ВІДВАГА І… БЕЗСМЕРТЯ
Знову пекельний біль огортає громади. Війна забрала відважних Воїнів, які віддали життя за наше мирне завтра, за свободу та незалежність країни.
ТАК ВЕЛІЛО СЕРЦЕ
10 лютого стало відомо про загибель кам’янчанина – сержанта Миколи ДРЯМІНА. Народився Микола Миколайович 18 квітня 1974 р. У 1992-1994 рр. проходив строкову військову службу, а у квітні 2020 р., підписавши контракт, став на захист країни. 8 квітня 2024 р. за мобілізацією знову долучився до лав ЗСУ. Ніс службу на посаді командира першого стрілецького відділення в одній із військових частин ЗСУ. Загинув Воїн 6 червня 2024 р. в бою поблизу с.Новодарівка Пологівського району Запорізької області, зазнавши поранень, несумісних із життям.
«Мій рідний братику Колю, ти віддав найцінніше, що в тебе було, – своє життя… за свободу і незалежність нашої України! Я не можу повірити, що тебе вже немає серед живих.. Ти тепер у славній когорті Героїв України! – написала у фейсбуку сестра загиблого Олена. – Я низько схиляю голову перед твоїми мужністю і відвагою, адже ти став на захист України добровільно, бо так веліло твоє серце, бо ти любив Україну понад усе. Але в моїй пам’яті Ти назавжди залишишся живим і усміхненим, як на фотографіях, які ти мені надсилав із гарячих точок. Легких хмаринок тобі, мій братику! Герої не вмирають!».
11 лютого Героя поховано на Алеї Слави.
ПРИКЛАД ВІДДАНОСТІ
Гірка звістка надійшла і в Закупненську тергромаду – 31 січня 2025 р. в м.Добропілля Покровського району перестало битися серце Леоніда СВІНТІЦЬКОГО. Народився Леонід Борисович 16 липня 1966 р. в с.Гусятин, там і навчався у школі. 1988 р. вступив до К-ПНУ ім.І.Огієнка на фізико-математичний факультет. Навчання перервала служба в армії. Після цього вищу освіту здобув у Тернопільському педінституті. Працював учителем фізики у Вільховецькій школі. Після одруження проживав у с.Кутківці, працював викладачем у місцевому профтехучилищі, а у 2003-2006 рр. – заступником директора в Чемеровецькому НВК №2. Леонід Борисович у 2007-2011 рр. повернувся до рідної школи на посаду директора. 2018 р. долучився до лав ЗСУ за контрактом. 2021-го підписав контракт із 44-ю окремою артилерійською бригадою ім.Гетьмана Данила Апостола. У лютому 2022 р. Захисник обороняв територіальну цілісність у Чернігівській області. Із 2023 р. служив у 68-й окремій єгерській бригаді ім.Олекси Довбуша в Донецькій області. 4 лютого 2025 р. Героя поховано в рідному селі.
«НАРОДИВСЯ, ЖИВ, ТЕПЕР ВОЮЮ»
Староушицька тергромада оплакує головного сержанта роти вогневої підтримки Валентина СКРИПНИКА. Валентин Олександрович народився 29 жовтня 1990 р. Проживав у Старій Ушиці.
«Народився, жив, тепер воюю», – саме таку фразу на сторінці у соцмережах виклав Захисник, описуючи своє життя.
Наприкінці грудня минулого року Валентин Олександрович опублікував допис про допомогу для свого батальйону:
«Бажаю здоров’я! З 2022 року ми відпрацьовували на різних напрямках Донеччини та Харківщини, боронили Бахмут, вели бойові дії в Куп’янському та Покровському районах! Наразі ми перебуваємо на відновленні після бойових. Також, у зв’язку з розширенням, проводиться доукомплектування особового складу та його злагодження. Тож, поки є трохи часу, нам потрібно підготуватися до наступного виїзду максимально, якнайшвидше! Багато чим нас забезпечують, щось ми купуємо самі, але зараз ми не можемо закрити всі потреби самостійно! Тому просимо вашої допомоги! Завдяки небайдужим, ми закривали збори на суму більше як 100 тисяч! Завдяки вам, раніше ми придбали тепловізор, пікап, РЕБ і ще багато потрібних дрібниць, які допомагають нам виконувати завдання! Ми вдячні тим людям, які, розуміючи важливість нашої роботи, підтримують нас! Знаючи, що є ТИЛ, ми спокійні! Боронимо своє! Слава Україні!».
Та, на жаль, 7 лютого 2025 р., виконуючи бойове завдання поблизу с.Писарівка Сумської області, захисник загинув. 12 лютого Воїна поховано у Старій Ушиці. У Героя залишилися дружина, батько, мати, сестра.
ЗДОЛАЛА ВАЖКА ХВОРОБА
У Дунаєвецькій громаді дізналися про смерть командира відділення взводу протитанкових ракетних комплексів старшого солдата Андрія ЧИЧАНОВСЬКОГО. Андрій Миколайович народився 21 січня 1969 р. в Дунаївцях. 8 лютого 2025 р. внаслідок вірусної пневмонії Захисник помер у міській клінічній лікарні №4 м.Дніпро.
«Усі пам’ятають цього чоловіка, який жив простим життям, любив свою родину і мріяв про кращу долю для дружини, доньки та трьох ону-ків, – повідомила в соцмережах міський голова м.Дунаївці Веліна Заяць. – Але, на жаль, усі плани та прагнення сплутали повномасштабне російське вторгнення та підступна хвороба, наслідки якої виявилися сильнішими попри всі зусилля лікарів. Відважний воїн майже два роки боронив рідну Україну та кожного з нас…».
ПАМ’ЯТЬ НІКОЛИ НЕ ЗІТРЕТЬСЯ
Новодунаєвеччина отримала страшну новину – загинув Євген ГОРДІЙКО. Народився Євген Костянтинович 27 квітня 1978 р. в с.Іванівка Полтавської області. 1984 року разом із батьками та рідним братом переїхали в м.Костянтинівка Донецької області. Вступив до Краматорської металургійної академії. У 2001-2002 рр. проходив строкову службу в Бахмуті. Працював різноробочим на різних підприємствах міста. Коли розпочалася повномасштабна війна, Євген Костянтинович став на захист своєї країни. Служив у 81-й бригаді поблизу Покровського району. Декілька разів зазнавав контузій, поранень, але продовжував боронити країну: захищав Одеську, Херсонську, Запорізьку, Миколаївську області.
Як повідомили в Новодунаєвецькій тергромаді зі слів матері Героя Ніни Герасимівни: «Будучи у відпустці, в жовтні 2024 р., син Євген привіз мене з напівзруйнованого міста Костянтинівки до рідних у село Підлісний Мукарів. Євген мав статус ветерана війни, в січні 2025 року отримав грамоту «За мужність та обов’язок» та медаль «Вірному воїну» від командира військової частини».
Але, на жаль, 4 лютого 2025 р. поблизу смт Котлине Покровського району Донецької області Воїн загинув.
10 лютого Героя поховано в с.Підлісний Мукарів.