ТІ, ЩО РЯТУЮТЬ ДОЛІ

Уявіть: ви повертаєтеся додому після довгого дня, зачиняєте двері, знімаєте взуття – і відчуваєте спокій. Це не просто стіни з дахом, це ваш осередок безпеки, місце, де вам добре, де життя має свій ритм і тепло.

Так само й наше місто Кам’янець-Подільський. Це не точка на карті, а спільна домівка із кам’яною фортецею, старою бруківкою, мостами над каньйоном, фестивалями, сотнями рідних, знайомих очей. Ми бажаємо, щоб наша домівка була ідеальною. Проте, на жаль, десь з’являються тріщини – у долях, стосунках, настроях і обставинах, котрі в кожного інакші. Іноді ці тріщини – це втрата роботи, непорозуміння в сім’ї чи підліткові бунти, що змінюють погоду в домі. Та головне – не залишати ці проблеми без уваги. Адже дім можна підлатати, відновити, зробити затишним, комфортним, справедливим…
І саме це робить Кам’янець-Подільський міський Центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Уже понад три десятиліття він допомагає місту та вже й громаді загоювати «соціальні рани», підтримуючи тих, хто шукає розуміння, опори чи другий шанс. Він ніби «стіл» для консультацій і супроводу сімей, що здавався зайвим, але раптом став місцем, де сім’я знаходить мир і правильні рішення. Ніби «полиця» для молоді – де не просто сидять, а знаходять сенс та мету. Заснований 1992 року, на хвилі пострадянських змін, коли країна шукала нові опори для сімей та молоді, Центр СССДМ став не просто офісом на вулиці Шевченка, а потужними стінами, що захищають безліч кам’янецьких родин.

ОДИН ВЕЧІР СТАВ ІСКРОЮ

…Іван був одним із тих вуличних дітей, які мають зухвалу поведінку, лякають нею дорослих на вулиці та за певних обставин схильні до скоєння злочинів. Його соціальна історія переповнена фактами неналежного батьківського догляду, пияцтва рідних та домашнього насильства. В побуті про таких кажуть «неблагополучні» та намагаються відсторонитись. А коли ситуація в сім’ї загострюється, тихо питаються один в одного: «Чому менших дітей не відібрали, а старших не «посадили»?».
Кілька років тому з сім’єю почав працювати Центр, адже державна політика щодо таких сімей достатньо чітка: спочатку соцслужби намагаються досягнути позитивних змін, і лише у разі невдачі вживаються кардинальні кроки. Зазвичай це довгий шлях, адже у більшості випадків дорослі опираються цим змінам.
Поворотним моментом став захід Центру «Можливості для успіху» – групова форма роботи, коли відома та успішна людина міста розповідає підліткам, як досягла успіху.
Особиста історія запрошеного гостя була вочевидь сприйнята Іваном ближче, ніж могли сподіватись фахівці Центру. Той вечір став іскрою. Іван почав періодично дзвонити до спеціаліста, який надавав сім’ї послугу соціального супроводу, та радитися. Кілька разів з’явився на інших заходах Центру – вже як волонтер. Сім’я повільно відтаювала: мати, побачивши сина «не таким, як завжди», знайшла тимчасовий підробіток. Потім ще один. Тепер у неї постійна робота та дохід. Не все було гладко: були рецидиви, сварки, періодичні виклики поліції… Але щотижневі контакти з сім’єю та підтримка спеціалістів зрушили кригу. «Вони не судили – вони вірили», – каже Іван, тепер 21-річний сержант ЗСУ. Нині, отримавши чергове звання та захищаючи Батьківщину на східному фронті, Іван з тихим жалем згадує дитинство з вдячністю за урок. «Ті вулиці Кам’янця навчили мене виживати, але центр – жити. Я повернуся, щоб стати тим гостем на «Можливостях для успіху» – для таких хлопців, як я колись».
…Уявіть скромну квартиру на околицях Кам’янця, де аромат свіжого борщу змішується з тихим гудінням швейної машинки. Тут колись жила в мовчазному жаху Ірина, 36 років. Жах не від війни, а від чоловіка, якого любила. «Він не хотів мене бити», – шепоче вона, проводячи пальцями по щоці, яка нагадала їй про спалах у середині 2022-го року, підживлений алкоголем і безробіттям… Але любов не повинна залишати слідів.
В Україні, де повідомлення про домашнє насильство зросли на 40% на тлі війни (за даними UN Women), історія Ірини могла б перетворитися на вічний жах наяву. Натомість вона стала свідченням сили волі та бажання жити. Все почалося з шепотливого дзвінка на телефон мобільної бригади соціально-психологічної допомоги постраждалим від домашнього насильства Центру наприкінці 2023 р., спровокованого м’яким поштовхом власної доньки. Робота почалась із психологічних консультацій для підтримки. Півторамісячна робота психолога нарешті принесла перші плоди: Ірина наважилася на боротьбу за право на нормальне життя. Алгоритм дій, складений разом із спеціалістом Центру, почав втілюватися. Вже за декілька місяців у суді розглядалися дві справи: про розлучення та про винесення заборонного припису для чоловіка (це встановлений судом тимчасовий захід, який обмежує права особи, яка вчинила домашнє насильство, для гарантування безпеки постраждалої особи). «Важко зробити перший крок, – розповідає Ірина. – Та, коли рухаєшся за планом, спільно складеним із фахівцем, і бачиш результат, нарешті починаєш вірити, що все це може закінчитися». Для Ірини одкровення прийшло, коли завдяки терміновому заборонному припису вона кілька днів разом із донькою прожила у спокої.
«Я прийшла в Центр зі слізьми, а вийшла з планом, – пригадує жінка. – Проте важко уявити, як би я сама, без підтримки спеціалістів та їхніх порад, могла з цього всього вирватись. Я відчувала їхню постійну підтримку. Навіть з адвокатом спеціаліст був зі мною».
Нині 11-річна донька Ірини Софія танцює в одному з колективів, тепер її сміх лунає по дому. Збираючись на чергове заняття з танців, вона чіпляє на свій рюкзак маленького плюшевого капібару, який допомагав їй впоратись зі страхом, та, наспівуючи, виходить із квартири.
…Для 26-річної Наталі, мами п’ятирічного Максима, щоденні «битви» почалися з криків: хлопчик із карим чубчиком і очима, повними бурі, не слухався нікого – розкидав іграшки, як солдат на штурмі, вийти на вулицю стало випробуванням, адже він міг за кілька секунд зникнути, а бабуся, яка живе разом із сім’єю, часто говорила матері про дитячого психіатра. «Я думала: з ним щось не те, або я погана мама. Кричала на нього, а потім плакала вночі», – зізнається Наталя, сидячи в консультаційній залі Центру. В Україні, де 30% батьків зіштовхуються з «вибуховою» поведінкою дітей дошкільного віку (за даними Інституту психології НАПН 2024), історія Наталі – як відлуння багатьох. Вона звернулася до психолога Центру СССДМ із запитом: «Допоможіть з моєю дитиною!». але з’ясувалося, що ключем стала не дитина, а мама. Звернення надійшло влітку 2024-го: Наталя, втомлена від боротьби «виховних» методів бабусі, яка дозволяла все, «аби дитина слухалась», домовилась про консультацію із психологом Центру. Маючи досвід у сімейній психології, одразу помітив: проблема у виховній поведінці дорослих. Розпочали з самої Наталії – індивідуальні консультації двічі на тиждень по годині в консультаційній залі на Шевченка, 26. «Поведінка дитини змінюється, коли змінюється стиль виховання мами», – пояснює психолог Центру. Наталя спочатку сумнівалася: «А якщо не спрацює?». Але вже за декілька місяців зміни стали очевидними: поведінкою Максима стало можливо керувати. Наталя каже: «Я не приборкала його, я навчилася керувати собою».

НЕ БЮРОКРАТІЄЮ, А СЕРЦЕМ

Ці історії є відображенням нашої щоденної роботи, іноді вони прості, але набагато частіше – складні й потребують комплексного підходу.
В Україні турбота про сім’ї з дітьми має дві складові: контроль і допомога. За радянщини захист дитинства зводився переважно до каральної функції, яка здійснювалася дуже рідко і в дуже крайніх випадках. Із набуттям незалежності Україна почала визначатися і з власною соціальною політикою стосовно дітей. Прийшло усвідомлення, що Держава має не лише карати батьків, але й допомагати їм виправити ситуацію, допомогти їм покращити життя. Для цього і була створена мережа центрів соціальних служб. Їхня діяльність поступово еволюціонувала від профілактики соціально негативних явищ (наркоманія, СНІД, алкоголізм і т.д.) до повноцінної соціальної роботи з сім’ями з дітьми та стала балансуючою противагою каральному підходу. Звісно, така модель не є виключно українським «винаходом» і у своєму розвитку повторює модель соцзахисту сімей із дітьми європейських країн. Вона не лише втілює в собі абстрактні гуманістичні принципи, але й є достатнім усвідомленням того факту, що державі економічно вигідніше, щоб діти виховувались у власних сім’ях, а їхні батьки могли самостійно, без підтримки держави забезпечувати їхні потреби.
Звичайно, методи та підходи для досягнення таких цілей й досі не набули ще остаточної форми та перебувають у стані повільної еволюції. І якщо в європейських країнах модель складна, кількарівнева і нагадує кілька сит із різними діаметрами вічок, через які ніби просіюються різні категорії соціально незахищених верств, допоки кожна окрема категорія не осяде у своєму. То в Україні така схема значно простіша, хоча останнім часом активно долучається громадський сектор, яким наразі реалізують безліч соціальних проєктів.
– Коли Центр СССДМ працює з певним випадком – є універсальний алгоритм роботи, який прописаний у чинному законодавстві із надання послуг, – розповідає заступник директора – начальник відділу соціальної роботи Наталія ГОМІЛКО. – І він виглядає приблизно так:
1) Факт звернення або повідомлення. Будь-яка робота в Центрі, як у решти організацій, починається із повідомлення про сім’ю або особу, що перебуває у складних життєвих обставинах. Іноді це лист, іноді звернення самої людини, деколи телефонне повідомлення.
2) Наступний крок – оцінка ситуації. У Центрі для цього є стандартизована універсальна форма, яка передбачає збір максимальної кількості інформації. Називається вона «оцінка потреб». Основним джерелом інформації є інтерв’ю потенційного отримувача послуги, але туди додаються ще й інші дані, доступні для оцінки, – медичні, інформація про дітей, дані соціальної історії, орієнтовні доходи тощо. Отже, чим більше джерел інформації – тим об’єктивніша картина. Такий підхід до оцінки ситуації дає можливість сформулювати правильну і об’єктивну робочу гіпотезу, з якою спеціалісти Центру потім працюватимуть.
3) Далі – це підбір форми роботи (соціальної послуги), яка буде надаватись. Вони різні. Від психологічного чи юридичного консультування (це переважно кабінетна індивідуальна робота) до соціального супроводу – це вже цілий комплекс послуг (робота з багатьма членами сім’ї, яка передбачає і відвідування за місцем проживання, і консультування в кабінеті, і складання письмових запитів, листів та інформацій, адвокаційні зустрічі в інтересах клієнта та ін.). На етапі надання послуг спеціалісти Центру слідкують, чи не потрібно скорегувати вид послуги або її зміст і орієнтуються вже за ситуацією. Якщо вона достатньо важка та складна і зачіпає інтереси багатьох людей, законодавець передбачив комісійний розгляд та включення в роботу інших організацій.
Для досягнення робочих цілей у Центрі працюють психологи, юрист та фахівці із соціальної роботи. Отже, схематична робота Центру виглядає так: виведення сім’ї чи особи з точки А в точку Б, де точка А – це складні життєві обставини (дисфункція сім’ї чи особи), а точка Б – покращення в такому обсязі, насільки це дозволить ресурс сім’ї чи особи та зовнішні фактори. Вирішення одних проблем відбуваються в кабінеті психолога. Вирішення інших потребують входу в сім’ю, складення письмових запитів, участі в комісіях чи судових справах, залучення інших організацій чи установ. Звісно, всі ці кроки обумовлюються з отримувачем соціальної послуги і мають на меті тільки одне – досягнення максимально можливого результату.
– У разі будь-якого звернення, спеціалісти Центру намагаються довести розмову до «Дякую!», адже Центр – це така організація, яка не тільки надає послуги, а й вислуховує та підтримує кожну людину, – каже директорка Центру Еліна КОВТУН. – Гарні результати роботи маємо виключно завдяки підтримці міської влади. Наші проєкти, ініціативи та програми працюють, бо нас підтримує та координує міська рада, завжди назустріч йде міський голова Михайло ПОСІТКО, який розуміє важливість нашої роботи.
І така стала підтримка – основа якісної роботи Центру. Наразі куратором нашої роботи
є секретар міської ради Ірина ШЕЛЕПНИЦЬКА. І для нас це надзвичайна відповідальність, оскільки діяльність Центру, а саме наші дії щодо допомоги кожній сім’ї та дитині, аналізується та контролюється на найвищому рівні. Координацію в наданні соціальних послуг здійснює департамент соціального захисту населення на чолі з Петром СЕРЕДОЮ. Саме така командна праця є запорукою якісної роботи Центру.
Із 2022 р. Центр був залучений до реалізації п’ятьох міжнародних проєктів, які принесли користь сім’ям із дітьми нашої громади, зокрема внутрішньо переміщеним особам. Також Центр уже багато років реалізує заходи місцевих програм, якими не кожна громада може похвалитися:
– 15 років діє група взаємопідтримки прийомних батьків та батьків-вихователів;
– 10 років – корекційна програма для батьків, які ухиляються від виконання обов’язків;
– 7 років – програма соціальної та психологічної адаптації осіб з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;
– 5 років – щорічний «Open Space для вагітних жінок та їхніх партнерів «Мій тато – захисник Батьківщини»;
– 5 років – мотиваційні зустрічі з успішними людьми для підлітків соціально-вразливих категорій «Можливості для успіху».
Нині фактично основним об’єктом нашої роботи є сім’я. Сім’я з усім тим комплексом проблем, які можуть виникнути в кожного окремо взятого її члена: від новонародженої дитини (повірте, що і в них буває безліч проблем, які потребують уваги) до батька з матір’ю. Законодавець їх назвав «Складними життєвими обставинами», і їх є аж 43 (43 групи населення, які вважаються вразливими або перебувають у складних життєвих обставинах, особи, які можуть бути забезпечені соціальними послугами).
Ці 43 групи – не суха статистика, а живі історії Івана, Ірини чи Наталі, які оживають у стінах нашого Центру. Кожна з них – як тріщина в паркеті домівки, що може стати пасткою, якщо не загерметизувати вчасно. Але Кам’янець-Подільський, як і будь-яке місто, сильний не стінами фортеці, а людьми, які тримають руку допомоги. За 33 роки Центр СССДМ не просто «загоював рани», він будував мости: від вуличних дітей – до Героїв, які нас захищають, від мовчазних сліз – до сміху в танцювальних залах, від криків у квартирі – до спокою за сімейним столом. Ми бачили, як сім’ї, що балансували на краю прірви, знаходять опору – не через кару, а через віру в зміни. Центр – це не бюрократична машина, а серце громади, де психолог стає провідником у лабіринті емоцій, юрист – щитом від несправедливості, а фахівець із соціальної роботи – мостом до кращого завтра. У часи, коли війна додає нових тіней – від переселенців, які шукають коріння, до ветеранів, що борються із загарбниками, ми розвиваємося та зростаємо разом із вами.
Звертайтеся: вул.Шевченка 26, ІІІ поверх, (03849) 9-14-29!

Віталій ПОЛІЩУК, психолог Кам’янець-Подільського міського
Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.