ЦІНА СВОБОДИ – ЖИТТЯ НАШИХ ВОЇНІВ

Додому вони повернулися інакше, ніж мріяли. Та з честю – як Герої.

БОРОВСЯ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ

31 січня 2026 р. Кам’янець-Подільський провів в останню путь сержанта Андрія БИКОВА.

Андрій Сергійович народився 5 грудня 1983 р. Мав вищу освіту. Його шлях служіння Вітчизні розпочався ще 2002 року під час строкової служби. Згодом він не залишився осторонь від захисту країни: проходив службу за мобілізацією у 2015-2016 рр., а в липні 2024 р. знову став до лав ЗСУ. Був на посаді вогнеметника взводу радіаційного, хімічного, біологічного захисту в одній із військових частин ЗСУ.

20 грудня 2024 р. життя Захисника обірвалося. Він загинув у бою за нашу Батьківщину під час виконання бойового завдання поблизу н.п.Леонідово Суджанського району Курської області.

«Ми схиляємо голови перед світлою пам’яттю Воїна, який до останнього подиху боровся за мирне небо для майбутніх поколінь. Щирі співчуття батькові Сергію Дмитровичу, родині, друзям та побратимам Героя», – висловив співчуття міський голова Михайло Посітко.

Героя поховано на Алеї Слави.

ЖИТТЯ ВІДДАВ ЗАХИСТУ РІДНОЇ ЗЕМЛІ

26 січня 2026 р. в м.Кам’янець-Подільський під час виконання обов’язків військової служби внаслідок гострої серцевої недостатності помер військовослужбовець, штаб-сержант Віктор КОЗАКОВ.

Віктор Козаков народився 6 березня 1973 р. Його шлях у лавах ЗСУ розпочався у червні 1991 р. За довгі роки служби він пройшов шлях від курсанта-навідника до досвідченого фахівця. З 1997 р. Воїн присвятив себе військовій службі за контрактом, обіймаючи відповідальні посади: був старшим механіком-водієм, командиром відділення, заступником командира взводу, а згодом – техніком роти загородження.

Побратими та командування знали його як професіонала своєї справи, людину стійку та мужню. Вірний військовій присязі до самого кінця, він сумлінно виконував свій обов’язок.

29 січня Віктора Євгеновича поховано на міському кладовищі в секторі для військовослужбовців.

ПРИКЛАД ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Другого лютого Кам’янець-Подільський навіки попрощався зі старшим лейтенантом Олександром АРТЕМЕНКОМ.

Олександр Миколайович народився 10 листопада 1972 р. До лав захисників долучився 15 червня 2024 р. Ніс службу на посаді командира взводу в одній із військових частин ЗСУ.

Воїн помер 28 січня 2026 р. в КНП «Дядьковицька лікарня з центром паліативної допомоги» в Рівненській області під час виконання обов’язків військової служби.

Поховано Захисника на міському кладовищі в секторі для військовослужбовців.

«НАДТО МОЛОДИЙ, ЩОБ ВСТИГНУТИ ПОЖИТИ»

«Надто молодий, щоб встигнути пожити, надто мужній, щоб залишитись осторонь… 24 січня 2026 р. трагічна подія обірвала життя молодого воїна, нашого земляка з міста Дунаївці Володимира ТИМЧИШИНА. На ділянці автодороги Павлоград – Дніпро трапилася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої наш Захисник зазнав травм, несумісних із життям, – загинув, – повідомила міський голова м.Дунаївці Веліна Заяць. – Володимир з першого дня повномасштабного вторгнення добровольцем став на захист України. Він пройшов важкий шлях від виконання військових обов’язків у ТЦК до найгарячіших напрямків фронту: Оріхів, Запорізький напрямок, Авдіївка, Покровськ, згодом – Сумський напрямок. Під час бойових операцій наш Захисник був поранений. Відзначений нагородами, адже на війні Володимир був не просто старшим офіцером юридичного відділу військової частини, капітаном юстиції – він був людиною, яка всім своїм серцем і відвагою стояла за майбутнє нашої країни. Без мужнього плеча і опори залишились батьки, дружина, син, сестра».