ПРОЦЕС ПІШОВ!

Завтра, 5 вересня, в Україні стартує виборчий процес. Результатом місцевих виборів, котрі відбудуться 25 жовт­ня, стануть нові обласні, районні, міські, сільські ради і їхні голови. Імена всіх основних гравців кампанії остаточно ми дізнаємося вже після 24 вересня – в останній день, коли завершується реєстрація кандидатів і політичних партій. Початок реєстрації – 14 вересня.
І якщо про основних фігурантів процесу ми можемо поки що здогадуватися, то правила, за якими народ оби­ратиме своїх представників у органи влади, відомі. У грудні минулого року було ухвалено Виборчий кодекс Украї­-ни, який став набором законодавчих актів щодо виборів. А 16 липня Верховна Рада України внесла зміни до виборчого законодавства. Спробуємо в них розібратися.

ВИБОРЧА СИСТЕМА

Згідно із новим законодавством, на виборах депутатів до сільських, селищних та місь­-ких рад зменшено перелік громад, де виборчий процес буде відбуватися за мажоритарною системою. Раніше ця система діяла у громадах із кількістю виборців до 90 тисяч, тепер – тільки до десяти. Отже, збільшується кількість населених пунктів, де діятиме пропорційна система з відкритими партійними списками. Їх відмінність у тому, що при мажоритарці виборці обирають конкретного кандидата (в тому числі висунутого партією), а за пропорційною системою – голосують за списки партій.
Щодо виборів у Кам’янці-Подільському, то, за даними Державного реєстру виборців від 31 липня, є 78786 активних виборців у місті та 222198 – у районі.
Велика кількість виборців району зумовлена його укрупненням. Раніше у Хмельницькій області було 20 районів, тепер – 3.
Жителі міста та району отримають на дільницях по 4 бюлетені. Кам’янчани будуть обирати міського голову, депутатів місь­кої, обласної та вперше районної ради. Це тому, що Кам’я­нець після децентралізації тепер не тільки місто, а й центр Ка­м’янець-Подільської ОТГ. Голову цієї ОТГ (тобто міського голову) обиратимемо абсолютною більшістю, тобто 50%+1 голос. Кандидати можуть бути партійними кандидатурами або самовисуванцями.
Загалом обмеження в самовисуванні торкнуться лише пропорційної системи, де кандидат до тієї чи іншої ради повинен бути затверджений партією.
Жителі району обиратимуть сільських і селищних голів, а якщо село входить до міської ОТГ, то й міського голову, а також – депутатів сільських (селищних, міських), районної та обласної рад. Поки не буде виборів старости села.
Зміниться і кількість депутатів міської та районної рад, бо вони залежать від кількості виборців. Раніше в обох наших установах їх було по 36. Тепер буде 38 у міській раді та 42 – у районній. Тут вибори відбудуться за пропорційною системою зі списками партій. Одна особа може бути висунута одночасно не більше ніж у дві ради.

БЮЛЕТЕНІ

Запроваджено бюлетені нової форми. При виборах до рад потрібно спочатку поставити будь-яку відмітку в першому квадраті біля партії, яку оберете. А потім у трафареті поряд проставити номер кандидата від цієї партії, список яких із порядковим номером буде поруч. За прикладом «06», а не «6» (див. фото на стор.1). При виборі міського голови потрібно буде обирати лише зі списку кандидатів.

ЗАСТАВИ

Позитивним є зменшення виборчих застав удев’ятеро. Ті, хто обирається до ради, де громади налічують більше як 10 тис. виборців, сплатять по тисячі гривень. Для кандидатів на посаду міського голови в місті, де більше ніж 75 тис. виборців, грошова застава складає 4 мі­німальні зарплати, тобто 20 тис. грн на 90 тис. виборців.
Кандидатам у мери міст до 75 тис. виборців доведеться сплачувати по п’ять тисяч. Але все не так однозначно. Рані­ше застави сплачувались лише у великих містах, тоді як тепер це стосується всіх кандидатів.

ЩО ДУМАЮТЬ ПОЛІТОЛОГИ

Нововведення у виборчому законодавстві ми обговорили з доцентом кафедри політології і соціології К-ПНУ ім.Івана Огієнка, кандидатом політичних наук Вадимом МАРКІТАНТОВИМ.
– Вадиме Юрійовичу, чи є обгрунтованою критика змін до виборчого законодавства?
– Зміни, безперечно, є необхідними, оскільки саме завдяки їм усуваються проблеми й прогалини закону. Місцеві вибори вже вкотре стають експериментальним майданчиком, де випробовують різноманітні новинки. Так було 2015 року, коли вперше у виборчому процесі України застосували пропорційну систему з відкритими списками, але при цьому з різних причин не перенесли на парламентський рівень. Так відбуватиметься й цього разу, коли опробовуватиметься новий Виборчий кодекс.
Із часу його ухвалення політичні гравці, експерти та й представники громадянського суспільства, переслідуючи різні цілі, вдалися до його критики та спрямували свою актив­-ну діяльність на розробку і впровадження змін, які мали би його суттєво покращити. Без­умовно, критика є позитивним елементом законотворчого процесу, оскільки звертає увагу на ті прогалини законодавця, які виходять на поверхню безпосередньо під час виборчого процесу. Проте саме зацікавленість різних сторін спричиняють не лише позитивні зміни, але й неоднозначні рішення, а також ті, що становлять певні ризики. Так відбувалося й у випадку змін щодо Виборчого кодексу, тому уникнути критики й надалі неможливо.
– 25% виборчої квоти, тобто кількості го­лосів виборців, необхідних для отримання одного депутатського мандата, – чи є це системою з відкритими списками?
– 25-відсоткова виборча квота жодним чином не заперечує виборчої системи з відкритими списками, адже не передбачає впливу партії на рейтинговий номер її висуванців у списку при розподілі мандатів.
Вираховується вона таким чином: ТВК встановлює загальну кількість голосів, поданих на підтримку всіх територіальних виборчих списків організацій партій, які мають право на участь у розподілі депутатських мандатів (тобто подолали виборчий бар’єр), у межах єдиного багатомандатного округу. Далі нею встановлюється кількість голосів виборців, необхідних для отримання одного депутатського мандата. Це і є виборча квота. Для прикладу, виборча квота за результатами виборів до Кам’янець-Подільської міської ради 2015 року становила 645,25 голосів/мандат. Сьогодні 25%-й бар’єр від цієї кількості становив би 161,31 голосів. Отже, кандидату треба було б набрати не менше від цієї кількості голосів.
Саме завдяки подоланню квоти кандидат від партії займає відповідну до отриманої кількості голосів рейтингову позицію в її списку при отриманні мандата. Єдиним винятком може бути випадок, коли виборці, голосуючи за партію, відмовляться підтримати її кандидатів у бюлетені, оскільки закон не зобов’язує їх це робити.
– Чи не спричинить обмеження для самовисування посилення партійних домовленостей?
– Насправді обмеження були й раніше, проте вони не стосувалися населених пунктів рівня села та селища, хоча діяли з 2015 року в містах з кількістю виборців до 90 тис. До того ж, спочатку у Виборчому кодексі йшлося про можливість самовисування у громадах, де є менше як 90 тис. виборців. Проте, відповідно до змін, ця кількість виборців була зменшена до 10 тисяч.
Питання, чи вплине це на домовленості між партійним керівництвом та окремими впливовими громадянами у громадах, залишається відкритим, оскільки зацікавленими тут часто є обидві сторони. Одним потрібні постійні високі рейтинги, а відповідно й впливові особи, які їм можуть їх забезпечити, іншим – місця у представницьких органах місцевого самоврядування.
Такі зміни були розкритиковані в експертному середовищі, оскільки у значній кількос­ті громад (де понад 10 тисяч виборців) можливості для тих, хто прагне стати місцевим депутатом, без політичної партії немає.
– У кожній п’ятірці партійного списку, як єдиного, так і територіального, у виборчому окрузі, де понад 10 тисяч виборців, щонайменше двоє кандидатів мають бути іншої статі. Які переваги і небезпека гендерних квот?
– В українському виборчому законодавстві норма про гендерну квоту вперше з’являється 2015 року під час місцевих виборів. Проте жодних санкцій на той час за її недотримання не було передбачено. Що змінилося? Все дуже просто – сьогодні територіальні комісії не зареєструють списку партії, якщо виявлять порушення гендерного квотного принципу. А от небезпека полягає в тому, що партіям доведеться в короткі терміни знайти не менше як 40% (у громадах нижчого рівня – 30%) жінок для реєстрації та подання. При цьому питання про ефективність такого пошуку взагалі не стоїть. Єдиним послабленням цієї норми є те, що одна особа може бути висунута кандидатом у депутати в багатомандатному виборчому окрузі не більше ніж у два рівні місцевих рад.
Щодо переваг такої норми, то вони суперечливі, адже обгрунтовуються переважно припущеннями, на зразок того, що це, мовляв, посприяє покращенню життя всіх людей, змінить стереотипи в патріархальному суспільстві, дозволить краще враховувати різні інтереси тощо. До того ж, вибори 2015 року засвідчили, що висування партіями жінок не призводить до автоматичного їх обирання громадянами. Були партії, які забезпечили гендерну квоту, висунули необхідну кількість жінок, але виборці їх не обрали.

ЩО ЩЕ?

Інші експерти також додають до цього списку ще деякі неоднозначні положення. Зокрема, Міжнародна фундація виборчих систем зазначає, що тепер для парламентських фракцій та груп існує можливість укласти угоду з політичною партією щодо представництва в територіальних та дільничних виборчих комісіях. Ця практика не застосовується на виборах в інших європейських країнах та має на меті фактичне закріплення в законодавстві тимчасових політичних домовленостей.
А сайт громадської організації «Громадянська мережа «Опора» вказує на те, що тепер законодавством не регламентується розповсюдження інтернет-реклами, а таке фактично дає змогу кандидатам витрачати ще більші суми на цей сегмент політичної агітації.

Олександр ЩЕРБАТИХ.