа: інша економіка, наші села потребують уваги та значного фінансового ресурсу. Те, що не робилося десятиліттями на цих територіях, – сьогодні наше завдання. Як-от бібліотека в Острівчанах 20 років була без опалення, багато медичних амбулаторій відремонтували, бо не можна було й зайти до них, у сільських клубах по 20-30 років протікала покрівля, нікому до умов там особливого діла не було. Виправляємо, як можемо. І з дитячими майданчиками, і з благоустроєм, і з піклуванням про тих, хто цього найбільш потребує. Суть місцевого самоврядування чи в Європі, чи в нас одна: фінансова, організаційна спроможність (автономія), наближення послуг до людини. Рухає­мося в цьому напрямку з корективами на війну, допомогу ВПО, родинам загиблих тощо. Наші партнери – 37 іноземних міст, з якими укладено договори про побратимство, спів­працю. З них 34 – у країнах Європи. При кожному візиті намагаємося вивчати їхній позитивний досвід і обминати негативний. Скажу відверто: основа самоврядування європейського зразка – у фінансовій самодостатності. З потенціалом нашої громади по завершенню війни та при розумній державній політиці наше самоврядування життєздатне і стане основним двигуном розвитку й відновлення держави. Дуже вдячний іноземним партнерам, фондам, адже вони першими прийшли у скрутний час на допомогу. Завдяки такій співпраці ми змогли допомогти тисячам ВПО, громадам на сході, армії. За станом на сьогодні, понад 6 мільйонів євро – безповоротні інвестиції у громаду завдяки таким спільним проєктам. У перспективі – залучення інвестицій на суму понад 5 мільйонів євро, але про це згодом.

3. Сьогодні кожен із нас працює на досягнення справедливого переможного миру. Живемо тим днем, коли наші захисники і захисниці повернуться живими й здоровими у свої родини. Це – головне. Але якщо говорити про ідеальний день, коли самоврядування почне займатися суто питаннями громади, то я добре знаю її потреби. Постійно спілкуюся з людьми, аналізую звернення. Сьогодні 99% усіх звернень кам’янчан, мешканців наших сіл стосуються стану доріг, тротуа­рів, прибирання територій, озеленення, опіки над безпритульними тваринами. Це все свідчить про те, що люди прагнуть комфортного міста, сіл із розвиненою інфраструктурою. Безпека у громаді – також важливе питання, що турбує кожного. Тому ми працюємо над цим. Оновлення новими сміттєвозами, комунальною спецтехнікою нашого господарства, доступність, ремонт дворів, тротуарів, доріг – робимо все. Звісно, не в тих обсягах, як бажають люди. Щодо бюджету – цікаве запитання. Аналіз останніх років підтверджує: щороку ми перевиконуємо бюджет на більше як 100 мільйонів. Завдяки чому?
1) Зросла довіра бізнесу до влади;
2) економіка розвивається, хоча і є реалії часу;
3) раціональність та економність у підходах управління коштами платників податків. Тому моя мета, мета команди – комфортна, розвинена, безпечна громада. Із найсміливішими проєктами розвитку, рекреаційними зонами, в якій комфортно жити літнім людям, і з якої не їде молодь.
Назву деякі проєкти, які маю намір втілити: гідний кам’янчан комфортний комунальний транспорт; рекреаційний простір відпочинку й відновлення сил – Смотрицький каньйон; безпечна, розвинена дорожня інфраструктура; відновлення пам’яток архітектури та осучаснення підходів розвитку туризму… Ми можемо дивитися на приклади інших українських та європейських міст, але водночас маємо не втратити і посилити унікальність Кам’янця.

4. Бажаю кам’янецькій громаді єдності й любові до рідної землі, громади. Розуміння, що будь-який деструктив спрямований на руйнацію. Наша мета інша – розвиток, добробут. Кожній родині бажаю повернення наших захисників і захисниць додому. Дітям – щасливого дитинства, жити у своїй сильній, розвиненій країні. Настане мир – зробимо дуже багато у громаді. Є масштабні плани перетворити Кам’янець і сільські території на сучасну, комфортну й безпечну громаду. І принагідно вітаю всіх із Днем місцевого самоврядування!

—————————————————————————————————————

1. Як змінився Кам’янець за час каденції міської ради, секретарем якої Ви були свого часу?
2. Які принципи місцевого самоврядування Ви змогли найвдаліше застосувати, розширити, а може, і за­провадити в Кам’янці через справи?
3. З якими викликами впорався депкорпус Вашої каденції?
4. Ваша робота надалі була по­в’язана з місцевим самоврядуванням, і чим Ви нині займаєтеся?
5. Що побажаєте громаді?

Сергій БАБІЙ, секретар міськради у 1998-2004 роках.

1. Згадуючи розвиток Кам’янця часів незалежності, не можу обмежитися лише роками роботи на посаді секретаря міськ­ради, адже в місцевому самоврядуванні пропрацював набагато більше. Навіть зареєстрував для Книги рекордів Гіннесса України той факт, що працював заступником міських голів (трьох) упродовж 20 років (заради історичної правди додам, що жодного разу не сидів в приймальні мерів, щоб проситися на посаду заступника).
Мені важко відповісти на запитання про те, як змінився Кам’янець, легше перерахувати, що не змінилося.
…1997 рік. Перед очима розгнівані вчителі та лікарі під будівлею міської ради, вони не отримували зарплати понад 6 місяців. Тоді містяни вперше в Україні скористалися Законом «Про місцеве самоврядування» і оголосили вотум недовіри міському голові, що врешті призвело до того, що він змушений був покинути цю посаду. Це був реальний результат підтримки міською радою простих людей.
…Оголошення на електричних опорах «Обміняю квартиру. Старе місто не пропонувати». А тепер?
…Депутатська група мікрорайону запитала, скільки мені необхідно часу, щоб на місці городів з’явилася територія для відпочинку? Я відповів, що три місяці. Інакше – напишу заяву за власним бажанням. Через тиждень на мікрорайон приїхали автомобілі з мішками картоплі. Їх розвезли власникам тимчасових городів, що були розташовані на території майбутніх дитячих майданчиків, та акуратно склали біля їхніх під’їздів. А ще через декілька днів двигуни бульдозерів сповістили мешканців мікрорайону, що відтепер у них буде найбільша зона відпочинку міста.
Я не зміг знайти відповіді, чому біля кожного сільського Будинку культури є па­м’ятник односельчанам, які пішли на війну, а в стотисячному Кам’янці є лише про тих, хто на танках увійшов у місто. Запропонував Олександрові Мазурчаку «проєкт па­м’яті». Я став головою робочої групи, яка відшукала імена всіх (я сподіваюся) воїнів, котрі не повернулися з війни. Імена викарбували на гранітних плитах поряд із танком. Роботи над Меморіалом пам’яті завершували 7 травня під військовим наметом, бо весь день ішов дощ. Але всім дуже хотілося повернути Героїв у місто до свят.

2-3. Міська рада реально стала центром громади. Будь-хто з громадян міг виступити на сесії. Чи не вперше була опозиція, яка відстоювала свої погляди на процеси управління. Майже щотижня до нас при­їжджали з якогось міста, щоб розповіли, як лише нам в Україні вдається проводити відкриті земельні аукціони, як ми обійшли закон про гуртожитки і за рік віддали їх у приватну власність людям, які там проживали (закон вийшов через 5 років), яким чином у місті почали реєструвати підприємства за три дні, якщо держава передбачала мінімальний термін 14 днів. А ще – перші в Україні сімейні лікарі та амбулаторії (в державному класифікаторі професій навіть назв таких ще не було)… Міська рада однією з перших підтримала Майдан, про що в Києві публічно сповіс­тили на мітингу, який транслювався в прямому ефірі. Кам’янчани були горді за свій місцевий парламент.

4. Так, як я і розповів вище. Перервав роботу в місцевому самоврядуванні 2020 р. через життєві обставини. Ще до виборів написав заяву та попросив мера і депутатів прийняти мою відставку. Написав книжку «Кам’янецька хроніка». Знаю всі книжки про Кам’янець, але моя подобається найбільше. Відповідально та безкорисливо допомагаю учасникам бойових дій отримати грант на 500 000 грн. За ці гроші організовуємо його власну справу. З моєю допомогою цього року вже 30 виграних грантів на понад 10 млн грн. Нещодавно допоміг у м.Буча створити будівельну фірму, власником якої є учасник бойових дій… Перед цим було багато: м.Скалат, Дніпро, і сьогодні – знову Кам’янець…

5. 25 років тому був на конференції історичних міст в угорському м.Печ. Увечері люди виходять на вулиці, відпочивають. Звернув увагу на їхні усміхнені обличчя. Подумав, що колись і наші люди будуть усміхнені…

ЯВОРОВ Віктор Миколайович, сек­ретар міськради із грудня 2004 по березень 2006 р.

1. Тоді перед містом стояв серйозний виклик, пов’язаний із застарілими мережами тепло- і водопостачання. Вони потребували виконання значних робіт, а відповідно і виділення з бюджету коштів. Депутати велику увагу приділяли ремонту будинків, доріг, тротуарів тощо. Ці проблеми міста, напевне, не обминали жодний депутатський корпус. Подальшого розвитку набуло відновлення Старого міста, реклама Кам’янця як історичної спадщини через проведення різноманітних реконструкцій історичних подій, повітроплавання, фольклорні фестивалі тощо. Посилили співпрацю з містами-побратимами.

2. Збільшилася участь громадян міста у вирішенні доленосних питань. Адже недавні події Помаранчевої революції зумовили значну активність містян. І знакові проєкти впроваджувалися лише після широких громадських слухань.

3. Депутати спільно з жителями зробили багато потрібних для міста справ. Найголовніше – вперше після війни в нашому місті було встановлено меморіальні дошки з прізвищами кам’янчан, полеглих у Другій світовій війні. Було виконано капремонт Замкового мосту, реконструкцію площі біля залізничного вокзалу, ремонт дороги біля ринку тощо.

4. Я повернувся на викладацьку роботу в аграрний університет. Із 26 лютого 2022 р. добровольцем пішов у ЗСУ. Проходив службу на запорізькому і донецькому напрямках. На сьогодні звільнений із ЗСУ у зв’язку із досягненням пенсійного віку, тому повернувся до викладацької роботи.

5. Кам’янчанам, як і всім українцям, хочу побажати Перемоги України, миру, подальшого розквіту нашого міста!

ВОЛОШИНА Валентина Петрівна, сек­ретар міськради в липні-листопаді 2010 р.

1. Моя каденція як секретаря міської ради тривала недовго, але це був дуже важкий, важливий і насичений час. Місто під керівництвом Анатолія Нестерука активно змінювалося: розбудовувалася інфраструктура, зростала увага до потреб громади. Завдяки діяльності міської ради вдалося закласти підвалини для подальшого розвитку міста: модернізація освітлення вулиць, упорядкування громадських просторів та укріплення системи самоврядування стали пріоритетними напрямами роботи. Сесії міської ради були опрацьовані та проводилися злагоджено.

2. Місцеве самоврядування завжди було для мене не лише адміністративним процесом, але й механізмом тісної взаємодії влади і громади. У спільній праці ключовими прин­ципами були прозорість, підзвітність і участь громадян в ухваленні рішень. Рішення, які ухвалював виконком під головуванням мера, опрацьовувалися депутатськими комісіями, часто проводилися громадські слухання! Анатолій Макарович завжди залучав мешканців міста до обговорення важливих питань.

3. Одним із найголовніших викликів бу­ла трагічна і, як для мене, несправедлива ситуація щодо нашого мера, якого я поважаю і знаю з юних років. Важко було забезпечити фінансову стабільність у місті в умовах політичних і економіч­них змін. Також важливо було для нас знайти баланс: зберігати історичні об’єкти, водночас підтримуючи інфраструктурний розвиток.

4. Деякий час я жила в Києві, звичайно, на пенсії. Допомагаю чоловікові з невеличкою приватною справою. Він – лікар, і, вийшовши на пенсію, відкрив у Кам’янці медичні кабінети «Вел Медікл».

5. Бажаю громаді згуртованості, сили та натхнення в цей важкий час. Війна щодня приносить трагедії, гинуть найкращі… Бажаю міському голові Михайлу Посітку, секретарю ради Ірині Шелепницькій великої витримки в нелегкій роботі. Вірю, що кам’янчани сильні та впораються, маючи унікальну історію та надзвичайний людський потенціал для розвитку. А нині допомагаємо, чим можемо, задля Перемоги, миру на нашій землі.

СЕНЮК Василь Іванович, секретар міськради у 2011-2013 рр.

1. Змінився Кам’янець, я вважаю, під час нашої каденції в тому числі. В Україні в той час ухвалювалося законодавство щодо прозорості влади, інформаційної політики, персональних даних. Були започатковані громадські приймальні депутата, через які тримався постійний зв’язок із виборцями. Також ми розробили Статут територіальної громади. Не знаю, чи він наразі діє, але ми це зробили.

2. Найголовніше – відкрита робота з громадою. В нас проводилися громадські слухання, ми вивчали інтереси кам’янчан і намагалися їх втілити в життя.

3. У той час непросто було, це був 2013 рік у тому числі. І головним досягненням місцевої влади вважаю те, що не було допущено нічого непоправного, погромів тощо.

4. Ні, надалі моя робота не була пов’язана з місцевим самоврядуванням. І нині в мене життя пересічного громадянина.

5. Оптимізму, терпіння і здорового глузду, особливо під час виборів.

КАЧУРОВСЬКИЙ Анатолій Іванович, секретар міськради у 2013-2015 роках.

1. Наш рідний Кам’янець постійно змі­нюється. Багато можна перелічувати, але скажу коротко: місто стало охайнішим, відчутніше ремонтувалися дороги, внутрішньобудинкові проїзди, вперше запроваджено ремонт перехресть бруківкою, в тому числі й кольоровою. І роль депутатського корпусу в цьому дуже вагома.

2. Одним із таких моментів вважаю роботу депутатського клубу. Була в міськраді чудова традиція, коли депутати поза пленарними засіданнями, поза роботою комісій збиралися, аби обговорити важливі питання, що потребували більше часу для вивчення. Рішення клубу мало рекомендаційний характер. Але це якраз було втілення всіх принципів місцевого самоврядування. Депутати обирали президента клубу – як правило, найповажнішого і найдосвідченішого серед них. Свого часу його очолював Анатолій ШЕВЧУК. Обрали на цю посаду і мене. Вважаю, що пожвавив роботу, почав організовувати ви­їзди депутатського клубу і на водозабір, і на місце виробництва теплової енергії, і на «Спецкомунтранс», і у житлово-комунальні контори, знайомилися ми з роботою Центру зайнятості тощо. На клубі розглядалися практично всі актуальні питання, що стосувалися життєдіяльності міста.

3. Важкі були часи, адже 2014 року розпоча­лася війна. І це був великий виклик для всієї України. Побороти нам не вдалося брак кош­тів. Проте змогли побороти інертність у роботі депкорпусу, про що я говорив вище.

4. Після роботи секретарем міськради ще одну каденцію обирався депутатом. Намагався передавати молодим колегам чималий досвід, адже обирався до міськради дев’ять скликань. І без зайвої скромності можу сказати, що при розгляді будь-яких питань моя думка була майже завжди визначальною.

5. Вважаю за честь бути Почесним громадянином Кам’янця-Подільського, якому бажаю спокою і миру. А міській раді – плідної роботи. Всім здоров’я, удачі, добробуту!

ВАСИЛЬЯНОВ Дмитро Сергійович, секретар міськради у 2015 -2020 роках.

1. Перелічувати всі досягнення в одній розмові складно, але зосереджуся на головних: виконано капремонт доріг і тротуарів, оновлено 18500 м мереж тепло- та водопостачання, збудовано нову ТЕС, відкрито 8 нових дитячих майданчиків, спортивні зони та облаштовано сквери, серед яких Європейський, Лебедине озеро, сквер Магдебур­зького права і парк Героїв Євромайдану. Щороку проводилися 12-15 міжнародних та всеукраїнських фестивалів, понад 40 заходів із різної тематики, які сприяли популяризації культурної спадщини міста. Залучено понад 200 млн грн інвестицій у розвиток міста. Створено низку ініціатив для підтримки малозабезпечених сімей, ветеранів, людей з інвалідністю. Впроваджено сучасні освітні програми та оновлено навчальні заклади.

2. Вважаю, що практично всі принципи застосовувалися якнайкраще. Зокрема, принцип участі громади в ухваленні рішень – це впровадження громадського бюджету, за яким реалізовано понад 50 проєктів, запропонованих самими кам’янчанами. Принцип прозорості та підзвітності – це засідання міськради, доступні онлайн, електронні сервіси для звернень громадян, звітності депутатів і моніторингу бюджету. Принцип соціального партнерства – це активізація співпраці з громадськими організаціями, яких у нас близько 300, з бізнесом та міжнародними донорами.

3. Серед ключових викликів – економічні труднощі через війну з 2014 року та пандемію COVID-19, які вплинули на бюджет міста, але ми змогли оптимізувати видатки без скорочення критичних програм, запровадили антикризові заходи, які підтримали місцевий бізнес, зокрема через пільги на оренду комунального майна та зменшення податкового навантаження. Кожна сфера життя міста – це своєрідний виклик. І нашими діями у відповідь були: реа­лізація програм із реставрації та охорони пам’яток, залучення інвесторів для розвитку туристичної інфраструктури; розв’язання екологічних проблем (запровадження сортування побутових відходів, модернізації очисних споруд та проєкти з озеленення міста), зміцнення обороноздатності (створили центри допомоги військовим, забезпечили формування батальйонів тероборони та організували гуманітарну підтримку для фронту з 2014 року).

4. Як лікар із великим стажем, я повернувся до тієї сфери, яка завжди була моїм покликанням. Працюю у приватній медичній фірмі, й медицина – це також про вміння чути людей, реагувати на їхні запити й ухвалювати рішення, від яких залежить життя.

5. Бажаю всім єдності та згуртованості. Особливо бажаю віри у власні сили, адже кожен із нас – частинка великої історії нашого міста. Нехай Кам’янець-Подільський завжди буде місцем, де хочеться жити, працювати, виховувати дітей і будувати майбутнє. А головне – нехай у нашому місті та Україні па­нують мир, добро та гармонія.

Ірина ШЕЛЕПНИЦЬКА, чинний сек­ретар міськради.

1. Кардинально. По-перше, Кам’янець відстояв своє право вибору, хоч міському голові разом із громадою за нові підходи в управлінні довелося боротися близько трьох років у протистоянні з деструктивними елементами. Вони є й сьогодні, але значно слабші.По-друге, це зовсім інша громада. Жоден із мерів до каденції Михайла Посітка навіть уявлення не мав, що треба буде дбати ще й про 12 сіл, із занепалою інфраструктурою (переважно). По-третє, часи жорсткого карантину, а далі – повномасштабного вторг­нення в доданок із політичними ігрищами «деструктивістів» вигартували всіх нас – міського голову, його команду, дали такий досвід, що жоден кризовий менеджер такого не має. По-четверте, Кам’янець став другою домівкою для людей, які тікали від війни. Понад 300 тисяч проїхали в перші місяці повномасштабної війни через громаду. Сьогодні в нас офіційно зареєстровані 23 тисячі ВПО. З перших днів голова створив цілодобовий штаб, було розгорнуто пункти прийому людей, відкрито дві їдальні з повноцінним гарячим триразовим харчуванням. Ми прий­мали допомогу й одразу її видавали людям, спільно з Червоним Хрестом відкривали пральні, за проєктом з Юнісеф у дитячому наметовому містечку з дітками з територій війни працювали психологи та педагоги… По-п’яте, громада стала великим волонтерським центром. Близько 40 громадських організацій об’єдналися в раду волонтерів при міському голові. Дні активного донату, збір дронів, благодійні акції, забіги, фестивалі, донати комунальних підприємств, освітян, медиків, службовців, працівників культури. Всі, хто приїжджає до Кам’янця, відзначають, що місто змінилося на краще. Сьогодні громада перенаправляє значні кошти та сили на допомогу армії. Лише у формі податків безпекового блоку щорічно ми спрямовуємо понад 300 мільйонів на обороноздатність, крім цього, виконуємо запити військових на дрони, тепловізори, антидронове знаряддя, мобільні бригади ППО тощо.

2. Як і обіцяли перед виборами, ми в по­-стійному діалозі з громадою. Як секретар міської ради, за дорученням міського голови здійснюю постійні виїзні прийоми громадян у кожному з 12-ти сіл громади, наші фахівці з земельних питань також виїжджають, адже це найбільш затребувані питання сільського мешканця. У кожному старостинському окрузі (а їх 4) діє громадська рада округу, в яку входять представники з кожного села. Також міський голова запровадив ефективний механізм співпраці через дорадчі органи, куди входять представники ГО, активні кам’янчани, спільно з якими вирішуємо питання благоустрою, волонтерської допомоги армії тощо. Основний принцип самоврядної грома­ди – кошти, яких має бути достатньо на всі потреби. Вони є (не на всі потреби), постійно маємо перевиконання, навіть при тому, що третю частину бюджету спрямовуємо на армію. Мало громад можуть доплачувати з міських бюджетів премії освітянам, ми це робимо. Не всі фінансують державні пільги людям, які доглядають за людьми з інвалідністю, міський бюджет узяв це на себе.

3. Більшість депутатського корпусу зрозуміла, що війна – це час посиленої роботи, єдності. Звісно, є ті, хто займається популізмом. А сьогодні популізм і заклики до політичного пустослів’я вважаю майже злочинними. Бо бюджет – це гаманець великої громади, з якого треба розумно дати кошти і на ремонт, якщо прорвало труби, і на освітян, бо в кожного вдома чекає родина, і на те, щоб залатати дах у школі, щоб не текло діткам на голови, і на медицину, оскільки здоров’я людини, її життя залежать від того, чи вчасно і достатньо ми виділимо коштів на пільгові медикаменти, памперси, на заміну старого медичного обладнання, що вийшло з ладу, на нове… І звісно, допомогти сповна ЗСУ тим, чого потребують захисники. А здебільшого ті, хто кричить у сесійній залі про допомогу для ЗСУ, за неї й не голосують. Такий парадокс. Маю мрію, щоб це пустослів’я та деструктив нарешті не сприймалися людьми. Дискусії, обговорення вітаються всіма. Але якщо це конструктивно і не спрямовано на деморалізацію суспільства.

4. Громаді бажаю того, чого й собі, бо тут мій дім, родина. Я мрію, щоб чоловік і зять зняли військову форму, бо в Україні настане справед­ливий переможний мир. Щоб повернулися додому наші захисники й захисниці. Щоб кожна дитина громади, України мала дитинство і майбутнє на своїй Богом даній землі. Ну і, звісно, комфорту, безпеки, розвитку.