ЗАГИНУЛИ ЗА МАЙБУТНЄ, ЯКЕ ВИБОРЮВАЛИ
Життя Героїв обірвалися на полі бою, але їхні імена навіки вписані в історію нашої країни.
НАВІТЬ ПОГОДА ПЛАЧЕ…
Старший солдат Богдан ОЛЕКСІЙЧУК загинув у перший день війни, і тільки 26 травня 2025 р. Героя поховано в рідному селі. Народився Богдан Віталійович 16 жовтня 1999 р. в с.Тарасівка. Навчався в Кам’янець-Подільському ліцеї №16, у Кам’янець-Подільському індустріальному коледжі здобув фах землевпорядника. 2019 р. підписав контракт із ЗСУ. Ніс службу на посаді старшого водія інженерно-саперного відділення в одній із військових частин Сил підтримки ЗСУ. Неодноразово брав участь в АТО.
«Ти зростав добрим хлопчиком – веселим, усміхненим. Пізніше до тих якостей приєднається гумор, – написала в соцмережах мати загиблого Захисника Тетяна Олексійчук. – Такий собі веселий, безшабашний, доброзичливий юнак. Гарно навчався у школі. Математика давалася тобі легко. Вирішував приклади та задачки на раз. Уже пізніше, у старших класах, не дуже хотів вчитися, хоча міг. Був старанним, працелюбним. Ніколи не відмовляв у допомозі. Ніколи не думала, що обереш фах військового. Одразу після закінчення індустріального коледжу підписав контракт. Обіймав посаду старшого водія. Були виїзди на розмінування. Просила, щоб був обережним. Та хіба долю можна змінити? У тебе було багато друзів. Вони всі приїжджали до нас. Знаю, що вони завжди пам’ятатимуть про тебе».
24 лютого 2022 р., виконуючи бойове завдання, під час танкового обстрілу Воїн загинув між селищами Мирний і Чаплинка на Херсонщині через пряме влучання в машину, за кермом якої перебував. Першого березня того ж року був похований у Каланчаку. За могилкою Захисника доглядали місцеві мешканці, що було вкрай небезпечно, оскільки територія окупована. А 3 липня 2024 р. тіло Богдана Віталійовича було викопано та вивезено в невідомому напрямку. 31 січня 2025 р. надійшло повідомлення про збіг ДНК Воїна з ДНК батьків.
«Твій шлях додому дуже довгий і важкий. Скільки мені довелося пережити, – продовжує мати Героя. – Переживала, що не могли забрати 4 дні з місця загибелі. Переживала, коли зривали з могилки прапори, коли затопило Херсон, і всі шляхи до тебе були закриті. Переживала, щоб могилку не змило водою. Переживала, коли «освабадітєлі» викопали тіло і вивезли в невідомому напрямку. Переживала, коли були масові обстріли в Одесі, а твоє тіло, після обміну, знаходилося саме там. Маю пережити страшний день поховання. У нас ідуть дощі. Навіть погода плаче за тобою. Ми чекаємо на тебе».
Мати Героя присвятила загиблому сину безліч поезій, від яких крається серце за несправедливу й непоправну втрату.
(…) І тоді, коли я берці взув,
Та до рук узяв я автомата,
Я не думав – скажуть, що я був.
Я не думав, що не буде завтра!
Пам’ятай, найвища ТА любов,
Коли віддаєш життя за друзів.
В мені, мамо, ваша з татом кров.
У душі – ота калина… в лузі.
Я вже їду, мамо, зустрічай!
Лиш роздай всім друзям й побратимам
Той гіркий, весільний коровай,
А я в небо, мамо, білим димом….
ВОРОГ НЕ ДАВ МРІЯМ ЗДІЙСНИТИСЯ
Новодунаєвеччина отримала гірку звістку – загинув військовослужбовець Михайло ДИТКО. Михайло Іванович народився та виріс у с.Тернова, де наразі проживають його батьки, а після одруження з коханою проживав у селищі Дунаївці. Будував плани на майбутнє, мріяв виховувати і бачити, як дорослішає його синочок… Та ворог не дав можливості мріям здійснитися. Його позбавили життя в розквіті сил… Лише 29… 24 травня 2025 р. Воїн загинув унаслідок ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання.
ТЕПЕР НАЗАВЖДИ У СТРОЮ
І ще одна непоправна втрата для Новодунаєвеччини – 24 травня 2025 р. помер 33-річний Петро КШЕМІНСЬКИЙ. Петро Григорович із 2015 р. брав участь у бойових діях АТО. А коли розпочалося повномасштабне вторгнення, взявши до рук зброю, Воїн став на захист України. Під час бойових дій на Курському напрямку зазнав важких поранень. Довго лікувався, але, на жаль, помер у лікарні. 27 травня 2025 р. Героя поховано в рідному селі Маліївці.
ЗАРАДИ МИРУ ЙШОВ КРІЗЬ ПЕКЛО
26 травня 2025 р. під час запеклого бою з російськими окупантами загинув сержант Микола ВАСЬКЕВИЧ з Дунаєвеччини. Микола Михайлович був стрільцем-помічником гранатометника. Виконуючи бойове завдання впоблизу м.Часів Яр, зазнав поранень, які виявилися несумісними з життям… У Воїна залишилися дружина, дві донечки, мати, сестра. Герою назавжди 54…