СВОБОДА МАЄ НАДТО ВИСОКУ ЦІНУ

Вони були синами, чоловіками, батьками. Мали звичайні радощі мирного життя. Та коли прийшла війна, стали до зброї – й віддали найдорожче, аби захистити Україну.

А БУЛИ Ж ПЛАНИ, МРІЇ…

24 лютого Кам’янецьПодільська громада попрощалася із солдатом Віталієм ПОСТОЛОВСЬКИМ.

Віталій Леонідович народився 25 липня 1983 р. Проживав у с.Довжок. Долучився до лав захисників 8 червня 2022 р. за мобілізацією. Ніс службу на посаді оператора-сапера відділення безпілотних систем мінування взводу наземних роботизованих комплексів однієї з військових частин ЗСУ. На жаль, Захисник помер 11 лютого 2026 р. в КНП «Запорізька обласна клінічна лікарня».

Поховано Героя на Алеї Слави.

ТАКЕ ЮНЕ ЖИТТЯ ЗАБРАЛА ВІЙНА

21 лютого Кам’янецьПодільська громада провела в останню путь солдата Олександра БРОННІКОВА.

Олександр Андрійович народився 28 червня 2004 р. Здобув середню спеціальну освіту і був справжнім патріотом своєї землі. У березні 2024 р. він свідомо обрав шлях Воїна, ставши до лав ЗСУ за контрактом. Служив на посаді старшого стрільця-оператора другого штурмового відділення в одній із військових частин ЗСУ. Загинув Герой 15 липня 2025 р. під час виконання бойового завдання поблизу с.Новоєгорівка Сватівського району Луганської області.

Поховано Героя на Алеї Слави.

ВІН ІШОВ ТУДИ, ДЕ БУЛО НАЙВАЖЧЕ

19 лютого Кам’янецьПодільський попрощався зі старшим лейтенантом Дмитром ШЕРЕМЕТИНСЬКИМ.

Дмитро Валентинович народився 24 грудня 1979 р. Закінчив коледж ПДАТУ. Потім навчався в Київському національному авіаційному університеті на військовому факультеті. Після завершення навчання проходив службу в м.Харків (2004-2007 рр.) на посаді помічника військового коменданта залізничної дільниці та станції Харків. Згодом продовжив службу в Києві на посаді помічника військового коменданта залізничної станції Київ. Із 2008 р. працював у сфері логістики. З початку повномасштабного вторгнення активно допомагав волонтерським організаціям. Улітку 2025 р. був мобілізований до лав ЗСУ. Пройшов перепідготовку в Академії Сухопутних військ у м.Львові та був направлений до 1-го окремого штурмового полку ім.Дмитра Коцюбайла на посаду офіцера із психологічної підтримки персоналу. 12 лютого 2026 р. серце Захисника зупинилося в лікарні в Дніпрі. У нього залишилися донечка Віра, батьки, сестра…

Поховано Героя на міському кладовищі в секторі для військовослужбовців.

ЖЕВРІЛА НАДІЯ НА ПОВЕРНЕННЯ

20 лютого СлобідськоКульчієвецька тергромада провела в останню путь солдата Юрія ТКАЧУКА.

Юрій Васильович народився 1 травня 1997 р. Проживав у с.Панівці. Проходив строкову службу в 2017-2018 рр. Знову Воїн долучився до лав захисників 17 липня 2024 р. Ніс службу на посаді стрільця-снайпера третього штурмового відділення в одній із військових частин ЗСУ. Та, на жаль, Захисник загинув 11 жовтня 2024 р. Його особу вдалося ідентифікувати за результатами ДНК-експертизи. До цього часу Юрій Ткачук вважався безвісти зниклим. Поховано Героя на місцевому кладовищі в с.Панівці.

УРЯТУВАВ ЖИТТЯ ТОВАРИША

Чемеровецька тергромада оплакує гірку втрату – загинув військовослужбовець, інспектор прикордонної служби вищої категорії, начальник одного з підрозділів комендатури швидкого реагування Павло ТОСКАЛЮК.

Павло Віталійович народився 12 липня 1989 р. в Чемерівцях, там і навчався у школі. Потім продовжив навчання в Кам’янець-Подільському профтехучилищі, здобуваючи професію облицювальника-плиточника. Тривалий час працював за кордоном. 2018 р. повернувся в Україну. Займався будівельними і ремонтними роботами. 2020 р. одружився, у шлюбі народилася донька Вікторія. У другому шлюбі разом із дружиною виховував сина Серафима. Був турботливим і люблячим батьком для дітей.

21 жовтня 2024 р. Воїн долучився до лав ЗСУ за мобілізацією. Проходив навчання на Волині, Львівщині та за кордоном – у Англії. Опанував техніку управління БПЛА. Сміливий, витривалий, рішучий і виважений одночасно. В одному з важких боїв Павло Віталійович, ризикуючи власним життям, урятував бойового товариша. Але доля його не вберегла…

6 лютого 2026 р. родина Павла Тоскалюка отримала повідомлення, що він зник безвісти. А за декілька днів надійшла страшна звістка, що Герой загинув 4 лютого 2026 р. поблизу с.Вовчанські Хутори Харківської області.

УСЕ ЖИТТЯ – ТЕРНИСТИЙ ШЛЯХ

Під час виконання військового обов’язку загинув солдат Дмитро БОДНАРЧУК із Новоушиччини.

Дмитро Олександрович народився 9 грудня 1986 р. в с.Стара Гута. Навчався в місцевій школі, потім – у Говірському ПТУ. Із червня 2024 р. проходив військову службу за мобілізацією на посаді кулеметника штурмового відділення в одній із військових частин ЗСУ. Загинув Герой 25 січня 2026 р. в Запорізькій області внаслідок удару ворожого дрона.

«Діма пройшов дуже тернистий шлях. Вихованець дитячого будинку, він змалечку знав, що таке самотність, і як важко виборювати своє місце під сонцем без підтримки рідних. Його доля була складною, повною випробувань і помилок, за які він платив сповна, – написала у фейсбуку Тетяна Бережна. – Але коли ворог прийшов на нашу землю, Діма не вагався. Він пішов захищати Україну, ставши щитом для кожного з нас…».

СИМВОЛ МУЖНОСТІ, СТІЙКОСТІ ТА НЕЗЛАМНОСТІ

12 лютого 2026 р. на Донеччині під час бою за Україну обірвалося життя жителя с.Привороття Миколи БУГЕРЧУКА.

«Досі не віриться в невідворотність трагічної події, адже Микола Володимирович завжди випромінював оптимізм, життєлюбність, доброзичливість, будучи працелюбом, дбайливим господарем і чуйною людиною, – написав у соцмережах Микола Борзишен про випускника Приворотської школи. – Ці риси формувалися у дружній сім’ї, родині, шкільному середовищі друзів-однокласників, у виробничих колективах, де самовіддано працював. Саме таким він назавжди залишиться в пам’яті всіх, хто його знав, любив, поважав, хто був поруч на всіх стежинках земного життя. Саме таким переходить він у категорію Вічності, поповнивши небесний стрій правди і добра. Висловлюємо щирі співчуття матері Єлизаветі Володимирівні (працівниці Приворотського ліцею), батькові Володимиру Івановичу, сестрі (працівниці Приворотського ліцею), дружині та дітям, усім рідним і близьким Миколи Володимировича».