ГІРКА ЦІНА СВОБОДИ

Кожен обірваний життєвий шлях – це незагоєна рана на тілі України.

ШЛЯХ ВОЇНА ЗАВЕРШИВСЯ В ЛІКАРНІ

Кам’янеччина провела в останню путь старшого сержанта Віталія СЄРОВА. Віталій Дмитрович народився 19 січня 1981 р. Проходив строкову службу, а протягом 2003-2005 рр. служив за контрактом. Під час повномасштабного вторгнення служив на посаді сапера першого інженерно-саперного відділення в одній із військових частин ЗСУ. 5 травня 2025 р. Воїн помер у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії Конотопської ЦРЛ.

Володимир Дудко в соцмережах написав: «Батько Віталія – Дмитро Валентинович – учасник бойових дій в Афганістані, учасник АТО, одним із перших добровільно пішов на захист України 2014 р. Виховав гідного сина. На жаль, Віталію не вдалося зберегти своє життя…».

9 травня 2025 р. Героя поховано на Алеї Слави.

ЗАПАМ’ЯТАВСЯ ДОБРИМ І ЩИРИМ

28 квітня внаслідок вогневого ураження КАБами поблизу с.Богданове Новгород-Сіверського району Чер­нігівської області, виконуючи бойове завдання, загинув головний сержант Олексій ГОЙ. Олексій Анатолійович народився 30 березня 1981 р. Проживав у с.Голосків Гуменецької тергромади, проходив строкову службу. Після неї, в березні 2002 р. підписав контракт із ЗСУ. 11 серпня 2023 р. Воїн став на захист країни за військовою мобілізацією. Ніс службу на посаді головного сержанта механізованого взводу.

Оксана Дубина в соцмережах написала: «Мій однокласник запам’ятався добрим, веселим і щирим. Важко повірити… Спочивай із Богом! Вічна пам’ять і слава Герою України!».

10 травня Героя поховано на Алеї Слави.

«СЕРЦЕ ПРАГНУЛО ДО БОЮ»

І ще одна непоправна втрата – 7 квітня 2025 р., виконуючи бойове завдання на території противника, поблизу с.Гуєво Курської області, загинув кам’янчанин – солдат Валерій ПИРОЖОК. Валерій Валерійович народився 11 лютого 1994 р. Захисник був Патріотом із великої літери, світлою, відкритою, щирою людиною. Ще під час АТО, з вересня 2020 р., став на захист України, підписавши контракт із ЗСУ. З перших днів повномасштабної війни – знову на передовій. Без страху. Без вагань. Із правдою в серці, з гідністю в очах. Обіймав посаду розвідника-сапера першого розвідувального відділення.

Базалійський ліцей виклав допис у соцмережах про загиблого Героя: «Валерій був учнем Базалійської загальноосвітньої школи, гарно навчався, мав багато друзів. Люблячий син, онук, брат, чоловік, батько. Справжній патріот, світла, відкрита, щира людина.

«Правий сектор Хмельниччини» також написав про Валерія Валерійовича на своїй сторінці у фейсбуку: «Навесні 2014-го він приєднався до «Правого сектору». Ще до того, студент коледжу мистецтв, їхав на Майдан усупереч заборонам. Попри юний вік і непоказну статуру, він зумів по­трапити до силового блоку. Був наполегливим, дис­циплінованим, не ховався за спинами. Завжди на позиції, завжди зі справою. Не боявся роботи, не уникав відповідальності. На передову не пускали – «замолодий», як казали. Але він не здався. Узимку 14-15-го поїхав на Донбас разом із «Вільхою» як фотограф і оператор. Та не камера його кликала – серце прагнуло до бою. Комбат не дозволив залишитися, і він поїхав у Десну, як усі, хто мав пройти шлях воїна. І тільки влітку 2015-го вперше вступив у бій біля Вол­новахи. Часто повторював: «Моя найвища нагорода – зелений шеврон ДУКу». 7 квітня 2025 р. його серце зупинилося там, де він був потрібен. До останнього. Таким ти і залишишся серед нас. Тихим, впертим, відданим. Братом. Побратимом. Воїном».

12 травня 2025 р. Героя поховано на Алеї Слави.

ЗВ’ЯЗОК РАПТОВО ОБІРВАВСЯ…

«6 червня 2024 р. внаслідок штурмових дій противника в районі н.п. Очеретине Донецької області загинув наш земляк, солдат Руслан ЧОРНИЙ, 1977 р.н., – повідомила про за­гибель Воїна міський голова м.Дунаївці Веліна Заяць. – Народився Руслан у с.Ганнівка, де й минуло його дитинство. Після одруження проживав із сім’єю в селі Січинці. Мужній воїн став на захист нашої країни з січня 2024 року. Перебуваючи в зоні активних бойових дій, ніколи не скаржився, що йому важко, навпаки – старався підтримувати всіх, переконуючи, що все буде добре. Але в червні минулого року зв’язок із ним раптово обірвався. Молоде життя зупинилося під вогнем війни. Після важких місяців невідомості Герой на щиті повертається до рідних. На жаль, жорстока війна не щадить найкращих. Вона забирає тих, хто мав би жити, любити, творити. Тих, хто міг би бути прикладом для наступних поколінь».

У Героя залишилися дружина, дві сестри та вітчим.