ВІЧНА ШАНА ТИМ, ХТО СТАВ НА ЗАХИСТ

Герої стали на захист України в найтяжчий для неї час і заплатили найвищу ціну за наше право жити у вільній державі.

ЗАГИНУВ ТАЛАНОВИТИЙ ІСТОРИК

16 грудня стало відомо, що на фронті загинув кам’янчанин Валерій СТОРЧОВИЙ. Валерій Миколайович народився у жовтні 1970 р., навчався в 15-й школі, закінчив  історичний факультет Кам’янець-Подільського педінституту (нині К-ПНУ ім.І.Огієнка).

«Музейна родина втратила фахівця, справжнього ерудита та висококваліфікованого історика.

Валерій Сторчовий присвятив роботі в музеї понад три десятиліття, розпочавши свій шлях 1992 р. Працював на різних об’єктах заповідника, останнім з яких стала міська Ратуша. Його наукові інтереси були надзвичайно широкими. Нумізматика та боністика: Валерій був визнаним фахівцем з історії грошей та грошових знаків країн пострадянського простору. Історія релігії: досліджував розвиток римо-католицької церкви на Поділлі (XIV-XXI ст.). Музейна справа: брав активну участь у створенні експозицій, зокрема став одним із творців музейного простору «Меморіал мучеників за віру».

Висловлюємо щирі співчуття рідним, близьким та побратимам Героя. Світла пам’ять і вічна шана захиснику», – повідомили в Кам’янець-Подільському державному історичному музеї-заповіднику.

Колега Захисника Ольга Венгрова оприлюднила допис у соцмережах: «Ти був різним…, в чомусь – відвертим або зовсім закритим, для когось із колег – «дивакуватим», на будь-яке запитання в тебе була розлога і переконлива відповідь, якщо ти хотів відповісти, якщо ні – переконлива відмова, з тобою було легко спілкуватися і водночас складно… Не віриться, не сприймається страшна реальність…».

«Дякую тобі за справжність та героїзм, за донечку і за онуків, за захист країни, на який ти пішов без страху. Пам’ятатиму тебе завжди. Герої не вмирають», – написала Тетяна Сторчова.

На момент друку газети відомостей про дату похорону ще не було.

НЕ ЖАЛІВ НІ СИЛ, НІ ЗДОРОВ’Я

«Дунаєвецька родина втратила ще одного Захисника, ще одне молоде життя… 6 грудня 2025 р. під час виконання бойового завдання в м.Оріхів Запорізької області загинув наш земляк із с.Велика Кужелева, водійелектрик взводу безпілотних авіаційних комплексів роти безпілотних авіаційних комплексів, старший солдат Олексій ПАРШИКОВ, – повідомила міський голова м.Дунаївці Веліна Заяць. – Із першого дня повномасштабного вторгнення він добровільно пішов на військову службу, щоб зупинити рашистську навалу. Для цього Герой не жалів ні сил, ні здоров’я. Олексій зазнавав поранень, але, пройшовши лікування і реабілітацію, повертався на службу. Проте на 49 році життя під час запеклого бою з ворогом земний шлях нашого Захисника обірвався. Герой залишив у глибокій скорботі матір, батька, трьох дітей, сестру та трьох братів».

Олексій Іванович народився 8 вересня 1976 р. в росії, однак його серце і доля назавжди були пов’язані з Україною. Коли хлопчикові виповнилося три роки, родина переїхала до с.Велика Кужелева, де й минули його дитинство та юність. Після закінчення місцевої школи навчався у Хмельницькому ПТУ, опановуючи будівельну справу, а згодом – у Кам’янець-Подільському будівельному технікумі. Працював за кордоном, але повернувся додому, бо саме тут знайшов своє найбільше щастя – зустрів кохання, створив родину. Разом із дружиною виховували сина і донечок-близнят.

Свій останній бій він прийняв у День Збройних сил України.

12 грудня Героя поховано на місцевому кладовищі в с.Велика Кужелева.

ВВАЖАВСЯ ЗНИКЛИМ БЕЗВІСТИ

16 грудня Новоушицька тергромада провела в останню земну путь солдата Андрія КОРДОНСЬКОГО.

«Наш земляк, житель с. Куражин Андрій Кордонський, який загинув 26 вересня 2024 р., повертається додому «на щиті». Певний період його вважали зниклим безвісти. Віднедавна, відповідно до рішення суду, Андрія визнано загиблим. І лише нині родина зможе з ним попрощатися та поховати в рідному селі. Андрій Станіславович народився 28 листопада 1994 р. в с.Куражин. Проходив військову службу за мобілізацією з червня 2024 р. Захищав Україну в складі 68-ї окремої єгерської бригади ім.Олекси Довбуша (68 ОЄБр). Загинув Герой під час виконання бойового завдання біля с.Маринівка Новогродівської міської тергромади Покровського району Донецької області. У загиблого Героя залишилися мати і сестра», – повідомили в Новоушицькій тергромаді.

Поховано Воїна в с.Куражин.

СПОКІЙНИЙ, ВИВАЖЕНИЙ, ПОМІРКОВАНИЙ

«Усією громадою сумуємо з приводу передчасної смерті військовослужбовця ЗСУ Дениса РОЗДОБУТЬКА», – повідомили в Чемеровецькій тергромаді.

Денис Анатолійович народився 9 вересня 1982 р. в с.Каменоломня Сакського району Автономної Республіки Крим. Згодом родина переїхала на постійне проживання на Чемеровеччину, в с.Кочубіїв, рідне село батька. Дитинство його не було безтурботним. 1988 р. Денис втратив матір, а через десять років помер батько. Виховувала хлопчика бабуся, яка з усіх сил намагалася замінити йому батьків. Після закінчення школи Денис опанував професію тракториста. Працював спочатку на місцевому сільгосппідприємстві, згодом – на АЗС. У шлюбі із дружиною Тетяною 2012 р. народився син Владислав.  

Спокійний, виважений, поміркований, товариський, завжди усміхнений, – саме так згадують його колеги, друзі та односельчани.

25 жовтня 2025 р. Захисник був мобілізований до лав ЗСУ. Пройшов військову підготовку і служив у одному з військових підрозділів, що дислокувався на заході України. У зв’язку з погіршенням стану здоров’я, Воїн проходив курс лікування в Закарпатському обласному шпиталі. Згодом був направлений додому у відпустку для відновлення. Проте хвороба виявилася сильнішою за Героя. Після п’яти днів у реанімаційному відділенні його серце зупинилося.

ОДНИМ З ПЕРШИХ СТАВ НА ЗАХИСТ

І ще одна гірка втрата для Новоушиччини – загинув солдат Мирослав БОЙЧУК.

Мирослав Михайлович народився 19 серпня 1978 р. в с.Песець, там і навчався в школі. Після цього в Говірському ПТУ здобув професію тракториста. Працював водієм на великогабаритних транспортних засобах у місцевих господарствах.

Відразу після початку повномасштабного вторгнення пішов боронити Батьківщину. Був водієм в одній з військових частин ЗСУ. Мирослав зник безвісти у жовтні минулого року. Відтоді родина чекала на добру звістку.  Але, на жаль, днями рідні отримали сповіщення про його загибель – 28 жовтня 2024 р. в Покровському районі Донеччини.

У Героя залишилися мати, дружина, дочка, син, брат.