ВІЧНА ВАРТА ГЕРОЇВ

Ми зберігаємо пам’ять про наших героїв не лише у словах, а й у щоденних справах, у нашому прагненні до миру та справедливості. Їхні подвиги ніколи не будуть забуті.

«ПОПЕРЕДУ НІС ПРАПОР, ЯКОМУ ЗАЛИШИВСЯ ВІРНИМ ДО КІНЦЯ»

Кам’янеччину огорнуло крилом смутку – загинув старший сержант Андрій КОВАЛЬЧУК. Андрій Миколайович народився 27 січня 1996 р. Навчався в ліцеї №1 та Кам’янець-Подільському фахо­вому коледжі культури і мистецтв (ос­вітня програма «Народне пісенне мистецтво»). 2016 р. захищав країну від ворога в зоні АТО, після цього долучився до лав Нацгвардії за контрактом. Ніс службу на посаді кулеметника.

Колектив закладу згадує про Героя: «Ми втратили нашого випускника, нашого Андрія… Андрій Ковальчук – світлий, сонячний, добрий, щирий, усміхнений. Зовсім молодий, але вже з великою гідністю – старший сержант, Захисник. Герой. Загинув, захищаючи нас із вами. Щоб ми мали змогу співати, навчати, творити. Жити. Анд­рію, твоя пісня, яку ти обрав за фах у нашому коледжі, житиме, вона лунатиме у віках, на вус­тах українців! Спогад про Тебе залишиться в наших серцях. Твоя усмішка – в нашій пам’яті. Твоя мужність – у вічності».

Подруга загиблого Алла Ремпель написала в соцмережах:

«Коли хтось виростає з маленького хлопчика в тебе на очах у хороброго і відданого Воїна, то дуже важко збагнути та прийняти, що слова з Євангелія від Івана «Немає більшої любові, як віддати своє життя за друзів…» набувають тепер щодня такого болючого та реального змісту… Дуже боляче, дуже, коли таким юним, практично нашим дітям доводиться виборювати для нас Перемогу ціною свого такого короткого, нерозквітлого, ненаповненого ще досхочу щасливими моментами життя.. Пригадую, як щоразу, коли ми йшли до Зарваниці, ти попереду ніс прапор, якому і залишився вірним до кінця життя…»

8 липня 2024 р. під час виконання чергового бойового завдання поблизу м.Вов­чанськ Харківської області Воїн загинув. 8 квітня 2025 р. Захисника поховано на Алеї Слави. У Героя залишилися батьки, бабуся, брат із сім’єю та наречена.

«ЗГИНУ, АЛЕ НЕ ДОЗВОЛЮ ЗАЙТИ ВОРОГАМ!»

Маківська громада оплакує втрату – 29 березня 2025 р. на Дніп­ропетровщині на 55-му році життя перестало битися серце військово­службовця Олександра СТЮХІНА. Олександр Олександрович народився в с.Слобідка-Рахнівська. Торік Захисник опуб­лікував своє фото у фейсбуку, написавши: «Я не хотів виставляти фото, де я у війську, в формі я вже давно, не міг по-іншому. Побратими просили виставити, щоб подивитися, скільки в мене є друзів. Згину, але не дозволю зайти ворогам! Усім миру!». У Героя залишилися дружина і двоє синів.

ДЕ НАРОДИВСЯ, ТАМ І ПОЛІГ…

Слобідсько-­Куль­чієвецька тергромада провела в останню путь солдата Сергія НЕРОВНЮ. Сергій Володимирович народився 7 листопада 1992 р. Він із дружиною та маленьким сином 2022 року вимушено переїхали в с.Баговиця з Донецької області. 2024 р. в сім’ї народився ще один син. Воїн став на захист держави за мобілізацією 22 липня 2024 р. Ніс службу на посаді стрільця-помічника гранатометника механізованого відділення в одній із військових частин ЗСУ. Першого квітня 2025 р. поблизу с.Шевченко Покровського району Донецької області Захисник загинув. 7 квітня Героя поховано в с.Баговиця. У нього залишилися дружина та двоє синів.

УСІ ЗГАДУЮТЬ ДОБРИМ СЛОВОМ

Трагічна звістка не обминула Новоушицьку тергромаду – стало відомо про загибель солдата Павла ГЛУХМАНА, який вважався зниклим безвісти з листопада минулого року. Герой загинув 6 листопада 2024 р. під час виконання бойового завдання у Волноваському районі Донецької області. Павло Васильович народився 11 липня 1984 р. в с.Іванківці. У 2002-2004 рр. проходив строкову службу. Працював на різних роботах за кордоном. Коли вчергове Павло Васильович планував їхати на заробітки, розпочалося повномасштабне вторгнення. Без вагань, добровільно він вирішив стати на захист Батьківщини. І вже з квітня 2022 року проходив службу в одній із військових частин ЗСУ. Рідним Герой казав: «Якщо зі мною щось станеться, в мене є син, продовження роду. А як бути побратимам, які навіть одружитися не встигли?». У рідному селі Захисника поважали. Він був порядним, життєрадісним і щирим чоловіком. У Героя залишилися мати, син-студент, брат.

МАВ СИЛЬНЕ ПОЧУТТЯ СПРАВЕДЛИВОСТІ

У Гуменецькій тергромаді повідомили про загибель молодшого сержанта Дмитра МИСЬ­КОВА. Дмитро Федорович народився 5 вересня 1989 р. в с.Го­лосків, там і навчався у школі.

– Уже з перших днів навчання зарекомендував себе дуже активним, швидким у розвитку, – згадує перша вчителька Поліна Микитівна. – Він першим, навіть не піднімаючи руки, бігом відповідав. Був добре підготовленим. У нього все було бігом! У школі улюб­леним уроком було фізичне виховання, любив футбол, грав за команду і навіть за село. Дуже любив читати книги – це вже від батька, діда… А ще улюбленим предметом була географія! Знання розбиратися по карті стали у пригоді на війні. Дмитро зростав красивим, розумним хлопчиком. Був товариським, працьовитим, допомагав і вдома, і всім…

У 2008-2009 рр. проходив строкову службу. Після цього працював за кордоном, у Поль­щі. Згодом – водієм у Києві. 21 червня 2022 р. доєднався до лав захисників за мобілізацією. Ніс службу на посаді командира стрілецького відділення в одній із військових частин ЗСУ.
Був у гарячих точках, зокрема на запорізькому напрямку. За сміливість, хоробрість, рішучість дій Дмитра Федоровича (позивний «Фіксік») поважали побратими, командування частини, батальйону. Він легко орієнтувався на місцевості, знав усі стежки та дороги. Неодноразово казав: «Я Роботине пройшов і вздовж, і поперек!». Як учасник бойових дій та ветеран війни, мав багато нагород: «Золотий Хрест», «Хрест від командувача Сухопутних військ», «Залізний Хрест», «За пролиту кров». Був важко поранений у бою при штурмі, лежав у госпіталі в м.Дніпро, лікувався… Після цього Воїна призначили провідником: водив, розводив і виводив побратимів на мінному полі, під дронами.
Одного разу в Дмитра брали інтерв’ю, і на запитання: «Що страшніше: дрон-камікадзе чи скид?» відповів: «Скид! Він тихо летить і вже під ногами розривається!»… І так сталося востаннє… 9 березня 2025 р. поблизу с.Копані Запорізької області, коли Герой біг на допо­могу побратимам, два ворожі дрони вели його. Він відстрілювався до останнього пат­рона…
Дмитро був добрим, ввічливим, турботливим сином, чоловіком, батьком і братом. Дуже любив та поважав батьків, дружину, донечку, бабусь і тіток. Учора, 9 квітня 2025 р., Героя поховано в рідному селі.

ШЛЯХ ГЕРОЯ ОБІРВАВСЯ

«23 березня 2025 р. поблизу с.Нововодя­не Луганської області загинув наш земляк із с.Велика Кужелева – солдат Василь ГАЛАЧИНСЬКИЙ. Близько двох тижнів Воїн вважався зниклим без­вісти. Проте наді­йшло страшне спо­ві­щен­ня, яке обпекло серця всіх, хто його знав і любив», – по­відомила про загибель Героя міський голова м.Дунаївці Веліна Заяць.

Василь Сергійович народився 12 січня 1996 р. Захищав країну в час проведення АТО та, підписавши контракт, продовжував виконувати свій військовий обов’язок під час повномасштабного вторгнення. Він завжди був готовий ризикувати, аби захистити свою землю та близьких людей.
У Героя залишилися дві доньки, брат та дідусь.