ГЕРОЇВ ПРИЙНЯЛО НЕБО

Вони пішли на війну, аби захистити, – і заплатили найвищу ціну.

14 МІСЯЦІВ НЕВІДОМОСТІ

12 липня 2025 р. жителі Кам’янеччини в останню зем­ну путь провели солдата Андрія ШАРАВАРУ. Андрій Володимирович народився 6 грудня 1999 р. в с.Довжок, там і на­вчався у школі. А зго­дом – у ліцеї №3.

«Запам’ятався тим, що мав дуже щире і добре серце, любив тварин та природу, був справедливий і не любив підлості. Якщо справжні друзі – то їх не було багато! Був відкритий не для багатьох людей. Хвацько майст­рував вироби з електрики. Займався спортом, полюбляв рок і мотоцикли. Захоплювався Скандинавською міфологією, мав татуювання на цю тему. 2022 року одружився, і життя заграло новими фарбами. Та війна змінила всі життєві плани… Бойове завдання на запорізькому напрямку… Зв’язок обривається на довгих 14 місяців… Із 26 лютого 2024 року вважався безвісти зниклим. Родина до останнього надіялася на те, що Андрій живий і повернеться… Як жила родина весь цей час? Це страшний стан невизначеності, розпачу та безсилля щось зробити для пошуку найріднішої людини…» – написали про свого учня в Кам’янець-Подільському ліцеї №3.

Військовий шлях Захисник розпочав у лавах Нацгвардії, підписавши контракт 12 травня 2021 р. Був стрільцем. Із 12 січня 2024 р. Андрій Володимирович ніс службу на посаді кулеметника в одній із військових частин Західного оперативно-територіального об’єднання НГУ. Він був зовсім юним, коли його життя обірвала війна. Загинув Герой 26 лютого 2024 р. поблизу с.Вербове Пологівського району Запорізької області, виконуючи бойове завдання. Його ідентифікували ли­ше нині завдяки тесту ДНК, і це ще раз нагадує нам про ціну, яку ми платимо. Поховали Героя на кладовищі в рідному селі. У нього залишилися батьки та дружина.

СЕРЦЕ ЗУПИНИЛОСЯ…

9 липня 2025 р. зупинилося серце військовослужбовця з Новодунаєвецької тергромади Юрія ЄДИНАКА. У складний для країни час він став на захист рідної землі, мужньо та відважно боровся за свободу України. Але смерть не має жалю, вона його наздогнала – Юрій Леонідович помер унаслідок зупинки серця. А народився він 11 травня 1972 р. в с.Міцівці, вступив до Балинського професійного училища (спеціальність «Слюсар-тракторист»). 1990-1992 рр. – проходив строкову військову службу, а коли повернувся до рідного села, працював трактористом. Після одруження 1994 р. переїхав в Івано-Франківську область. 2001 р. в подружжя народилася донька. Ніколи не сидів без роботи, завжди знаходив підробіток, працював на пилорамі. 20 лютого 2024 р. Воїн був мобілізований до лав ЗСУ. Маючи проблеми зі здоров’ям, Юрій гідно виконував свій військовий обов’язок. 11 липня Героя поховано в с.Тинна.

МАЛИ КРИХІТНУ НАДІЮ…

«18 травня 2025 р. при виконанні службових обов’язків із захисту територіаль­ної цілісності та суверенітету України під час агресії російської федерації загинув наш зем­ляк із села Руда-Гірчичнянська, старший водій штурмового спеціалізованого батальйону «ШКВАЛ» солдат Сергій ШПОРТУН, – повідомила про загибель Героя міський голова м.Дунаївці Веліна Заяць. – 2022-го Сергій добровільно став на захист України. Мужній воїн зробив чимало для нашої держави і народу. Через 8 місяців служби звільнився і проходив лікування. Але навесні цього року знову став на захист української землі. Виконуючи бойове завдання поблизу с.Іскрисківщина Сумської області, внаслідок удару дрона Сергій зазнав поранень, не­сумісних із життям. Відтоді вважався зник­лим безвісти… Рідні та друзі мали крихітну надію, що Сергій живий, що десь відгукнеться чи надішле про себе звісточку. Але останнє сподівання втрачено, та підтвердилися найстрашніші думки… Лише 39 років… У загиблого Героя залишились троє дітей, батьки і брат».

ЗДОРОВ’Я НЕ ВИТРИМАЛО

«10 липня 2025 р. в Дунаєвецькій лікарні зупинилося сер­це нашого зем­ляка з міста Дунаїв­-ці Сергія БАРАНА, – про ще одну смерть військовослуж­бовця повідоми­ла міський голова м.Дунаївці Веліна Заяць. – 28 травня ц.р. Сергій був призваний на військову службу. Зовсім недовго проходив на­вчання в Рівненській області та не встиг стати на захист рідної землі, оскільки мав проблеми зі здоров’ям, яке раптово погіршилося. Сергію навічно 38… Він залишив у скорботі трьох дітей і старшого брата».

БЕЗ ВАГАНЬ, БЕЗ СТРАХУ

9 липня 2025 р. під час виконання бойового завдання поблизу с.Володимирівка Донець­кої області загинув сол­дат Володимир СКОЧКО із Дунаєвеччини.

«Сапер солдат Во­лодимир СКОЧКО загинув унаслідок удару КАБ по групі військовослужбовців. Наш земляк із міста Дунаївці до останнього подиху тримав оборону, захищаючи найріднішу українську землю, – написала Веліна Заяць. – Із 22 січня 2024 р. Володимир став до зброї, щоб захищати рідну землю. Без вагань, без страху – лише з вірою у вільну Україну, у побратимів, у наше завтра. Володимиру назавжди 41…».