КОЖНИЙ, ХТО ЗНАВ, ЗГАДУЄ ДОБРИМ СЛОВОМ

Завтра, 25 січня, з 10.00 до 12.00 в центральному корпусі К-ПНУ ім.Івана Огієнка триватиме прощання з доктором історичних наук, професором, завідувачем кафедри всесвітньої історії Валерієм СТЕПАНКОВИМ. Про те, що видатний український історик покинув цей світ, повідомили колеги. І сьогодні соцмережі рясніють спогадами учнів та колег про те, який слід залишив Валерій Степанович в історичній науці та в серцях кожного, хто його знав.

Олександр ФЕДЬКОВ, доктор історичних наук, професор:
– 22 січня 2025 року завідувач кафедри всесвітньої історії Валерій Степанков не прийшов на вручення дипломів магістра, прихворів. Учора ввечері була недовга розмова про здоров’я Учителя; пояснив: серце, двічі приїжджала швидка. Побажав швидкого одужання. Потім побачив пропущений дзвінок від Нього.
– Вибачте, Валерію Степановичу, не почув…
– Та ні, Саша, вибач, це я випадково…
Розпрощалися, навіки…
Усі слова, які сьогодні читаю у траурних дописах – правдиві. І це не пов’язано з традицією говорити про покійника добре або нічого. Видатна Людина, Люблячий чоловік і Батько, Вчений-концептуаліст, Учитель з великої літери, Патріот, Моральний авторитет… Ким не був Валерій Степанков? Він не був фарисеєм, не був людиною, байдужою до чужого горя. Не любив скаржитись на життя, здоров’я. Не вмів відпочивати й весь вільний час використовував для роботи.
Вічна пам’ять Вам, дорогий Учителю – Валерію Степановичу…

Тарас ЧУХЛІБ, доктор історичних наук, заслужений діяч науки України, головний науковий співробітник Інституту історії Національної Академії наук України:
– Валерій Степанович з 1993 року був моїм ідейним Вчителем і справжнім старшим товаришем не тільки в історичній науці. Ми були побратимами у поглядах на сучасний політичний розвиток нашої України. Більшого інтелектуального Патріота своєї землі годі й було шукати.
Професор Валерій Степанков усе своє свідоме життя викладав у гетьманському Кам’янець-Подільському університеті ім.Івана Огієнка і був не тільки талановитим викладачем, який виховав тисячі свідомих українців та українок на історичному факультеті, але й став визнаним вченим-істориком в усій Україні, а також Польщі, Литві, Туреччині, США.
На наукові праці професора Степанкова з історії України 17-18 століть посилаються історики-україністи усього світу.
Великий Українець Валерій Степанков виводив викладачів студентів на Помаранчевий Майдан у 2004 році. Він мужньо боровся на Майдані 2013-2014 років.
Валерій Степанович був справжнім Українським Лицарем, а ще він очолював православну християнську громаду нашого славетного міста Кам’янця-Подільського.
Завжди казав мені: «Тарасе, тих чортяк можна побороти тільки Хрестом, Мечем і Знаннями!».

Надія СТЕНЬГАЧ, професорка кафедри теорії та історії держави і права Хмельницького університету управління та права:
– Із сумної звістки розпочався сьогодні ранок: помер мій Вчитель, керівник моїх наукових досліджень козацької доби, академік, професор, д.і.н. Валерій Степанков. Для мене особисто, як, думаю, і для цілого покоління студентів нашого історичного факультету, він був прикладом, взірцем, Гуру: як потрібно жити і як працювати. На все життя запам’яталися його слова, коли я працювала над дисертацією: «Надіє, на білому коні в науку не в’їдеш!», бо після перевірки першого примірника написаного тексту роботи отримала не перекреслений хіба що один пункт розділу.
Завжди скромний у повсякденному житті, надзвичайно розкішний в царині науки. Своєю нестримною любов’ю до козацтва захопив і нас. Згадую, як із жалем говорив нам, що всі знають про річку Березіну (остання переправа, яку подолав Наполеон, втікаючи із росії), і нічого не відають про урочище Горохову Діброву чи гору Батіг, місця славних козацьких звитяг. До речі, навіть номер телефону 1652 спеціально обрав, щоб нагадувати нам про Батогську перемогу!
Схиляю низько голову… Вдячна за всі життєві уроки, досвід і поради. Світла пам’ять, Вчителю…

Павло ГАЙ-НИЖНИК, український історик, політолог:
– Пішов вітатися з Богом мій Вчитель, український сучасний Геній та дивовижна Людина – Валерій Степанков – великий бог «Шива» усіх, хто пройшов колись крізь історичний факультет. Відірвалася величезна наукова брила від живого моноліту української науки. Навряд чи ми спроможні нині, у цей час, достойно оцінити те, що Він нам залишив. Мав життєвий привілей бути учнем одного з найвеличніших і легендарнішого. Мав ласку Божу стати його колегою і, восени 2024-го, ще встиг поговорити (довго і про все) й перекинути чарку з Легендою… Вже з Легендою…. Дякую за честь…
P.S. Ніндзю перемогти може лише ніндзя, говорив бог-викладач Шива, викликаючи на семінарський бій із собою таких йолопів, як я тоді… І дехто з нас пройшов той розумовий герць, але й досі прагне стати хоч трошки як Він.

Володимир ГАЗІН, доктор історичних наук, доцент кафедри історії України К-ПНУ ім.І.Огієнка:
– Цього сумного для всіх, хто якимось чином пов’язаний з історичним факультетом Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка, дня згадується багато миттєвостей з Валерієм Степановичем. Сьогодні усвідомлюємо цю втрату, її глибину та непоправність. Свого часу я підготував невеличкий нарис до книги на пошану Валерія Степановича «Школа Степанкова». Там я виразив часточку свого ставлення до свого наставника та вчителя.
Ми втратили колегу, вчителя, однодумця, одного з найавторитетніших та знаних українських істориків. Для мене це була людина, яку я вважав другим батьком… жорстким, вимогливим, але справедливим і добрим.
Звичайно, можна багато говорити про ту наукову школу, яку Валерій Степанович створив разом з Валерієм Андрійовичем Смолієм, до якої мені пощастило належати. Це справді наукова школа, яка окреслила новий напрям в дослідженні проблем Української національної революції XVII ст., це школа, концептуальні положення якої можна критикувати, проте з нею неможливо не рахуватися. І те, що сьогодні дедалі більше як маститих вчених-істориків, так і молодих дослідників в основу своїх наукових пошуків кладуть саме концепцію Смолія та Степанкова, є яскравим свідченням того, що вона існує, розвивається, збагачуючи історичну науку новими досягненнями.
Я хочу акцентувати на іншій школі, на школі, яку пройшов кожен випускник історичного факультету Кам’янець-Подільського педагогічного інституту, а сьогодні – університету, кожен, хто мав щастя слухати лекції Валерія Степановича, хто мав нагоду під його керівництвом здійснювати перші кроки у світ науки, прагнув чогось навчитися, щось винести з університету.
Степанков не просто приходив згідно з розкладом на роботу, читав лекції, проводив семінарські заняття тощо. Він водночас вчив, як стати кваліфікованим істориком, педагогом та й просто людиною та громадянином своєї країни. Він давав уроки життя.

Олесь ВІТРЯНИЙ, депутат Хмельницької облради у 2006-2010 рр., випускник істфаку:
– Бог забрав до раю Великого Українця. Самурая від науки в українській вишиванці.
Такі люди зʼявляються на світ не тільки для науки. Але для того, щоб українці вірили в себе і у своє велике призначення. То ж, хто ще не повірив … повірте! Як вірив в це пан Валерій Степанков, великий історик, педагог, невгамовний пасіонарій і дуже добрий чоловік.

Валерій Степанков – український історик, доктор історичних наук, професор, народився 18 вересня 1947 р. в Слобідці-Рихтівській Кам’янець-Подільського району. 1965 року вступив на відділ історії історико-філологічного факультету Кам’янець-Подільського педінституту, який закінчив із відзнакою 1969 року.

1970 року на запрошення завкафедри загальної історії професора Леоніда Коваленка і декана історичного факультету доцента Анатолія Копилова став асистентом кафедри загальної історії Кам’янець-Подільського педінституту. 1992 року був обраний на посаду професора, у 1999-2006 роках і з 2015 року й до сьогодні очолював кафедру всесвітньої історії Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка.

Входив до складу наукової ради «Українського історичного журналу». Заслужений працівник народної освіти України (1993), Лауреат премії НАН України імені М.С.Грушевського (1993), Лауреат обласної премії ім.Ю.Сіцінського в галузі історико-краєзнавчої роботи (2003), Відмінник освіти України (1998), Почесний краєзнавець України (2017), Почесний громадянин м.Кам’янця-Подільського. Нагороджений Державною премією України в галузі науки і техніки (2001), Почесною Грамотою Верховної Ради України (2003), знаками Міністерства освіти і науки України «За наукові досягнення» (2006) і «Петро Могила» (2007), орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (2007) та відзнакою Президента Украї­ни – «Хрест Івана Мазепи» (2010).

Сфера наукових інтересів охоплювала дослідження проблем історії Української революції XVII ст., Української держави XVII-XVIII ст., політичної свідомості суспільства Гетьманщини XVII-XVIII ст., політичної еліти й козацтва XVII-XVIII ст. тощо. Його праці збагатили українську та світову історіографію, а особистість надихала колег і молодь.

Валерій Степанович мав у своєму науковому доробку близько 700 наукових праць, зокрема понад 100 монографій, посібників, підручників, брошур і методичних порад, написаних індивідуально та у співавторстві. У співпраці з директором Інституту історії України НАН України, академіком Валерієм Смолієм сформував потужну наукову школу, яку складають 4 доктори історичних наук і понад 30 кандидатів історичних наук, котрі за час її існування (з початку 90-х рр. ХХ ст. й до сьогодні) здійснили близько 5 тисяч публікацій. Він був не лише вченим із великої літери, але й людиною з добрим серцем, невичерпною мудріс­тю та щирим прагненням допомагати іншим.